Розділ «Тема 7. Цивілізації стародавньої Греції»

Межа III і II тисячоліть до н. е. стала відправним моментом виникнення ранньокласових суспільств в районі великого Середземномор'я - центру розвитку цивілізацій, які з часом почали принципово відрізнятися від тих, що виникли й існували на Стародавньому Сході. Деякі історики ведуть мову про одну - античну цивілізацію, відносячи до неї суспільства і Греції, і Риму. Однак інші вважають, що то були окремі цивілізації, до того ж в історії Стародавньої Греції виокремлюють кілька відмінних культурно-історичних спільнот: критську (або мінойську), ахейську (мікенську), еллінську й елліністичну. Саме в цьому регіоні приблизно у VII ст. до н. е. відбулася соціальна мутація, що стала початком всесвітньо-історичної дихотомії - розділення на "західну" і "східну" цивілізаційні гілки. Імовірно, значну роль у тому відіграли природні фактори.

Кам'янисті середземноморські землі вражаюче контрастують із родючими регіонами Месопотамії та Єгипту, що живляться великими ріками. Тут немає подібних великих водних артерій і відсутні можливості творення аналогічних систем зрошення. У свою чергу, відпадають усі ті соціальні, політичні й ідеологічні конструкції, які із цим пов'язані: жорстко визначена соціальна й державна організація, в основі чого - домінування общини та система деспотичної влади-власності. Виник феномен приватної власності на землю. Людина виявилася більш автономною від соціуму та влади, стала врешті-решт верхівкою системи цінностей, що зумовило антропоцентризм й індивідуалістичне спрямування у західних цивілізацій, які базувалися на провідних принципах, закладених за часів античності.

Родючих ґрунтів тут небагато, вони розбиті горами на велику кількість вузьких рівнин і долин. Тобто регіону притаманна сильна розчленованість у горизонтальному та вертикальному напрямку, до чого додається складна лінія узбережжя і велика кількість островів довкола. Це призвело до розвитку індивідуалізації способу життя та культури окремих місцевостей і особливо у створенні дрібних держав, точніше - міст-держав - полісів, яких нараховувалося до семи сотень. Тільки в них могли розвинутися ті вільні демократичні конституції, якими античність суттєво відрізнялася від стародавніх східних цивілізацій. Ці дрібні держави постійно конкурували між собою, а отже стан війни був перманентним, що виявилося одною з провідних причин руйнації цивілізацій. Третя важлива обставина природно-географічного характеру полягала в тому, що на відміну від східних цивілізацій наразі виникла цивілізація морська. Море об'єднувало різні її частини. У більшості випадків з-за моря надходили іноземні культурні напрацювання: від вавилонян - астрономічні знання, алфавіт - із Фінікії, карбування монет - з Лідії тощо. Через море поширювався і грецький вплив, найпотужнішим виявом чого стала велика грецька колонізація. Таким чином, судноплавство і торгівля, орієнтована на зовнішні ринки, відігравали величезну роль. Тут також виявився вплив природного фактора. У багатьох областях Греції земля не підходила для вирощування зерна або випасання худоби. Наявний земельний ресурс не давав змоги прогодувати населення, яке постійно зростало, тому існувала проблема обмеженого запасу продовольства. Деякі поліси виводили частину надлишкового населення шляхом переселення до колоній на віддаленіших узбережжях, зокрема, на північний берег Чорного моря. Туди спрямовувалися потоки товарів з метрополії, а звідти на батьківщину поверталося продовольство. Афінський реформатор Солон знайшов ще одне рішення: він своїм співгромадянам подав ідею вирощування оливкових дерев, які й досі в значних обсягах культивуються в сучасній Греції. З їх плодів вироблялася олія - для їжі, для ламп, косметики. За кордоном існував широкий ринок для неї, греки натомість могли імпортувати зерно. Пшениця, оливкова олія та вино (розведене навпіл водою) складали тріаду харчування часів античності.

Елліни, або греки, не були корінним населенням цієї країни. До них тут мешкали племена, мовна й етнічна належність яких залишається остаточно не визначеною. Припускають, що вони мали спорідненість із племенами Малої Азії. Приблизно у XXII ст. до н. е. на Балканському півострові з'явилися власне грецькі племена, які називалися ахейцями, або данаями. Догрецьке населення було частково витіснене або знищене прибульцями, частково асимільовано. Завойовники мали нижчий щабель розвитку, і ця обставина вплинула на відмінність у долі двох частин регіону: материкової й острова Крит. Крит, який тоді не зазнав загарбання, упродовж кількох століть був зоною найшвидшого прогресу. Цивілізацію, що виникла на Криті на рубежі Ш і П тис. до н. е., історики назвали мінойською за іменем міфічного царя Міноса. Вона досягла досить високого рівня розвитку, про що свідчать археологічні знахідки, зокрема палацових центрів у Кноссі, Фесті, Маллії, Като-Закро. Кожен з них мав своїм політичним, економічним та релігійним центром великий палац, навколо якого групувалися десятки невеликих сільських поселень. Приблизно в 1700 р. до н. е. ці центри перших ранньодержавних утворень зруйнував потужний землетрус, що, однак, не зупинило подальший розвиток цивілізації на Криті. Від XVII ст. до н. е. тут починається період "нових палаців", найвідоміший з яких - величезний палацовий комплекс у Кноссі. Він мав кілька поверхів, довершену систему водопостачання, освітлення, каналізації. Стіни його численних приміщень укриті чудовими фресками, що зображували красу природи та сцени із життя критського суспільства. Воно в період свого розквіту мало теократичну форму правління, тобто володар виконував не тільки функції царя-правителя, але й верховного жерця. Подібна форма правління близька тому типу, що був поширений на стародавньому Сході, наприклад у єгипетській і месопотамській цивілізаціях. Різниця полягала у тому, що на Сході релігійна влада хоча і належала верховному правителю, але опосередковувалася жерцями і мала власні храми. На Криті суто жрецької верстви не сформувалося, не існувало і храмів, що стояли окремо. Задля релігійних церемоній використовувалися святилища, що були частиною палацового комплексу. На Стародавньому Криті ще за часів "старих палаців" зародилася своя система писемності, яку науковці назвали "лінійне письмо А", проте вона залишається не дешифрованою. Критському правителю, який спирався на великий флот, вдалося встановити своє панування в акваторії Егейського моря, тобто це була велика на ті часи морська держава. Однак наприкінці XV ст. до н. е. розвиток цивілізації на Криті припинився. Головною причиною стало грандіозне виверження вулкану на сусідньому острові, що призвело до значних руйнувань палаців і селищ. їх засипало попелом і жителі покинули їх. Наслідками природного катаклізму скористалися греки-ахейці, які вдерлися на острів і, не зустрічаючи опору, захопили його. З передового центру Середземномор'я Крит перетворився на провінцію ахейської Греції.

Племена ахейців поширилися на більшу частину Греції й острови Егейського моря. Спочатку вони значно поступалися досягненням своїх попередників. Лише на межі XVII-XVI ст. до н. в. ситуація починає змінюватися. На Балканському півострові, особливо на Пелопоннесі і частково в Середній Греції з'являються перші центри ахейської цивілізації. Дуже примітивні державні утворення формуються в Мікенах, Тиринфі, Пілосі, Фівах та ін. Найвідоміше з них розташовувалося в Мікенах, тому цю цивілізацію також називають мікенською. Центром, довколо якого відбувався розвиток цивілізації, був палацовий комплекс. Виникла своя писемність - "лінійне письмо Б", не так давно дешифроване науковцями. Виявилося, що більша частина записів - це документи господарської звітності та різні інвентарні списки. Річ у тім, що основою економічного життя було палацове господарство, яке контролювало не тільки ремісниче виробництво, але й усі види господарської діяльності, у тому числі і на сільській території. Отже, безпосередні виробники знаходилися під контролем чиновництва владик. Загальна характеристика системи влади - теократія, як і в мінойській цивілізації. Переживши в XV- ХІП ст. до н. е. розквіт, ахейська цивілізація у XIII-XII ст. до н. е. також занепадає через навалу північно-балканських племен, серед яких провідне місце належало грекам-дорійцям. Хоча прибульці вже володіли технологіями виготовлення зброї та знарядь праці із заліза, усе ж вони стояли на нижчому щаблі розвитку, ніж підкорене населення. Внаслідок їх завоювання суспільство Балканської Греції було відкинуто на кілька століть назад - до відродження родових відносин.

Новий цикл розвитку державності у Стародавній Греції, тобто становлення і розвитку еллінської цивілізації, починається практично з нуля приблизно в XI ст. до н. в. Він поділяється на три періоди: гомерівський, або передполісний ("темні віки"), - XI- IX ст. до н. е. - характеризувався пануванням родоплемінних відносин на території Балканської Греції; архаїчна Греція (VIII- VI ст. до н. е.) - формування полісних структур, період Великої грецької колонізації і ранньогрецьких тираній; класична Греф (V-IV ст. до н. е.) - розквіт древньогрецьких полісів, період найвищих культурних досягнень древніх греків. На відміну від культур цивілізацій Стародавнього Сходу, де правив жорсткий канон, греки відрізнялися творчістю. Вони першими створили драму, філософські твори й історію. У їхній поезії з'явилися невідомі раніше глибина й емоційність. Наші уявлення про прекрасне в літературі та мистецтві значною мірою сформувалися під впливом їхніх досягнень. Пізніше люди раз по раз зверталися до вивчення та імітації грецьких культурних зразків. Серед них - поеми легендарного Гомера "Іліада" й "Одіссея".

Ці твори були не тільки видатними поетичними оповідями про героїчні подвиги. Вони також дають перше уявлення про релігію еллінів, оскільки в них представлено більшість персонажів грецького пантеону. Грецькі боги не були далекими трансцендентними1 божествами, як це мало місце в багатьох східних релігіях. Гомер надав їм особистих рис вдачі: вони активно втручалися в людські справи, допомагали своїм улюбленцям і карали тих, хто зневажав їх волю. Грецькі боги антропоморфні, тобто надістоти, які відрізнялися від людей тільки фізичною довершеністю та безсмертям. Навіть гора Олімп - їх легендарне місце проживання е справжньою земною горою на півночі Греції. Греки ніколи не розробляли релігійного кодексу поведінки. Деякі вчинки, такі як убивство одного з батьків або залишення родича не похованим, вважалися неправильними, бо зневажали загальносвітову етику. Якщо людина ставала надто пихатою, Немезида - надприродна мстива сила - мала його покарати. Однак загалом, у релігії не було духу зла, панував слабко представлений вимогливий дух добра. Греки вважали богів потенційно доброзичливими, проте, оскільки скривджений бог міг принести великі руйнування, людям належало задобрювати богів відповідними дарами. Хоча деякі церемонії, такі як елевсинські містерії, присвячені богині родючості Деметрі, відзначалися складністю, люди вважали, що можуть спілкуватися з богами за допомогою простих дарунків і молитов. Відмінна риса грецької релігії полягала у відсутності касти жреців. Незрозуміло, чому греки могли вклонятися богам без підкорення у своїх справах вказівкам жрецької ієрархії, але можна припустити, що відіграла роль політична незалежність майже 700 давньогрецьких міст-держав. У той час, коли формувалася грецька культура, не було фараона, царя або імператора, який міг би встановити систему таких впливових політико-релігійних помічників.

Більшість богів вважалися спільними для усіх греків, однак кожен поліс ушановув свого покровителя. Наприклад, богиня мудрості Афіна була покровителькою Афін, проте в цьому місті знаходилися храми й інших богів. Храми будувалися спільним рішенням громади, а не за наказом жреців, тобто релігія і життя громади перепліталися. Так, славетна грецька драма з'явилася під час діонісій - святкувань на честь бога вина та виноробства Діонісія. Загальне ж прийняття різних богів усією Грецією свідчить про панелліністичну культуру, що об'єднувала цивілізацію. Деякі дослідники вважають, що початком її "історичного періоду" слід вважати 776 р. до н. е., коли запровадили загальноеллінські ігри. Вони проводилися кожні чотири роки в Олімпії у Пелопоннесі на честь головного бога Зевса. Спочатку в програму входили лише біг і боротьба, проте згодом додалися кінні перегони верхи та на колісницях, метання списів тощо. Перемога приносила оливковий вінок і славу на все життя. Традиція проведення Олімпійських ігор відродилася в 1896 р., і до цього часу вони залишаються світовою ареною спортивної першості, за чим криється престиж держав.

Ігри проводилися і в інших містах, наприклад у Дельфах. Проте Дельфи уславилися іншим. Там перебував знаменитий оракул - передвісник, з яким греки радилися з будь-яких питань. Вважалося, що сам бог Аполлон промовляв устами жінки, яка сиділа на тринозі над щілиною, з якої підіймалося випарування з глибин землі. Коли ті випарування зникли, винайшли інші засоби вводити піфію в екстаз за допомогою різних рослин, зокрема лавру. В очманінні вона вигукувала якісь слова, коментовані потім жрецями. Часто відповіді були двозначні, тобто інтерпретація залишалася за тим, хто ставив запитання. Дельфійські жреці поєднували релігію з політичним впливом. Більшість грецьких держав радилися із дельфійським оракулом перед початком війни або завойовницьким походом, сплачуючи за це розкішними дарами. Багато приватних осіб також присвячували дари верховному богу Аполлону, оскільки греки дуже серйозно ставилися до своїх богів і намагалися не чинити проти того, що вважалося правильним тлумаченням передвісток.

Важливе значення в історії давньогрецької цивілізації мав архаїчний період - період найінтенсивнішого розвитку античного суспільства. Дійсно, протягом трьох століть - від VIII до VI cт. до н. е. -розвинулися ті соціально-економічні та політичні явища, які надали цій культурно-історичній спільноті певну специфіку порівняно з іншими цивілізаціями. Можна назвати такі:

o поліс як основна форма політичної організації;

o концепція суверенітету народу та демократична форма правління;

o класичне рабство;

o система грошового обігу та ринку;

o приватна власність на землю;

o індивідуалізм та антропоцентризм тощо.

Тоді ж були розроблені й головні етичні норми та принципи моралі, естетичні ідеали, які впливали на розвиток античного світу протягом усієї його історії аж до виникнення християнства. У той же час народилися основні феномени античної культури: філософія, наука, головні жанри літератури, театру, ордерна архітектура, спорт.

Найважливішим явищем стала поява після 800 р. до н. е. і зміцнення в подальшому поліса. Поліс - своєрідна форма соціально-економічної та політичної організації, суспільства, що стала домінуючою в давньогрецькій цивілізації. Це було поселення, побудоване навколо цитаделі - акрополісу із навколишніми землями, що разом було невеликою державою. Існували значні відмінності між майже 700 грецькими містами-державами, однак деякі спільні риси між ними можна простежити. За розмірами поліси варіювалися від кількох сотень до сотень тисяч жителів. Так, найбільш населений поліс класичного періоду Афін на середину V ст. до н. е. нараховував до 45 тис. дорослих жителів чоловічої статі. Якщо додати до цієї людності приблизно стільки ж жінок, а також дітей, рабів й іноземців, то загальна чисельність населення міста та прилеглих селищ у регіоні, відомому як Аттика, складала до 400 тис. Основний конкурент - Спарта нараховувала приблизно 12 тис. дорослих чоловіків.

Головною проблемою, яку вирішував грецький поліс, була інтеграція всіх громадян у більш-менш гармонійну державу, консолідація енергії кожного в напрямі розбудови і підтримки міста замість саморуйнування постійною громадянською війною між класами. Прослідковується тенденція в бік певного самоуправління, право на яке мали тільки громадяни поліса - дорослі чоловіки, які володіли землею у прилеглій окрузі. Таких прав не було в тих, хто приїздив із чужих полісів. Співтовариству громадян поліса належав верховний суверенітет, тобто право запроваджувати власні органи самоуправління, створювати свою військову організацію, встановлювати закони, правити судочинство, уводити власні грошові знаки й одиниці виміру тощо. Цей суверенітет передбачав для кожного громадянина можливість і навіть обов'язок, насамперед шляхом голосування на народних зборах, брати участь у розв'язанні державних питань, у визначенні долі своєї батьківщини. Поліси були достатньо малими, аби давати змогу більшості греків брати участь у їх управлінні. У полісі діяли різні органи управління, проте верховним органом влади завжди вважалися народні збори, яким належало право остаточного розв'язання усіх найважливіших питань. Цим визначалася демократична тенденція у розвитку давньогрецького суспільства - контроль за справами з боку мас. Проте її не слід перебільшувати, оскільки не в кожному полісі вона існувала. У багатьох, наприклад, у Коринфі, правила олігархія - система, у якій найбагатші громадяни ухвалювали рішення через політичну систему, сповнену різноманітних обмежень. Однак рух у бік самоуправління незаперечно був ознакою політичного життя в Стародавній Греції, що саме по собі е унікальним явищем, оскільки така соціальна еволюція зустрічається в історії набагато рідше, ніж автократія будь-якого роду. З'ясовуючи відповідь на питання, чому різні форми самоуправління з'явилися і тривалий час зберігалися в Греції, можна звернути увагу на функціонування суспільства без касти жерців. У малій державі, часто замкненій кільцем оточуючих гір і пагорбів, жоден монарх не міг тривалий час залишатися далекою трансцендентною фігурою, подібною тій, яка зазвичай правила у східних деспотіях і спиралася на підтримку жерців.