Розділ «3.2. Глобальний рівень регулювання офшорних зон і територій»

■ зниження рівня банківської таємниці;

■ розширення можливості доступу органів влади до інформації про реальних власників офшорних інструментів;

■ обмеження застосування акцій на подавця;

■ розширення міжнародного обміну інформацією в частині оподатковування;

■ істотне обмеження офшорного банківського бізнесу;

■ зміни у структурі офшорного бізнесу: відхід з нього одних юрисдикцій, істотна зміна інших і прихід нових.

• Водночас аналіз методів боротьби провідних держав з податковими гаванями свідчить про певну обмеженість і декларативний характер прийнятих рішень. Політика G-20 у жодному разі серйозно не вплине на рентабельність офшорного бізнесу, адже усуне лише одну з багатьох переваг офшорних юрисдикцій – конфіденційність фінансової інформації. При цьому безперешкодний доступ до даних надаватимуть винятково компетентним державним органам на вимогу. Такі переваги офшорних зон, як низькі податкові ставки, полегшений валютний контроль і можливість вільного переміщення капіталу і надалі приваблюватимуть бізнес. Оскільки в короткотерміновій перспективі не залишиться жодного секретного офшору, жодна гавань не втратить своєї конкурентоспроможності. Саме на цьому наголошує Швейцарія, яка контролює понад третину офшорних потоків і погоджується повністю прийняти єдині податкові стандарти за умови, що такі кроки зроблять усі без винятку податкові гавані.

• Для розвинених країн, особливо США, розкриття інформації дасть можливість краще контролювати рух надлишкової ліквідності в межах монетарної політики, наповнювати бюджет ресурсами без допомоги друкарського станка, а також боротися зі світовим тероризмом і відмиванням коштів, арештовуючи рахунки окремих юридичних і фізичних осіб в офшорних банках будь-якої юрисдикції. З іншого боку, уряди недемократичних країн можуть використати винятковість повноважень державних органів в отриманні конфіденційної інформації як спосіб боротьби з окремими олігархічними групами, проводячи вибіркове полювання на офшорні угоди бізнесових і політичних конкурентів. Таким чином, нова схема прозорості на вимогу дозволятиме урядам багатьох країн заплющувати очі на одні офшорні схеми і публічно викривати інші. Конфіденційність і надалі захищатиме інформацію офшорних компаній від поглядів сторонніх спостерігачів.

Нині відбувається стрімка адаптація політики офшорних юрисдикцій до умов жорсткості контролю.

До країн, що припиняють свою діяльність у сфері офшорного бізнесу, належать ті:

• що не змогли пристосуватися до нового, жорсткішого міжнародного регулювання: Науру, Теркс і Кайкос, Ангілья, Вануату, Західне Самоа, Острови Кука, Сент-Кіттс і Невіснув;

• уряд яких ухвалює рішення відмовитися від ведення у країні офшорного бізнесу, тому що вони вже реструктурували свою економіку: Британські Віргінські Острови, Острови Гернсі і Джерсі, Остів Мен, Гібралтар, Мадейра.

• що залишають офшорний бізнес через природні катаклізми, політичний колапс тощо: Монтсеррат, Нідерландські Антильські Острови, Гренада, Ніуе, Республіка Палау.

Країни, що продовжують свою діяльність в офшорному секторі економіки:

• без трансформації внаслідок політичної підтримки: Панама, Беліз;

• трансформувавши своє законодавство й офшорний сектор відповідно до вимог міжнародних організацій, або ж знайшовши нову нішу в офшорному бізнесі: Кіпр, Антигуа і Барбуда, Багамські Острови, Бермудські Острови, Кайманові Острови, Сент-Вінсент і Гренадіни, Ліхтенштейн, Барбадос, Маврикій, Сейшельські Острови, Ламбуан, Бахрейн.

Країни, що знову виходять в офшорний бізнес: Чорногорія, Угорщина.

У сучасних умовах чинниками успіху для офшорної юрисдикції будуть:

• стабільність внутрішньої політичної й економічної ситуації;

• політична гнучкість, готовність іти на компроміс;