Розділ «3.2. Глобальний рівень регулювання офшорних зон і територій»

Дійсно, масштабна боротьба з відмиванням грошей почалася лише після терактів 11 вересня 2001 р., коли в уряді США всерйоз вирішили позбавити міжнародний тероризм фінансового підживлення. Уже 25 жовтня 2001 р. казначейство США розпочало масштабну операцію "Зелений похід" (Operation Green Quest). Упродовж чотирьох місяців американцям удалося вилучити понад 10 млн дол США готівкою і на 4,3 млн дол США цінних паперів. Паралельно американська дипломатія почала активно тиснути на країни та території, відомі офшорними традиціями і непрозорою банківською системою.

Що стосується відносин цих організацій з Україною, то їх визначають, насамперед, критично високою часткою тіньової економіки і безпрецедентно незаконним вивезенням із нашої країни капіталу, широкомасштабним використанням для приховування прибутків і податків офшорних схем. Звідси і включення України у щорічний "чорний список" ФАТФ як країни, що не здійснює цілеспрямованих заходів із запобігання відмиванню злочинних капіталів. ФАТФ рекомендувала міжнародному співтовариству проявляти особливу обережність у відносинах з українськими компаніями і фінансовими інститутами, а також заявила про можливий розгляд питання про застосування до України фінансових санкцій. Перегляд відносин цієї й інших міжнародних організацій із нашою країною залежить від ефективності дій української влади із прозорості економіки та із припинення відпливу нелегального капіталу. Відповідні концептуально-програмні розробки існують і їхнє втілення – проблема прояву політичної волі.

Після квітневого 2009 р. саміту Великої двадцятки ОЕСР опублікувала список офшорів, який складається із трьох розділів. У першому містяться юрисдикції, які, на думку ОЕСР, досягли значних успіхів у застосуванні розроблених міжнародних стандартів податкової співпраці. У другому перераховано юрисдикції, які узяли на себе зобов'язання перейти на встановлені стандарти, але ще не здійснили цього. У третьому міститься перелік країн, які не відповідають стандартам і до яких, найімовірніше, застосують певні санкції. В окрему підгрупу – "інші фінансові центри" – виділено Австрію, Бельгію, Бруней, Чилі, Гватемалу, Люксембург, Сингапур, Швейцарію.

1. Країни, які відповідають міжнародним податковим стандартам: Аргентина, Австралія, Американські Віргінські Острови (США), Барбадос, Велика Британія, Угорщина, Німеччина, Греція, Гернсі, Данія, Джерсі, Ісландія, Ірландія, Іспанія, Італія, Канада, Китай, Кіпр, Корея, Мальта, Маврикій, Мексика, Нідерланди, Нова Зеландія, Норвегія, Острів Мен, ОАЕ, Польща, Португалія, Російська Федерація, Сейшельські Острови, Словацька Республіка, Туреччина, Фінляндія, Франція, Чеська Республіка, Швеція, Південна Африка, Японія.

2. Країни, що узяли на себе зобов'язання привести у відповідність власну податкову систему до міжнародного податкового стандарту, але в недостатній мірі його виконують: Андорра, Ангілья, Антигуа і Барбуда, Аруба, Багами, Бахрейн, Беліз, Бермуди, Британські Віргінські Острови, Кайманові Острови, Острови Кука, Домініканська Республіка, Гібралтар, Гренада, Ліберія, Ліхтенштейн, Маршаллові Острови, Монако, Монтсеррат, Науру, Нідерландські Антильські Острови, Ніуе, Панама, Сент-Кіттс і Невіс, Сент-Люсія, Сент-Вінсент і Гренадини, Самоа, Сан-Марино, Теркс і Кайкос, Вануату.

3. Країни, що не відповідають міжнародним стандартам податкової співпраці: Коста-Ріка, Лабуан, Філіппіни й Уругвай.

Використання офшорів надає можливість планувати організацію бізнесу, його фінансову й організаційну структуру, що законно дає змогу не переплачувати податки та максимізувати прибутки. Однією з головних ідей забезпечення національних інтересів є інформованість державних податкових і правоохоронних органів. Так, в усіх офшорних юрисдикціях існують спеціальні вимоги до назв офшорних компаній. Наприклад, не можна без спеціального дозволу влади включати в назву компанії слів Bank, Royal, Insurance, University, College, Institute – список можна продовжити і далі. До основних рис офшорних зон слід віднести: політичну й економічну стабільність, гарантію дотримання фінансової і банківської таємниці; відсутність валютних обмежень, сучасні засоби зв'язку та добре обладнану мережу комунікацій; зручну правову систему; виконання індивідуальних потреб інвесторів. В офшорних зонах дуже популярними є фінансові операції. Адже банк, який зареєстровано в одній із зон, сплачує клієнтам відсотки поза податкових схем і може вільно "грати" своїм капіталом, увозячи або вивозячи його.

В Україні трансферт капіталу до офшорних зон і юрисдикцій стимулює комплекс чинників: значне податкове навантаження і неефективність фіскальної політики, несприятливий інвестиційний клімат, високі інвестиційні ризики і приховування факту володіння інвестиційними об'єктами в Україні через використання офшорних схем, криміналізація економіки і використання офшорних схем для відмивання прибутків, отриманих злочинним шляхом. Проблема полягає в тому, що діяльність злочинців, які здобули свої капітали злочинним шляхом та перевели їх за межі України, потрапляє в поле зору правоохоронних органів лише через деякий час після вчинення злочину, а злочинець встигає виїхати за кордон. Лише законодавчими актами в цьому разі не обійтися, необхідні кардинальні рішення:

• держава повинна максимально запобігти незаконному збагаченню та вивезенню коштів з України;

• має діяти експертиза договорів;

• необхідним є чіткий перелік випадків, коли кожна особа зобов'язана подавати декларацію щодо прибутків, контроль за ними, врешті-решт, необхідно передбачити кримінальну відповідальність за легалізацію тіньових прибутків.

В іншому разі всі вжиті заходи виявляються неефективними.

Останнім часом стала популярною реєстрація компаній на Кіпрі, що значною мірою пов'язане із широкомасштабною рекламною кампанією із просування Кіпру на ринок СНД. Реєстрація на Кіпрі вигідна компаніям, що ведуть бізнес в Україні, оскільки між двома цими країнами існує договір про уникнення подвійного оподаткування. У даний час на Кіпрі зареєстровано величезну кількість банків, інвестиційних фондів, відомих фірм. Обов'язкова звітність, потрібна в цій юрисдикції, підвищує ступінь довіри до кіпрських компаній із боку ділових партнерів. Водночас деякі експерти звертають увагу на той факт, що Кіпр, як і Латвія, має угоду про правову взаємодопомогу з Україною. Крім того, Кіпр – досить дорога юрисдикція, у середньому вартість реєстрації компанії становить 2900 дол США.

Працювати ж безпосередньо через офшор стає дедалі більш незручно. Річ не тільки в удосконаленні української податкової системи, але й в охолоджуванні європейського співтовариства до компаній з офшорних юрисдикції. Якщо рекомендації міжнародних фінансових організацій щодо офшорів будуть прийняті, то для ефективного ведення експортно-імпортних операцій незабаром знадобляться оншорні компанії.

Дійсно, американські компанії також дедалі частіше використовують в офшорних структурах. Цьому багато в чому сприяє те, що компанії з обмеженою відповідальністю не здійснюють операцій і не мають активів на території США, не є суб'єктами американської податкової системи. Оншорні компанії зазвичай діють разом з офшорними компаніями, проте зараз роль останніх відіграють в основному не компанії, що розташовані на о- вах Гернсі, Джерсі або Мені, а карибські фірми, розташовані на о-вах Теркс і Кайкос, на Британських Віргінських або Багамських о-вах. Тобто, останнім часом компанії, розташовані на Гернсі, Джерсі і Мені, використовують лише в разі особливого побажання клієнта або ж для розв'язання яких-небудь суто специфічних завдань.

Практика офшорного бізнесу виділила три основні напрями у формуванні компаній:

• належать компанії холдингового типу (оперативно-холдингові, інвестиційні, судновласницькі, промислові та компанії, що працюють із нерухомістю;

• фінансові компанії, до яких входять і банки, і посередницькі структури, і страхові фірми;

• торговельно-посередницький бізнес.

Фахівці в межах цих трьох генеральних напрямів виділяють і вужчі спеціалізації. Найбільшу зацікавленість правоохоронних органів викликає реєстрація подібних структур, яку на комерційній основі здійснюють спеціалізовані секретарські компанії, що забезпечені необхідними технологіями, освоїли юридичні процедури та мають кваліфікований персонал.