Розділ «Тема 14. Російська (євразійська) цивілізація»

Всесвітня історія. Історія цивілізацій

Цивілізація російська - за назвою країни, із чиїми кордонами в основному збігається її територія, або євразійська - за назвою континенту, на якому вона розкинулася, є однією з парадоксальніших, про що писав відомий поет Ф. Тютчев: "Умом Россию не понять, аршином общим не измерить". Це - найбільша за територією країна світу, до того ж серед усіх країн сучасного світу вона коштує найбільше. Вартість будь-якої країни складається із трьох показників. По-перше, оцінюється потенціал робочої сили: Росія із чисельністю населення у 141 млн осіб посідає сьоме місце У світі. По-друге, відтворюваний ресурс - обладнання, устаткування. У Росії наявні потужні промислові регіони, розгалужена транспортна мережа, наукові й освітні установи тощо. Потрете, природні ресурси, за якими вона чи не найперша у світі, принаймні посідає перше місце за торгівлею газом, друге - за нафтою, маючи понад 34 % планетарних запасів цих енергоносіїв, не кажучи про інші природні копалини, ліс, гідроенергетику тощо. Проте впродовж останніх десятиріч має місце тенденція до зменшення вартості Росії, оскільки всі зазначені ресурси зменшуються і занепадають.

Парадоксальність російської цивілізації зумовлюється також тим, що вона належить до типу проміжної цивілізації, тобто такої, що відійшла від традиційної і не здатна перейти до динамічної, про що йшлося вище. Специфічності надає і проблемність визначення витоків цієї цивілізації. Росіяни часто кажуть, що Київська Русь тотожна з Росією, тобто з народом, що існував значно пізніше. Унаслідок цього присвоєні герої, святі, культура Київської Русі загалом. Відомий російський історик В. Ключевський зазначав, що населення цих двох районів складалося з двох окремих етнічних груп, і що властивості тих двох районів значно відрізнялися.

Стародавня Русь, що дала витоки в майбутньому трьом народам - українському, російському і білоруському - була частиною середньовічної Європи, яка втягувалася у смугу глибокої модернізації - початку формування сучасної європейської цивілізації. Однак XIII ст. внесло значні корективи в долю давньоруських земель. Вони опинилися під тиском західної (католицької) і східної (татаро-монгольської) експансій. Усе це призвело до розпаду цілісності і визначило принаймні три лінії розвитку:

o західні і південно-західні землі (Київ, Мінськ, Вітебськ та ін.) протягом тривалого часу входили до складу Литовської, а потім Польсько-Литовської держави, що була периферією європейської цивілізації. У межах цієї суспільної системи давньоруські землі досить швидко витіснили татаро-монгольських завойовників, розвивалися за умов панування європейської традиції. Тут відбувалося формування українського і білоруського народів;

o Новгородська республіка (а також Псковська республіка, що відокремилася від неї в XIV ст.), уникнувши руйнування і зберігаючи незалежність, протягом понад чотирьох століть (з XI до XV ст.) була частиною сучасної їй Європи, аналогом містам-республікам Ганзейського союзу, містам-республікам Італії;

o північно-східні землі (Володимир, Ростов, Рязань тощо) зазнали масштабного руйнування під час татаро-монгольської навали і потрапили в залежність від Золотої Орди. Вони опинилися в духовній, політичній і культурній ізоляції від Європи. Розвиток у цих землях тривалий час перебував під сильним східним впливом. Згодом дослідники назвуть Московську державу "калькою Золотої Орди".

Російська народність з'являється із XIII ст. і веде свій початок від Московського князівства. Московське князівство виникло на окраїні Суздальської землі. Після розпаду Київської Русі відбувається становлення російського етносу на територіях Волго-Окського межиріччя. У процесі освоєння Суздальської землі і далі північно-слов'янські племена (зокрема ільменські словени та в'ятичі) асимілювали угро-фінські племена, такі як весь, меря, муром, чудь та ін. До речі, слово "Москва" має угро-фінське походження. Мовою меря "Масикуа" означає "ведмеже болото".

Це й дало початок російській цивілізації, яка згодом захопила величезні землі. Маючи на момент виникнення невелику територію на північному сході Руської рівнини, російська держава постійно розширювалася, включивши врешті-решт до своїх кордонів величезні землі на двох континентах - у Європі та в Азії. Підраховано, що від XV до XX ст. Росія збільшила свою територію у 57 разів. У її історії протягом століть простежується головна лінія - російський експансіонізм. Саме він повів Росію не до стабільності, не до національної консолідації і побудови громадянського суспільства, а до повсякденності, що найкраще визначається словами: широчінь, екстенсивний розвиток, відставання від Заходу, імперські амбіції.

Російська імперія склалася на стику цивілізацій. Внаслідок багатьох успішних війн вона захопила окраїни Західного світу, колишню периферію Візантійського вузла та значну частину світу ісламу. У різні часи і в різному обсязі у її складі знаходилися:

o природні спільноти з язичницькими вірами (народи Сибіру і Півночі);

o анклави мусульманської цивілізації (Поволжя, Середня Азія, Казахстан, значна частина Кавказу);

o буддійські регіони (Калмикія, Тува, Бурятія, Хакасія);

o регіони, які належать до європейської християнської цивілізації (Фінляндія, Польща, Прибалтика, Україна, Білорусія).

Кожен із цих цивілізаційних регіонів мав свою специфічну і значущу систему ціннісних орієнтацій у ставленні до праці, багатства, часу, спілкування, що доповнювалося відмінностями в духовних і соціальних структурах. Прикладом може бути різниця між промисловими і технічними схильностями урбанізованого населення Прибалтики або індустріальних районів Росії та прив'язаністю до сільської праці і сімейно-кланових відносин у Середній Азії. Існує також незаперечна відмінність між індивідуалізацією і фрагментацією соціальності населення, притаманними західним регіонам, і стійким комунітарним, общинним духом середньоазіатських або кавказьких народів. Таким чином, дуже багато відмінностей існувало й існує між Заходом і Сходом. Разом із тим у російській цивілізації парадоксальним чином поєднуються і Захід, особливо християнська віра, і Схід, особливо общинність. Символ Російської імперії і сучасної Росії - двоглавий орел, який грізно дивився на Захід і на Схід, охороняючи своє імперське серце. Проте за цим символом причаївся нестійкий конгломерат і симбіоз різноманітних самобутностей.

Виходячи із визнання важливого значення природно-кліматичних факторів для формування особливостей тієї чи іншої цивілізації, що впливає на весь хід її історичного розвитку, слід уважно поставитися до них, вивчаючи російську культурно-історичну спільноту. Руська рівнина у широтному напрямку представлена різними ґрунтово-рослинними зонами: тундровою, тайговою, змішаних лісів, лісостепом, напівпустелею, пустелею. Територіальне ядро російської цивілізації склалося в переважно лісовій зоні із підзолистим типом землі, що вимагало очищення ділянок від дерев і чагарнику, глибокого орання, постійного внесення добрив, загалом, більшого напруження сил від селянина. Для континентального клімату притаманні значна мінливість погоди, різкі річні та добові стрибки температур, тобто сезонність, нерівномірність розподілу опадів, що часто призводить до посух. Ранні заморозки і довга зима приблизно в два рази скорочує період сільськогосподарських робіт навіть порівняно із Західною Європою, де він триває вісім-дев'ять місяців. У Росії він становить приблизно 130 днів. За визнанням багатьох істориків й економістів, ця область була вкрай погано пристосована для землеробства, ставка на яке за несприятливих природних умов була причиною багатьох складностей, що супроводжували розвиток Росії. Ризикований характер землеробства, низька врожайність не могли забезпечити російським селянам гарантованого і високого прибутку. Природні умови Руської рівнини мали також важливі соціальні наслідки. Умови ведення сільського господарства вимагали об'єднання трудових зусиль, а це, у свою чергу, призвело до тривалого існування сільської общини і великої патріархальної селянської сім'ї. Умов для фермерського типу сільського господарства не склалося не тільки через природно-кліматичний фактор. Схожість зі Сходом у російській цивілізації також зумовлювалася азіатським способом виробництва, який передбачав необмежену владу, ототожнену із власністю, що зосереджувалася в богоподібній першій особі (цар - помазаник Божий), який утілював у собі не тільки суспільство, але й весь світоустрій, теперішнє і майбутнє підданих цієї держави. За системою землекористування, що склалася в Росії й існувала впродовж століть, держава в особі царя, а в радянський час - "диктатури пролетаріату" була верховним власником і розпорядником власності, насамперед землі, яку надавала в користування за виконання певних повинностей. Дворяни одержували її за службу царю, а потім передавали наділами своїм покріпаченим селянам за панщину й оброки. За радянської влади селяни залишилися фактично кріпаками держави, оскільки були змушені здавати їй суворо визначені обсяги сільськогосподарської продукції, а в країні існувала система паспортів і прописки, що не давало змоги вільно обирати місце проживання та заняття.

Для російської цивілізації характерна типово східна риса - намагання існувати в гармонії з природою, але, як писав В. Ключевський: "Природа Великороси часто сміялася над найобережнішими розрахунками російської людини, сваволя клімату і ґрунту обманювала найскромніші її очікування. І, звикнувши до цих обманів, розважливий великорос любив інколи стрімголов обрати найбезнадійніше і найнерозважливіше рішення, протиставляючи вередуванню природи вередливість власної відваги". З огляду на це ключовими психологічними поняттями культурного архетипу російської людини стали "авось" та "небось" - схильність випробувати свою долю, грати у фарт. Своєрідність сезонної господарської аритмії призводила до неможливості розрахувати наперед, заздалегідь розробити план дій і прямо йти до окресленої мети. Це позначилося на менталітеті росіян: більше східної, візантійської ірраціональності, ніж західної раціональності. І через це емоції завжди переважали і переважають над розумом, пристрасті над інтересами. Особливо це позначилося на етосі праці. Природа привчила російську людину до надмірного короткочасного напруження своїх сил, до манери працювати швидко, гарячково - "споро". Жоден з народів Європи не здатен до такої трудової напруги в короткий час, проте ніде в Європі не знайти такої незвички до рівної і розміреної постійної праці, як у Великоросі!'. Крім того, специфіка історичного розвитку російської цивілізації з тривалим панування позаекономічних форм примусу (не економічний інтерес рухав людиною, а примус - через покріпачення за часів царату або всезагальну трудову повинність радянських часів) також вплинула на ставлення російської людини до праці. Відбулося морально-психологічне відчуження від праці, праця розглядалася як повинність. Це закарбувалося в низці російських прислів'їв: "От работы кони дохнут", "Дураков работа любит", "Работа - не волк, в лес не убежит", "От трудов праведных не наживешь палат каменных" та ін. Останнє прислів'я також свідчить про те, що населення російської цивілізації традиційно орієнтувалося на низький рівень матеріальних зазіхань, що підкріплювалося настановами православ'я: "Бедность - не порок". Люди від найдавніших часів звикли жити убого, задовольнятися малим, що виробляло психологічну звичку до бідності. Шанобливе ставлення до бідності в російській цивілізації від рівняється від того, що склалося в європейській, де бідність вважається або Божою карою, або хворобою - психологічною, тобто неспроможністю розпорядитися тим, що дав Бог.

Для європейської цивілізації притаманна сильна географічна розчленованість, що сприяє спеціалізації господарства і посиленню товарообміну між різними місцевостями, а також висока густота населення й обмеженість природних ресурсів, що стимулювало інтенсифікацію господарства (інтенсивна суспільно-виробнича технологія). Величезні простори розселення, низька густота населення створювали в російській цивілізації можливість підтримувати рівень життя за рахунок уведення в господарський обіг дедалі більших обсягів природних багатств землі (екстенсивна суспільно-виробнича технологія), що формувало уявлення про "невичерпні багатства" рідної землі і невміння заощаджувати, тобто безгосподарність, а також пасивно споглядальне ставлення до світу.

Велике значення для оформлення своєрідності цивілізації мають вірування. Наразі це - християнство візантійського зраз на - православ'я, що одержало статус державної релігії. Прийняття тієї чи іншої релігії як державної тягне за собою далекосяжні наслідки в усіх сферах людського буття. Уже йшлося про відмінності західного і східного християнства та їхні впливи на ментальні структури. Наразі варто підкреслити елементи дер живності, які випливали із православної матриці, а саме: влада імператора вважалася божественною, непідзвітною законам і людям, бо йому суддя - лише Бог. Правитель уявлявся владикою всієї землі, церква підпорядковувалася світській владі, освячуючи її. Для російської держави взагалі була характерна східна цивілізаційна орієнтація в державотворенні. Затвердилися відносини підданства, як на Сході, а не васалітету, як на Заході. Васальні відносини, що існували на руських землях в давнину, поступово були ліквідовані: князі і бояри втратили імунітет1, а також право змінити сюзерена2. Форми традиційної прямої демократії також згорталися. Було ліквідовано міське народне зібрання (віче), яке виявило себе в ролі демократичного інституту. Уже за часів царя Івана Ш (1462-164)5 рр.) московські книжники доводили, що монархічні порядки є природними і законними, а звичаї проводити віча називали "диявольскою прелестью". Виправдовуючи підготовку завойовницьких походів Івана Ш на Новгород наприкінці 1470-х рр., вони таврували новгородське віче як "скопище злих смердів і безіменитих мужиків". З узяттям Новгорода в 1477 р. республіку скасували, віче більше не скликалося, виборні посади, древній суд були скасовані. Так само відбулося і в інших місцях. Затверджується монархічний принцип успадковування влади. Якщо у Древній Русі влада належала роду Рюриковичів і передавалася за принципом "старший у роді" (немонархічний принцип), то згодом настала черга монархічного принципу одноосібної влади, що передавалася від батька до сина. Уперше Дмитро Донськой (1359-1389 рр.) передав велике княжіння своєму старшому сину - Василю І (1389-1425 рр.) без санкції Золотої Орди "як отчину", що було важливим свідченням початку становлення монархії. Роль Боярської думи як дорадчого органу поступово зменшувалася. Великий князь, не задоволений якимись діями члена Думи, яким би родовитим і шляхетним той не був, міг у будь-який момент стратити його, заслати до монастиря, відібрати маєтності, що постійно робилося. Особливо зменшилася роль Боярської думи за часів Івана Грозного (1533- 1584 рр.). Місце непокірливих бояр, яких переважно було закатовано, посіла бюрократія. Встановилася необмежена одноосібна влада московського великого князя у о)юрмі самодержавства. Не тільки простий хлібороб, а й шляхетний боярин були лише холопами царя. Усі були зрівняні перед владою, стали залежними від держави.

Після одержання в 1480 р. Московського Руссю незалежності від Орди, східні риси в її суспільній організації не тільки не відійшли в минуле, а, навпаки, зміцнилися. За часів Івана Грозного Московська держава впритул підійшла до типу східної деспотії - завершилося формування самодержавства. Головною опорою влади стала бюрократія із тенденцією до постійного кількісного зростання. Приватна власність, що почала стверджуватися в домонгольський період, була ліквідована. Влада стає верховним власником, а за підданими визнавалися тільки права володіння.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Всесвітня історія. Історія цивілізацій» автора Т.В.Орлова на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 14. Російська (євразійська) цивілізація“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи