Розділ «Тема 1. Первісний лад і виникнення цивілізації»

o уміле спрямовування ініціативи й енергії індивіда в релігійне або інше русло, започатковане владою;

o відсутність орієнтації на індивідуалістичні, приватновласницькі, приватноправові норми та цінності.

Якщо поставити питання: "Чи були перелічені ознаки типово східної деспотії характерними для радянського ладу, який позиціонував себе як найпередовіший в історії людства?" - то відповідь буде позитивна.

Проміжна цивілізація характеризується не тільки феноменом "розколу", але й прагненням до синтезу різних культурних начал, або, якщо скористатися терміном мексиканського філософа Л. Сеа, до "культурної метисації". Разом із тим для подібних цивілізацій характерною є ідея своєрідної "переваги відсталості". Наприклад, мексиканський мислитель X. Васконселос бачить перспективу Латинської Америки в тому, що "ми з більшою легкістю, ніж представники інших культур, сприймаємо чужинців. Внаслідок цього наша цивілізація з усіма її дефектами може бути обрана історією як знаряддя творення ... людини нового типу. Стосовно Росії, то схожа ідея "переваги відсталості" і "вселюдської місії Росії" проходить через усю її національну суспільну думку від П. Чаадаєва, народників і більшовиків до сучасних гуманітаріїв. Слід зауважити, що частково подібні амбіційні ідеї виконують компенсаторну роль.

Хоча кожна цивілізація є унікальною, проте за деякими схожими рисами ми можемо всі сучасні цивілізації умовно об'єднати у дві групи або гілки. Західна гілка - західна цивілізація або західноєвропейська і Північно-Американські цивілізації. До неї тяжіють проміжні цивілізації - латиноамериканська і російська (євразійська, православна). Східна (незахідна) гілка: цивілізації індійська (індо-буддійська), китайська, японська (інколи їх об'єднують і говорять про конфуціанську цивілізацію), арабо-мусульманська. Щодо Чорної Африки єдність у думках відсутня. Деякі вчені вважають, що тут цивілізації зараз немає. Інші називають її тропікоафриканською цивілізацією. Австралія є відгалуженням західної гілки: вона тривалий час була колонією Великої Британії і досі входить у Співдружність націй, очолювану Англією. Автохтонне ж населення власної цивілізації не створило.

Цивілізації західної гілки об'єднує те, що всі вони християнські. Хоча їхні культури формувалися під впливом різних напрямів у християнстві -католицизму, протестантизму, православ'я. Слід наголосити, що із зазначених цивілізацій лише західна, індійська, китайська й ісламська є культурно самодостатніми: вони виростали з оригінальної власної культури, розвивалися разом із нею і на її ж ґрунті.

Порівняно з ними японська, євразійська, латиноамериканська цивілізації є культурно несамодостатніми. Вони сформувалися головним чином внаслідок перенесення на новий чужорідний соціокультурний ґрунт уже розвинених релігій. У випадку Японії - буддизм і конфуціанство. У випадку Латинської Америки - католицизм із Європи. У випадку євразійської цивілізації - православ'я із візантійської цивілізації (зараз не існує). Для власного розвитку ці цивілізації зазвичай постійно потребували нових культурних імпульсів, так би мовити, "культурного живлення" з боку інших цивілізацій: Японія - тривалий час від Китаю, а починаючи з другої половини XIX ст. і донині - від Заходу. Євразійська цивілізація - спочатку від Візантії, згодом - від Європи.

Цивілізації західної і незахідної гілок дуже відрізняються. У пошуках відповіді на питання, які фактори зумовили специфіку цивілізацій, на перший план висуваються природні і релігійні, які пов'язані між собою і певним чином взаємозумовлені. Переважна більшість незахідних цивілізацій виникла раніше західної. Вони з'являлися в умовах дуже теплого клімату з могутньою рослинністю. У жителів південних країн - менше потреб, аніж у жителів Півночі (врожаї кілька разів на рік, тобто не треба дбати, аби вистачило їжі до наступного врожаю, будувати тепле житло і турбуватися про опалення в холодні місяці, про теплий одяг тощо). На Півдні основні потреби задовольнялися головним чином у спільній сільськогосподарській праці і значною мірою за рахунок продуктів природи. Потреби у продуктах, ремесла мали другорядне значення. Найпростіші сільськогосподарські знаряддя, а також домашній реманент не зазнавали суттєвих змін і передавалися від покоління до покоління. Ще одна особливість - іригація, яка теж дуже залежала від природних умов. Тобто головне - пристосуватися до природи. Це зумовило екстенсивну суспільно-виробничу технологію - тип господарської взаємодії людини з оточуючим середовищем. Так, першою пральною "машиною" на Сході був водоспад: під його струмені клали білизну, і вода вибивала з неї бруд.

На Заході людина дійшла до того, аби використовувати ультразвук у пранні білизни, а енергію брати з електричного струму, який дають атомні електростанції. Тобто не тільки пристосування до природи і використання того, що вона дає, а намагання йти вглиб. У наведеному прикладі - використання енергії розщеплених атомів, що свідчить про прагнення підкорити собі сили природи, пристосувати її до людських потреб, тому суспільно-виробнича технологія на Заході має інтенсивний характер. Значною мірою через те, що умови виживання на Заході були набагато складніші, навіть у Середземномор'ї, де виникли перші західні цивілізації - грецька і римська. Дійсно, там досить тепло, але врожаїв кілька разів не рік не збирають через сезонність. Ґрунти дуже тверді з великою кількістю каміння. Великих річок з розливами, як у Єгипті, немає. Тут існувала нагальна потреба докладати набагато більше людських зусиль, ніж у східних цивілізаціях.

Якщо порівнювати природно-кліматичні умови, у яких існували й існують західні і незахідні цивілізації, то для незахідних притаманна більша залежність від примх природи: розливів річок, сезонів опадів і посух, руйнівних землетрусів, після яких необхідно відновлювати іригаційні споруди і житла. Усе це потребувало спільних узгоджених зусиль великих мас людей, від яких залежало й виживання окремих осіб. Можна припустити, що ці обставини вплинули ще на один найважливіший фактор, який зумовлює специфіку західних і східних цивілізацій, - а саме релігійний. Головна відмінність між ними зумовлюється різним розумінням співвідношення між Богом, Світом і Людиною, що проявляється у відмінностях між релігійними "картинами світу".

У східних релігіях Бог, Світ і Людина - це, по суті, одне і те ж. Світ є божественним, упорядкованим через божественний Світовий Закон (Дао в Китаї, Дхарма в Індії), який не залежить ні від людей, ні від божеств, але визначає походження, зміст і порядок речей у світі, місце кожної людини, долю усього світу і долю кожного індивіда. Кожна людина - це лише структурна частинка такого світу. І її призначення одне: бути саме цією частинкою. А це означає, що все її життя зводиться до виконання обов'язку, який випливає з її місця. Виконання ж обов'язку вимагає дотримання численних норм і правил поведінки практично на кожному кроці: у стосунках з вищими й нижчими, старшими і молодшими, чоловіками і жінками, у господарській сфері, у стосунках із владою, з божествами тощо. Людина включається у жорстко впорядковану структуру божественного світу і не може змінити і свого місця в цій структурі.

У західних релігіях (різних напрямах християнства) Бог, Світ, Людина - це різні інстанції. Світ створений Богом-творцем, залежить від нього, може бути Богом знищений, але сам не має внутрішнього божественного змісту, тобто Світ є небожественним. Людина створена Богом з праху земного, тобто її фізична природа така ж як і в решти світу. Однак людина створена за образом і подобою Божою і має від Бога безсмертну душу. Отже, людина, хоч і не рівна Богові (це тільки його творіння), але має дещо близьке до нього. Це означає, що людина стоїть над світом, але під Богом. Оскільки людина за своєю суттю не збігається ні зі Світом, ні з Богом, то вона й не включається в якусь божественну структуру. Вона призначена панувати над світом як богоподібна істота (панування над природою - це є суть інтенсивної суспільно-виробничої технології). Однак у цьому пануванні, а також у сподіванні на своє вічне спасіння вона залежить від Бога і покладається на нього, підзвітна йому.

У зв'язку із цим різниця між східними і західними цивілізаціями полягає також в організації життя людини і суспільства. Оскільки східні релігії розглядають людину як "гвинтик" величезної "машини Світу", яка без виконання приписів може функціонувати "не так", що може призвести до всезагальної загибелі то в житті людини і суспільства спостерігається жорстка регламентація на основі релігійних норм і правил. Так, мусульмани, незалежно від країни проживання, вважають праву руку чистою, а ліву нечистою і миють відповідно своє тіло. Існують приписи щодо того, як пити воду, а також як ставитися до представників влади - як до різного рангу намісників вищих сил на землі тощо. У християнстві Бог для спасіння людини не встановлює для неї численних норм і правил поведінки. Людина має для цього сама уподобатися Ісусові Христу у своїй поведінці і думках. Проте вона має це вчинити сама, зробити свій вибір, бо Сатана увесь час спокушає її різними гріховними речами. Отже, у підсумку лише в західних, християнських цивілізаціях людина у своєму суспільному житті (приватному або соціальному, економічному, політичному) постає відносно самостійною, вільною. У неї є вибір, тобто людина - це особистість. І це вважається найвищою цінністю. На Сході такого немає. Інтереси окремої людини - ніщо. Бо головне - це спільнота та її інтереси.

Із цього випливають інші цінності, ставлення до яких на Заході і Сході дуже відрізняється. Люди Заходу найвищими вважають такі цінності:

o динамізм, орієнтація на новизну;

o раціоналізм у поєднанні з екстравертивністю;

o найвища цінність - людська особистість, а отже, настанови на її автономію, індивідуалізм;

o повага до приватної власності;

o ідеали свободи, рівності, толерантності;

o переконаність у перевагах демократії над усіма іншими формами політичного устрою.