Розділ «Тема 12. Латиноамериканська цивілізація»

Нині серед науковців немає одностайності думок щодо існування латиноамериканської цивілізації. Одні зауважують: регіон такий різноманітний, що цивілізації як такої не існує, до того ж цивілізація - це тисячоліття, а історія Латинської Америки - тільки століття. Інші вважають її частиною західної цивілізації і не виводять за ці межі. Треті розглядають її як самостійну, оскільки вона має свою специфіку, хоча і належить до західної цивілізаційної гілки, з чим можна погодитися.

Латиноамериканський регіон займає 1 /7 частину земної суші, де мешкає понад 500 млн осіб, які розмовляють романськими мовами, в основі яких - латина. Понад 60 % населення розмовляють іспанською, близько 30 % - португальською, проте в деяких небагатьох невеликих країнах, головним чином острівних, французькою, англійською або голландською. Приблизно 20 млн жителів користуються індіанськими мовами.

Латинська Америка - це безмежне різноманіття. Те, що там відбувалося і відбувається, дуже важко звести до єдиного знаменника, оскільки це - світ разючих контрастів і бурхливої історії. Свій вплив здійснюють чимало факторів - географічних, історичних, економічних, політичних, етнічних тощо. Насамперед, на формування локальних особливостей культури кожної

країни діяли природні умови. Надто відрізняються одна від одної переважно степові Аргентина й Уругвай з їхньою безкрайньою пампою; тропічний велетень Бразилія з величезними територіями, які ще й досі не освоєні; Перу, Болівія, Еквадор під величними андськими хребтами; Чилі, що витяглася уздовж тихоокеанського узбережжя; держави - перлини Карибського моря; сувора, опалена сонцем Мексика.

Географи й історики поділяють цей регіон на Америку Центральну (Середню, Мезоамерику) і Південну. До Середньої, насамперед, належить найбільша і домінуюча країна субрегіону -Мексика. За площею - майже 2 млн кв. км - вона займає 70% території цього географічного світу, за населенням випереджає всі інші країни й острови Центральної Америки разом узяті на 28 млн. У 2000 р. вона стала одинадцятою країною світу, населення якої досягло 100 млн і продовжує швидко зростати. Ця обставина дуже турбує північноамериканську цивілізацію, де говорять про "діаспорний контрнаступ" латиноамериканців, тобто їх масове розселення по містах і територіях США та Канади. До регіону, що розглядається, також належить смуга землі, що звужується в південно-східному напрямку і де знаходяться Гватемала, Беліз, Гондурас, Сальвадор, Нікарагуа, Коста-Рика, Панама. Третя група країн розташована на численних великих і малих островах Карибського моря на схід від материка, відомі як Великі і Малі Антильські острови. До Великих належать чотири найбільші - Куба, Гаїті (на якому розташовані Гаїті і Домініканська Республіка), Пуерто-Ріко і Ямайка. До малих - Багамські, Віргінські, Барбадос, Гренада та ін. Мезоамерика є царством височенних вулканів і порослих лісами рівнин, гористих островів і коралових рифів. Це земля захоплюючих краєвидів, тому в наш час однією з головних галузей економіки регіону є туризм. Проте загалом, тут розташовані найменш розвинеш території Америки.

Говорячи про головні особливості Південної Америки, слід зазначити, що двома домінуючими ознаками є Андські гори на заході та басейн р. Амазонки в центрі північної частини. Більшу частину решти континенту займають плато. Населення переважно зосереджується на периферії, а більшість внутрішніх районів заселена слабко. У південноамериканському світі також виокремлюється кілька регіонів (усього 13 країн):

o окремим регіоном є колишня колонія Португалії Бразилія, оскільки їй належить половина всієї території й усього населення Південної Америки. У наш час вона входить до групи потенційних супердержав світу разом із Китаєм, Індією та Росією, водночас у цьому регіоні є країною з найбільшим розривом у доходах населення;

o північний регіон: Венесуела, Колумбія, Ганяна, Сурінам і Французька Гвіана. Це регіон, у якому провідною рисою є політична нестабільність, на що суттєво впливає поєднання "лівизни" із наркоторгівлею;

o андський захід уміщує Еквадор, Перу і Болівію, населення яких має значний індіанський компонент (у Болівії - 55 % усіх мешканців індіанського походження, у Перу - 45, в Еквадорі - 25 %) і переважно складається з бідних безземельних пеонів, які останнім часом намагаються протестувати проти свого жахливого становища;

o південна частина континенту: Аргентина, Уругвай, Парагвай і Чилі. Домінує Аргентина, яка в цьому географічному світі поступається лише Бразилії, займаючи третє місце за чисельністю населення і відзначаючись дуже успішним останнім часом сільським господарством. Іншою країною з досить успішною економікою є Чилі.

Попри величезні відмінності слід звернути увагу і на те, що об'єднує всі зазначені країни. Це - спільність території, мови (переважно іспанська та португальська), релігії (провідною є католицька, на початку XXI ст. понад 90 % населення були їй віддані), особливостей економічного розвитку, колоніального минулого і сучасних загроз. Латиноамериканська цивілізаційна спільнота є молодою. Вона починається з відкриттів Колумба і завоювань конкістадорів, які зруйнували великі місцеві цивілізації і принесли із собою елементи європейської цивілізації, що поєдналися з їх рештками. Культурно-історичним спільнотам доколумбової Америки були притаманні такі особливості:

o жорстка підпорядкованість природним ритмам;

o переважання тенденцій адаптації до природного середовища перед спробами пристосувати його до людських потреб;

o екстенсивна суспільно-виробнича технологія;

o домінування комунальності над індивідом, тобто панування общинного архетипу як основи та системоутворюючого принципу функціонування цивілізацій;

o пріоритетність традицій перед інноваціями;

o циклічна форма соціальної динаміки.

З іншого боку, з Європи було принесено діаметрально протилежні чинники, серед яких:

o переконаність у першості над природою людини, яка діє відповідно до своїх потреб за допомогою інтенсивної суспільно-виробничої технології, тобто більша роль штучно створених знарядь праці у системі продуктивних сил;