Розділ «Тема 1. Первісний лад і виникнення цивілізації»

Усе це виявилося принципово новим і відсутнім у попередніх структурах, заперечувало ті основи, на яких ті структури інституційно базувалися.

Відмінність полягала не лише в елементах, але й у динаміці еволюції. Протягом століть Схід існував у своєму звичному ритмі як у тих країнах, що зазнавали нашесть і гинули, так і там, де катаклізмів не було. В обох випадках структура характеризувалася стабільністю і статичністю. Вона регенерувала після катаклізмів, але не змінювалася. І тільки енергійний вплив європейського капіталу від початків колоніальної експансії заклав основи для вимушеної трансформації Сходу в деяких аспектах.

Антична структура була динамічною. Після катаклізмів, пов'язаних із загибеллю Риму і навалою варварів, вона зуміла відродитися, хоча в повну силу далеко не відразу. Проте після Ренесансу динамізм її виявився енергійно й результативно, набувши форм капіталістичного розвитку. Новий час остаточно закріпив цінності нової "ліберальної" нетрадиційної цивілізації, поступово вдосконалюючи її структури, інститути, відносини, особистість. Почався і перехід від аграрної традиційної цивілізації до нетрадиційної індустріальної. У наш час відбувається перехід до постіндустріальної цивілізації. Ті країни, що залишилися традиційними суспільствами, або зберегли важливі за своїм значенням елементи цих суспільств, спостерігали зростання і розвиток нетрадиційної цивілізації. Мимоволі, навіть при бажанні обмежити сферу впливу на них нової цивілізації, вони стали втягуватися до її орбіти, дедалі більше відчувати на собі її дію, переживати процес модернізації з усіма його драматичними перипетіями.

Всесвітня історія знає ще тип проміжної цивілізації, тобто такої, що вже відійшла від традиційного суспільства, але не прийшла до нетрадиційного. Вона стала на шлях модернізації, що вимагає кардинальних зрушень у цінностях. Однак суспільство не може йти цим шляхом. Серед найхарактерніших рис подібних суспільств можна назвати такі:

o недостатня розвиненість всезагальних соціальних зв'язків, товарно-грошових відносин, такого універсального механізму обміну, яким є єдиний національний ринок;

o в них інша роль і розуміння грошей;

o знижені можливості засвоєння та масового поширення інновацій, особливо, якщо вони торкаються соціальної сфери, сфери людських стосунків;

o складним і неоднозначним залишається ставлення до культурного плюралізму, особистої творчості;

o глибокі протиріччя пронизують усю структуру і зміст культурних цінностей, саме розуміння умов, засобів і цілей людського життя, діяльності, спілкування;

o глибокі зрушення відбуваються у розумінні традиційного авторитету та політичної влади, звичаєвого права і закону, ролі і цінності окремої особистості в суспільстві та історії тощо.

До типу проміжних цивілізацій дослідники відносять латиноамериканську і російську культурно-історичні спільноти. Росія вже у XVIII ст., починаючи з реформ Петра І, стала на шлях проміжної цивілізації, внаслідок чого її розвиток набув дивного зигзагоподібного напряму. Спроби модернізації щоразу "пробуксовували", а якщо і здійснювалися, то важко і на зовсім іншій основі, ніж на Заході. Модернізація в Росії здійснювалася "згори", за імперською моделлю, вибірково. Модернізувалися, головним чином, військова техніка і необхідні для цього галузі. Розвиток промисловості не приводив до збільшення громадянських свобод. Навпаки, це супроводжувалося ще більшим уярмленням населення. Вільнодумство неухильно викорінювалося. Новації частіше приймалися і поширювалися для затвердження старих структур і цінностей, що перетворювало модернізацію у традиціоналізуючий її тип. Інакше кажучи, модернізація здійснювалася в основному на рівні засобів при ігноруванні необхідності відповідного зрушення в цінностях. Багато особливостей історичного розвитку Росії підтверджують: вона є проміжною цивілізацією, тобто перехідною формою від традиційної статичної до нетрадиційної динамічної цивілізації, яка виявилася неспроможною завершили цей перехід. Проміжна цивілізація є конфліктною, оскільки в ній постійно відбуваються зіткнення між обома типами цивілізації. Раз по раз робляться спроби побудувати форми переходу між ними, стерти суперечності між протилежними цінностями, зразками, нормами, притаманними традиційному і нетрадиційному суспільствам. Один за одним відбуваються болісні "прориви" до нетрадиційної цивілізації. Вони не завершуються успіхом, а приховують у собі більше або менше "відкочування" назад.

Жовтнева революція 1917 р. може розглядатися як реакція широких мас, які ще не позбулися ілюзій докапіталістичного суспільства і злякалися наступу нової, нетрадиційної цивілізації в її початкових, грубих і навіть жорстоких формах. Після намагання модернізувати країну, було досягнуто її архаїзації, коли створена система (радянська) дуже нагадувала за своїм характером деспотію Стародавнього Сходу. Так, східні цивілізації складалися за умов спершу повної відсутності, а потім другорядної ролі приватновласницького начала, альтернативою якому була влада-власність і державний спосіб виробництва, коли додатковий продукт належав правлячому дому, який був єдиновладним власником і розпорядником додаткового продукту у загальнодержавному масштабі. Благо соціуму або держави сприймалося тут як верхівка системи цінностей. Звідси - і традиційний акцент на збереженні існуючої жорсткої норми, на варті якої стояв жорстокий механізм відбору та адаптації інновацій. Для типово східних деспотій також було характерним:

o забезпечення сталого соціального порядку;

o переважаюча роль адміністративно-командних зв'язків;

o розробка релігійних норм і конформного морального стандарту;

o гарантування прожиткового мінімуму населення за умов мінімуму особистого вибору індивіда;

o панування відносин перерозподілу;

o вироблення стимулів до ідентифікації, а то й злиття людини із системою;

o людина - член певної общини, де люди пов'язані солідарними відносинами;

o стримування деструктивної для існуючої системи приватновласницької підприємницької діяльності;