Розділ «Тема 1. Первісний лад і виникнення цивілізації»

o високорозвинене мистецтво;

o писемність;

o спільність порівняно розвиненої релігії та ідеології. Треба підкреслити, що оригінальність тієї чи іншої локальної цивілізації найбільше виявляється в чотирьох останніх сферах, а саме: естетичній, знаковій, релігійно-ідеологічній, а також у передбаченому способі життя. Для того, щоб цивілізація дійсно існувала, необхідна сукупність усіх зазначених ознак. Наявність однієї - не є свідченням наявності цивілізації. Наприклад, найстародавніше у світі місто, відоме історикам, - палестинський Ієрихон. Дослідження довели, що вже 10 тис. рр. тому в ньому мешкали 3 тис. осіб і спосіб життя був суто міським. Проте це не була цивілізація в повному розумінні слова.

Виникнення цивілізації - злам у розвитку людства, оскільки воно вийшло на якісно вищий щабель соціальності. Дискусія про причини виникнення складних суспільств, або цивілізацій, триває й досі. Одним із поглядів є версія про існування в далекому минулому однієї "колиски цивілізації", від якої згодом пішли всі інші. Деякі ентузіасти вважають, що такою була земля, що потім зникла в океанських глибинах. У світі, мабуть, немає жодної освіченої людини, яка б нічого не чула про Атлантиду. Публікації про цю таємничу цивілізацію нараховують сотні тисяч, якщо не більше, сторінок. А діалоги давньогрецького філософа Платона Тімей" та "Крітій", у яких ідеться про Атлантиду, складають лише 30 сторінок. Дискусія про Атлантиду розпочалася відразу після смерті Платона (348 або 347 р. до н. е.). Атлантіс (частіше вживається слово "Атлантида") начебто був великим островом або архіпелагом, на якому приблизно у X тис. до н. е. існувала високорозвинена цивілізація, що загинула внаслідок природної катастрофи. Упродовж доби вона пішла під воду. Де вона була? Відповідно до текстів Платона, можна припустити що йшлося про Атлантичний океан або про територію Гібралтарської протоки, Середземне море. Зараз нараховується 275 концепцій щодо розташування Атлантиди. Серед інших називаються Південна Америка, Іспанія, Німеччина, Нідерланди. Шукають її і в Чорному морі, поблизу Криму.

З плином часу проблема Атлантиди ускладнилася. Були знайдені її аналоги у спорудах Старого Світу і доколумбової Америки. Зіставлення міфів Старого і Нового світів показало, що в них е чимало схожого. Порівняння мов Старого і Нового світів виявило вражаючу схожість між ними. Деякі інші елементи також були схожі, скажімо, східчасті піраміди Стародавнього Єгипту і доколумбових цивілізацій. З'являлися нові загадки, які, на думку атлантологів, можна було розв'язати лише за допомогою припущення про існування певної протоцивілізації, яка була колискою всіх інших стародавніх цивілізацій, відомих зараз. Ця протоцивілізація мала бути древнішою від месопотамської, єгипетської, індійської, китайської і, зрозуміло, цивілізацій доколумбової Америки. І хіба можна було вигадати ідеальніше розташування протоцивілізації, аніж на острові Атлантіс? Підходили і хронологічні межі, оскільки період її існування передував виникненню інших відомих стародавніх цивілізацій. Розташування в Атлантичному океані або Середземному морі також припустиме, оскільки звідти культурний вплив міг розповсюджуватися по всіх районах відомих древніх цивілізацій. Поступово Платона як "батька" Атлантиди стали забувати і почали доводити необхідність існування Атлантиди як "колиски цивілізацій". Вона була зручним поясненням існування схожих феноменів у соціокультурних утвореннях Старого і Нового світів. Пошуки Атлантиди тривають досі. Проте достеменних, незаперечних доказів її існування не знайдено.

Можна зробити припущення, що Платон вигадав Атлантиду для того, щоб підбадьорити своїх співвітчизників, продемонструвавши, що їхні предки були дуже успішними. Чимало рис змальованого ним суспільства нагадували ранню античність. Античність же часів самого Платона перебувала в стані кризи. Разом із тим наступні пошуки таємничої цивілізації виявилися дуже корисними, оскільки дослідники отримали чимало інформації, зокрема щодо геологічної історії Землі. Існують ентузіасти і в Україні. Вони вважають, що таємничий острів слід шукати на її півдні (район на південь від м. Судак). Начебто саме у цьому районі внаслідок гігантського катаклізму відкололася і пішла під воду величезна частина Південного Криму, що призвело до загибелі столиці атлантів - міста-острова Посейдона та багатьох прибережних поселень від цунамі. До речі, українські історики досі не можуть пояснити, чому національним символом країни є тризуб. Адже це символ влади Посейдона. І сподіваються, що геологи у своїх пошуках нафти і газу на шельфі Чорного моря знайдуть дещо незвичайне, схоже на рештки великої Атлантиди, і не забудуть повідомити про це археологів. Проте марно сподіватися на швидке розв'язання проблеми, бо навіть наявність стародавніх артефактів не завжди дає відповіді на складні питання, як у випадку щодо споруд на Криті, Мальті, у м. Куско в Перу або скульптур на острові Пасха тощо.

У центрі уваги сучасної цивіліографії - науки про цивілізації, перебуває проблема визначення провідних тенденцій у розвитку світового співтовариства цивілізацій. У зв'язку із цим важливою є типологія цивілізацій, щодо якої існує чимало поглядів. Це пояснюється відмінностями в обсязі та характері змісту, що вкладається у поняття "цивілізація". Основа типологізації може бути різною залежно від завдань дослідження. Учені поділяють цивілізації:

o за умовами генези - на первинні і вторинні, тобто ті, що виникли серед первіснообщинного середовища, і ті, що певним чином скористалися історичним досвідом попередніх цивілізацій (до перших належать, наприклад, доколумбові цивілізації - майя, ацтеків, інків, а до другого типу - латиноамериканська цивілізація, що виникла на їх місці як католицький варіант європейської цивілізації);

o за стадіями життєвого циклу - на ті, що формуються, зрілі, стагнуючі, або такі, що розвиваються, а також зниклі (напр.: дехто вважає, що зараз формується світова цивілізація, яка є єдиною для всіх; зрілою є європейська цивілізація; початок стагнації, хоча про це не дуже говорять, спостерігається в японській цивілізації, яка вже не один десяток років перебуває в системній кризі; кожна з цивілізацій на певному історичному етапі була такою, що розвивалася; стародавні цивілізації, такі як єгипетська або месопотамська, - зниклі цивілізації);

o за географічною ознакою - деякі дослідники називають цивілізації річкових долин (єгипетська), морських узбереж (давньогрецька), гірську (інків), пустель й оазисів (арабо-мусульманська) тощо. Інколи беруться ознаки цілого континенту (європейська цивілізація); відомий поділ на одну західну і кілька незахідних або східних цивілізацій;

o за етнічною ознакою - виділяються цивілізації за назвою народу, який відіграє в тій чи іншій соціокультурній спільності найважливішу роль (китайська, японська);

o за релігійною ознакою (християнська, мусульманська, буддійська, конфуціанська).

Найбільш доцільним вважається використання синтезованого підходу: умовне позначення локальних цивілізацій на основі етнічно-географічного підходу з урахуванням стадії життєвого циклу. Як буде доведено далі, особливу роль у формуванні специфіки тієї чи іншої культурно-історичної спільності відіграють природно-кліматичний і релігійний фактори.

В основу типології цивілізацій може бути покладено типологію відтворення. Усі суспільства, що існували досі, тією чи іншою мірою наближалися або до статичного типу відтворення, орієнтованого на підтримку своїх цінностей і соціальних відносин у максимально незмінному вигляді, або до динамічного, інтенсивного, спрямованого на постійне змінювання, на розгортання своїх можливостей, найповніше їх розкриття. Якщо перші найбільше цінували і цінують традиції - такі суспільства називають традиційними. Другі націлені на змінювання, оновлення, найвищою цінністю для них є інновація. До статичного типу відтворення тяжіли всі стародавні суспільства. Традиційні суспільства могли існувати, лише твердо дотримуючись накопиченого досвіду. Будь-яке суттєве відхилення загрожувало статичному суспільству руйнуванням.

Протилежний за своїми характеристиками тип цивілізації поступово сформувався з традиційного суспільства на території Західної Європи. Першим його паростком, праобразом була античність (греко-римська стародавність) - певний виняток з кола традиційних цивілізацій. Антична структурна почала суттєво відрізнятися від структур цивілізацій, які існували до того, приблизно в VII ст. до н. е. Тоді в Середземномор'ї відбулося щось схоже на соціальну мутацію, яку ще називають архаїчною соціальною революцією. Виникли такі структурні параметри:

o приватна власність;

o товарне виробництво і вільний ринок;

o висунення на перший план індивідуальності громадянина;

o розвинене приватне право, що охороняло власника-громадянина;

o створення основ громадянського суспільства у вигляді поліса з підкоренням йому виборної адміністрації, де мало місце зростання самоуправління за відсутності сильної централізованої влади.