Кредити, що надаються Фондом, є не менш унікальним феноменом, ніж використовувана при цьому валюта. їхня специфіка полягає в тому, що формально надання Фондом коштів є не операціями з кредитування, а операціями конвертації валюти, які називаються в офіційних документах Фонду "купівлею валюти". Вони здійснюються у такому порядку: країна-реципієнт нарахо-
* Операції МВФ віддзеркалюють загальні зміни в економічному становищі різних країн світу: якщо на початку своєї діяльності Фонд сприяв вивозу до Європи, Африки, Азії та Латинської Америки винятково американського капіталу, то останнім часом до американських інвесторів дуже активно приєднуються їхні колеги із Західної Європи та Японії.
вує на спеціально відкритий у своєму центральному банку рахунок МВФ свої ж грошові одиниці, після чого МВФ нараховує еквівалентну суму "корисної" валюти на свій рахунок у центральному банку тієї країни, валюта якої використовується для кредиту. Повернення кредиту ("викуп валюти") — прямо протилежна операція: повертаючи "корисну" валюту, позичальник "викупає" свої власні грошові одиниці.
Якщо, наприклад, Україна отримує від МВФ кредит в американських доларах, то на рахунок МВФ у НБУ перераховується у гривнях сума, еквівалентна величині чергового траншу виділеного кредиту. У відповідь на рахунок МВФ у Федеральному резервному банку Нью-Йорка нараховується відповідна кількість доларів, які передаються у повне розпорядження уряду України. На рахунках МВФ ця сума заноситься в дебет США і кредит — Україні.
Завдяки такій схемі кредитування кількість коштів на рахунках МВФ ніколи не скорочується — змінюється лише їхній якісний склад.
Використовувані в МВФ кредитні механізми є надзвичайно різноманітними. Але всім їм притаманний ряд спільних рис, і передусім те, що всі кредитні операції здійснюються тільки з офіційними державними органами. Спільними для всіх механізмів є також правила доступу до будь-якої кредитної лінії Фонду, які в усіх випадках визначаються:
• величиною квоти країни-реципієнта;
• обгрунтованістю програми економічних перетворень, розробленої претендентом на позику;
• величиною дефіциту платіжного балансу претендента і причинами, що його породили;
• здатністю отримувача кредиту його обслуговувати і повернути в обумовлені терміни.
КРЕДИТНІ МЕХАНІЗМИ ФОНДУ
Еволюція кредитних механізмів
На різних етапах своєї діяльності МВФ використовував для реалізації сформульованих у його Статуті завдань найрізноманітніші механізми (facilities), вибір яких у кожному конкретному випадку визначався специфікою проблем, що стояли на даному етапі як перед окремим позичальником, так і організацією загалом. У міру того, як одні види кредитних механізмів відмирали природним шляхом (за непотрібністю), з'являлися нові, призначені для підтримки членів Фонду в контексті нових реалій світової економіки.
Так, зокрема, вже не використовуються: нафтовий механізм (Oil Facility) — створений у відповідь на нафтову кризу 70-х років. Через нього 55 країн — імпортерів нафти, чий платіжний баланс найбільше потерпів у результаті різкого підвищення цін на нафту, отримали 6,9 млрд СПЗ. До таких країн належали як найбідніші країни "третього світу", так і далеко не бідні європейські країни: І млрд дол. був наданий Великій Британії та 1,5 млрд доларів — Італії. Умови надання кредитів за цим механізмом були досить жорсткими: передбачалося виконання країною-реципієнтом рекомендацій МВФ при проведенні національної енергетичної й валютної політики, а ставка обслуговування перевищувала 7 %. Останній кредит у межах нафтового механізму було надано 1983 p.;
довірчий (фідуціарний — fiduciary) фонд, авуари якого (4 млрд СПЗ, отриманих у 1976 р. у результаті продажу за ринковими цінами 25 млн тройських унцій золота із своїх резервів) впродовж 5 років — до 1981 р. — використовувалися для надання пільгових позик найбіднішим країнам на 10 років під 0,5 % річних;
механізм стабілізаційного фінансування (Buffer Stock Financing Facility) — створений влітку 1969 p. у розвиток механізму компенсаційного фінансування, кошти якого призначалися для покриття надвисоких збитків країн, що були спричинені різкими коливаннями світових цін на сировину та/або продукти харчування. В результаті використання механізму стабілізаційного фінансування 18 країн — членів Фонду взяли участь у заходах зі стабілізації цін на олово, цукор і каучук. Свого максимуму опосередкована участь Фонду в цих заходах досягла в 1986 p., коли було виділено 375 млн СПЗ;
механізм додаткового фінансування — так звана пільга Вітте-вена (Witteven Fund) — названий на ім'я тогочасного директора-розпорядника Фонду. Через цей механізм надавалися запозичені Фондом кошти 26 країнам, чий дефіцит платіжного балансу набагато перевищував їхню квоту. Кошти, виділені через цей механізм (7,8 млрд СПЗ), були цілком вичерпані до 1981 p.;
політика розширеного доступу (Enlarged Access Policy), яка полягала в наданні Фондом власних і запозичених коштів своїм членам винятково для здійснення економічних програм, шо підтримувалися Фондом відповідно до угод про "стенд-бай" за високими кредитними частками* або за розширеним кредитним механізмом. До використання цього механізму вдавалися в разі потреби члена Фонду в кредитах, чия величина та/або тривалість користування перевищувала параметри звичайних кредитів МВФ. Наприкінці 80-х років частка кредитів, виділених у межах механізму розширеного доступу, сягала 25 — 35 % загальної суми наданих Фондом позик. Верхня межа загальної заборгованості по
* Високою кредитною часткою зветься будь-який транш, що надається після отримання 25 %-ї резервної частки.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні фінанси» автора Ліпкан В.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „СПЕЦИФІКА КРЕДИТІВ МВФ“ на сторінці 1. Приємного читання.
