Розділ V ТАЄМНИЦЯ ДОВГОВУХИХ

— А чи не міг би ти з своїми людьми потягти цю моаї по рівнині?

— Ні, потрібні ще люди з селища, а вони не захочуть. Навіть разом з усіма твоїми землекопами нас невистачить.

Статуя була не така вже й велика, менша за середню. В мене виникла ідея. Бургомістр допоміг мені купити в селищі двох великих биків. Довговухі зарізали їх і спекли на гарячому камінні у земляній печі. Тоді ми запросили жителів селища на бенкет, і невдовзі весь майдан перед табором заповнили гості. Довговухі обережно зсунули пісок з вогнища, і показався килим з соковитого бананового листя, з якого хмарою валувала пара. Коли згорнули цей неїстівний килим, усі побачили апетитну їжу. Серед захоплених гостей розповсюдився запах найсоковитішої в світі печені. Чоловіки й жінки усілись на траві купками, тримаючи в руках величезні шматки печеного м'яса, а довговухі тим часом розносили батат, маїс і гарбузи, які пеклися разом з м'ясом у наповненій парою розжареній земляній печі. Круг табору бродили чорні та гніді осідлані коні, щипаючи траву. З'явились гітари, і храмова тераса сповнилася піснями й сміхом: остров'яни почали танцювати хулу.

Тим часом довговухі приготували все для того, щоб тягнути сліпу статую, і сто вісімдесят розохочених остров'ян, сміючись і перегукуючись, поставали вздовж довгого каната, яким обв'язали шию велетня. Бургомістр у новій білій сорочці і картатому галстуці почав керувати роботою.

— Раз, два, три! Раз, два, три!

Трісь! Канат розірвався, й остров'яни з гучним реготом покотились по землі один через одного. Бургомістр зніяковіло посміхнувся і наказав скласти канат удвоє. І ось колос почав рухатись. Спочатку короткими ривками, та потім, наче її щось одпустило, статуя посунулась по рівнині так швидко, що старий Лазарус, помічник бургомістра, скочив їй на голову і, наче гладіатор на бойовій колісниці, почав розмахувати руками. Довгий ряд остров'ян, які аж сяяли від радості, терпляче тягнув статую. Вони посувалися так швидко, наче волокли порожню коробку.

Згодом ми зупинили цю веселу процесію, переконавшись, що сто вісімдесят остров'ян з повними шлунками можуть тягнути по рівнині дванадцятитонну статую. Коли б мати дерев'яні сани та ще більше людей, то можна було б перетягувати й важчі фігури.

Отже, ми бачили, як з допомогою води і кам'яних сокир можна просто в горі витесати скульптуру, аби тільки мати досить часу; ми бачили, як з допомогою каната і саней можна перевозити статуї, було б тільки за що вхопитись руками і впертись ногами, і ми бачили, як колоси, наче повітряні кульки, піднімаються на вершечки мурів, тільки треба знати вірний спосіб. Залишилась практично нерозв'язана лише одна загадка: як на голови велетнів укладали круглі перуки? Відповідь напрошувалась сама собою. Кам'яна башта, з допомогою якої піднімали велетнів на ноги, була поруч голови. Тими ж простими способами можна було викотити по ній червону — перуку. — Коли статуя і її перука були на своїх місцях, усю башту просто розкидали, і статуя залишалась стояти сама.

Коли загинули творці статуй, виникла загадка: як: усе. це можна було зробити без заліза, без кранів і машин? Відповідь проста. На маленький острівець прибули, люди з жадобою творчості в крові і з практично розвинутим розумом. Вони споруджували свої вавілонські башти за старовинними традиціями, маючи для цього необмежений час. Сотні років жили вони на цьому затишному острівку, де єдиними їх сусідами були тільки; кити й риби. Вони не знали ворогів. Наші розкопки показали, що аж в третю епоху на острові Пасхи почали, виготовляти наконечники для списів.

Зовсім близько від табору лежав величезний циліндр з червоного каменю, його в давнину прикотили сюди з іншого кінця острова, де в кратері з червоним каменем вирубували пукао.

Бургомістр запропонував докотити його на круглих колодах ті двісті метрів, що залишились до табору, і висадити на голову піднятого велетня. Але вже тоді, я. довговухі піднімали статую, на зміну розв'язаним загадкам острова прийшла інша таємниця. Вона захопила всю нашу увагу, і червона перука залишилася лежати там, де й була, відпочиваючи перед останнім шляхом до королівського пам'ятника.

Нові події цілком заволоділи нашими думками.