Розділ «Тема 10. Європейська цивілізація»

Всесвітня історія. Історія цивілізацій

В історії людства європейська цивілізація відіграла чи не найпомітнішу роль. Понад п'ять століть тому почалося її домінування у світі через відкриття, завоювання, торгівлю, дипломатію, капіталовкладення й еміграцію. її лідерство засновувалося не тільки на військовій та економічній силі, бо кожна сфера людської діяльності зазнала її впливів, починаючи від промисловості і фінансів і завершуючи наукою та модою. Європейська цивілізація фактично встановила модель розвитку для решти світу, що врешті-решт призвело до його європеїзації. З іншого боку, розуміння сутності історичного шляху європейської цивілізації та її особливостей важливе під кутом зору тих змін, які відбуваються в наш час в Україні, що визначає свій подальший курс - на Захід чи на Схід. Якщо Росію інколи змальовують як Гулівера, який однією ногою стоїть у Європі, а іншою - в Азії, то про Україну навіть деякі сучасні російські аналітики кажуть, що її шлях - до Європи. Інші прогнозують її повернення до російської цивілізації, яку візантизм наділив імперіалістичними прагненнями, замаскованими месіанською ідеєю порятунку інших народів на основі справжньої віри. Вибір цивілізаційної орієнтації є важливим не тільки для держави, але і для суспільства, кожного його окремого представника, який будує свою життєву стратегію і тактику. Якщо людина прагне бути європейцем" то для цього не досить тільки заяв про намір. Необхідне розуміння сутності європейськості, бо саме таке усвідомлення і сформувало європейську спільноту.

Серед шести континентів Європа є найменшою за площею - 10,5 млн кв. км, тобто лише 7 % земної поверхні, проте вона має найбільшу густоту населення, чисельність якого на межі перших десятиріч XXI ст. складала 727 млн, або 14 % усього людства. Парадоксально, але не існує окремого європейського континенту - це лише частина континенту Євразія. Європа існує насамперед у самоусвідомленні європейців у протистоянні Азії, Сходу. Саме слово "Європа" походить від грецького, а те - від ассирійського "ереб", що в перекладі означає "захід". У Стародавній Греції так називалися землі, які лежать на захід від Егейського моря. У стародавніх грецьких і римських текстах це не лише географічне поняття, це назва частини значно більшого континенту. Якщо кордони Європи на півночі, заході і півдні визначені, бо окреслені морями й океанами, то зі східними досі визначеності немає. Ми вважаємо, що вони проходять Уралом, і тому географічний центр Європи знаходиться біля Рахова у Західній Україні. Щоправда на те, що він знаходиться на території саме їхніх країн також претендують білоруси, литовці, поляки, чехи, німці. Проте західні європейці, слідом за відомим англійським істориком цивілізацій А. Тойнбі, переконані, що кордон між Європою і не-Європою проходить за лінією Будапешт - Прага - Краків - Варшава - Рига - Таллін. Тому землі на схід від цієї межі за європейські не вважають, називаючи їх напів Азією, оскільки тут відіграв свою історичну роль потужний східний вплив.

Європейська цивілізація усвідомлювала себе як культурно-історична цілісність упродовж тринадцяти століть саме у протистоянні зі Сходом, насамперед арабо-мусульманським, який прагнув захопити і її землі. Європейська ідентичність стала поняттям, яке розширювалося: від ядра цивілізації, що склалося у трикутнику між Парижем, Римом і Барселоною, - на північ, захід і південь, а потім, подолавши океани, вона стала ментальною основою міжрегіональної західної цивілізації, до якої увійшли спільноти Північної та Південної Америки, Південної Африки, Австралії та Нової Зеландії.

Перші гомініди, імовірно, прийшли з Африки через Близький Схід й оселилися в південній частині Європи, як свідчать новітні відкриття археологів в італійській Апулії, приблизно 1 млн 700 тис. рр. тому. Незабаром відбулася трансформація "людини прямоходячої" у "людину розумну": 40 тис. рр. тому кроманьйонці заселили майже весь континент і стали прямими попередниками європейців. Упродовж пізнього доісторичного періоду Європа постійно приймала переселенців з Азії - у II тис. до н. е. відбувалося широке розселення індоєвропейських народів, походження яких залишається дискусійним при тому, що більшість дослідників уважають їхньою прабатьківщиною Південно-Західну Азію. Перший прорив до цивілізації зробили древні греки. Деякі підручники і монографії ведуть історію Європи саме від них. Проте це не є коректним, оскільки до появи європейської цивілізації виникли, розквітли і загинули цивілізації старогрецька, елліністична і давньоримська. Хоча європейська цивілізація чимало запозичила в них, проте вона була і є окремою цивілізацією зі своїми характерними рисами й історією.

Як уже зазначалося, на специфіку тієї чи іншої цивілізації найбільше впливають природно-географічні та релігійні фактори. Територія Європи відрізняється величезною різноманітністю: поділ на півострови й острови, пустелі й оази, області поблизу теплих і холодних морів, високогір'я і плато, значна і складна лінія узбережжя відповідають багатоманітності народів, які тут жили і живуть. У наш час Європа складається із 48 держав, кожна з них зі своєю складною історією. І все ж можна вести мову про неї як про цілісність. Хоча на відміну від усіх інших цивілізацій, вона відрізнялася більшою внутрішньою складністю, неоднорідністю та рухливістю. Як засвідчила історія, різноманітність культур давала імпульс до змагання, яке сприяло контактам і взаємозбагаченню. Проте консолідуючим фактором в усі часи було усвідомлення: "Ми - європейці".

Ядро європейської цивілізації формувалося в західній частині континенту, де природно-кліматичні умови були досить сприятливими: півострівне розташування неподалік від теплої течії Гольфстріму, відносно тепла й коротка зима і тривале літо, оптимальна кількість атмосферних опадів, що робило непотрібною іригаційну систему землеробства і все, що з нею пов'язане, достатньо родючі ґрунти. З одного боку, це спонукало активно розвивати аграрне виробництво, а з іншого - робило його дуже ефективним. Як уже зазначалося, люди в усіх цивілізаціях вимушені пристосовувати знаряддя виробництва до існуючих природних умов. За різних умов складаються різні тими суспільно-виробничої технології. На відміну від екстенсивної суспільно-виробничої технології, що набула поширення на Сході, в основі європейської цивілізації - інтенсивна технологія. Така технологія спрямована на підкорення сил природи, на перетворення її відповідно до потреб людини, на оволодіння глибинними, сутнісними сторонами природи аж до розщеплення атомного ядра з метою одержання енергії. Ця технологія від початку зумовлювалася такими природними умовами, які висували підвищені, суворі вимоги до господарської діяльності людей (сезонність, один урожай, більше потреб у життєзабезпеченні тощо). Вона характеризується такими рисами:

o граничне напруження фізичних й інтелектуальних сил суспільства і кожної окремої людини;

o доцільна організація усього трудового процесу;

o підвищена увага до виконання трудових дій;

o постійне удосконалення засобів праці, засобів і методів впливу на природу;

o оволодіння глибшими закономірностями природи;

o безперервний розвиток знань про природу та використання їх у трудовому процесі.

Таким чином, цивілізація, що базується на такій технології, має діяльний і навіть радикальний характер на відміну від тих цивілізацій, які тяжіють до пристосування і гармонійного співіснування з природою і важливою характеристикою яких е традиційність. Європейська цивілізація найбільше цінувала і цінує інновації, інноваційну діяльність. У свій час видатний французький філософ А. Бергсон зазначив передумови динамічного розвитку Європи: "...зусилля деяких людей створити нове і зусилля решти прийняти це нове і пристосуватися до нього".

На зламі І і II тис. відбулися значні нововведення в аграрному виробництві: перехід до трипілля та багатопілля, широке використання органічних добрив завдяки розвитку тваринництва, використання водяного млина, залізного плугу та ін., що збільшувало врожайність і створювало деякий надлишок сільськогосподарської продукції. Однак, з іншого боку, притаманне європейцям ставлення до природи мало не тільки позитивні, але й негативні наслідки. У VII-УШ ст. соху витіснив плуг із вертикальним ножем, що забезпечувало глибоке орання. Завдяки цьому вже на початку IX ст. формується експлуататорсько-антагоністичне ставлення до природи, відбувається суттєве соціально-психологічне зрушення. Воно позначилося, зокрема, у різкій зміні оформлення календарів. Якщо раніше кожен місяць року уособлювався алегоричними фігурами, наприклад, узимку - діда мо-роза або навесні - тендітної заквітчаної дівчини, то в IX ст. на сторінках календарів з'являються персоніфікатори активного, підпорюючого ставлення до природи - лісоруби, орачі, женці тощо. Сучасні екологи звинувачують християнство - провідну віру європейців - у кризі довкілля. Адже за християнською вірою, людина - улюблене творіння Господа, якій надано світ у розпорядження. Ось людина і "розпорядилася", створивши тип економічного розвитку за рахунок вичерпування природних ресурсів і забруднення довкілля. У пошуках відповіді на питання "Як урятувати світ від екологічної катастрофи?", Захід дедалі частіше звертається до мудрості Сходу.

В інших цивілізацій Європа багато чого запозичила: єгиптяни передали європейцям методи виплавки металів у закритих печах; жителі Месопотамії зробили свій внесок математичними знаннями, зокрема системою математичного виміру в одиницях, кратних 60. Кодекс законів царя Хаммурапі заклав важливу концепцію: уряд під законами, а не навпаки. Від мусульманської цивілізації взяті знання в таких галузях, як хімія, астрономія, математика, медицина тощо. Проте найбільше значення має спадщина цивілізацій античності, від яких у європейської цивілізації - "полісний генотип". Як дитина при народженні має певні риси від своїх батьків, так і європейська цивілізація спирається на певні принципи і норми античності.

Поліс об'єднував вільних власників, була повага до гідності особи та її вибору. Більшість з них була землеробами, оскільки саме наявність землі в окрузі поліса надавала прав громадянства. 8 огляду на це однією з провідних моральних настанов, або максим, була така: "Працюй - досягнеш успіху!" У ранньому полісі праця розглядалася не тільки як шлях до успіху та поваги, але і як релігійний обов'язок. Греки вірили, що той, хто працює, - богам до вподоби, а нероба - їм осоружний. У цьому переконанні щодо богоугодності праці, що примножує добробут вільних власників, убачається прообраз "протестантської етики", про роль якої у формуванні капіталізму писав М. Вебер (праця "Протестантська етика і дух капіталізму"). Другою моральною максимою була: "Змагайся - уславишся1". Вона зумовлювалася духом змагальності, що панував у полісі. Суспільство сприяло потягу людини до слави. Успіхом захоплювалися, намагалися докласти власних зусиль, аби досягти його. Склався "агоністичний", тобто змагальний стиль життя, у якому головною характеристикою був нестримний і висококреативний за своїм ефектом потяг індивіда до самоствердження у змаганні з іншими. Європейська цивілізація згодом сприйняла цю змагальність. З одного боку, релігія європейців учила поважати право іншого на успіх. З іншого, на основі цього фактора змагальності народилася конкуренція - потужна рушійна сила розвитку в різних сферах людської діяльності, але водночас і сильний фактор виснаження, насамперед психічного.

Однією з провідних рис європейської цивілізації, сприйнятих від античності, є антропоцентризм, тобто визнання людини в ролі "центра світобудови". Ще у V ст. до н. е. давньогрецький філософ Протагор проголосив: "Людина є мірою всіх речей!". Згодом поняття "людина" зазнало складної еволюції: богоподібна людина античності, обране творіння Бога в Середньовіччі, богорівний індивід Ренесансу, вільна особистість Нового часу. У соціо-орієнтованих цивілізацій Сходу окрема особа, індивід ніколи не перебувала в центрі уваги, ніколи не була найвищою цінністю. На відміну від комунальності традиційних цивілізацій для європейської цивілізації величезне значення мало індивідуалістичне спрямування, незалежність та автономність індивіда. Це відобразилося в існуванні поняття "privacy", що позначає право на індивідуальне відособлення, ізольованість.

Проте в сучасній Європі, що не відкинула принципи індивідуалізму, більше уваги звертається не на фактори конкуренції, а на фактори консолідації. Дійсно, кожен має право на власний шлях до добробуту, але його не можна підняти, віднімаючи водночас шанс в інших. Конкуренція - для найсильніших, а суспільство має підтримувати найслабших. Усвідомлення цього прийшло після світової економічної кризи 1929-1933 pp. Відтоді час хижої конкуренції відійшов у минуле, а зміцнилося переконання, що громадянська солідарність цементує суспільство. Історичний досвід розвитку Європи засвідчив, що союз ринкового господарства, демократії та громадянської солідарності є запорукою життєздатності соціуму.

Про демократію, що з грецької дослівно перекладається як "влада народу", знали за часів античності. Для Європи велике значення мали політична практика античного світу та його політичні вчення. Саме слово "політика" буквально означає "участь в управлінні полісом". Давньогрецькі та давньоримські республіки, ідеї верховної влади об'єднання вільних громадян, їхньої юридичної рівності надихали європейців у більш пізні часи. І в наш час цінностями, на яких засноване європейське суспільство, є повага до свободи і фундаментальних прав особистості, що відрізняється від переконаності представників незахідних цивілізацій у тому, що обов'язок й інтереси спільноти є вищими.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Всесвітня історія. Історія цивілізацій» автора Т.В.Орлова на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 10. Європейська цивілізація“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи