Важливу складову системи міжнародного регулювання фінансових потоків становить захист інвестицій та механізми врегулювання інвестиційних суперечок. Найпоширенішою формою такого захисту є двосторонні інвестиційні угоди та угоди про уникнення подвійного оподаткування майна та доходів. Важливу роль також відіграють гарантії іноземним інвесторам, які можуть надаватися як міжнародними (Багатостороння агенція гарантування інвестицій), так і національними інституціями.
Зрозуміло, що на практиці дуже часто виникають суперечності між інвесторами та країнами місцеперебування. Для їх розв'язання створюються відповідні процедури та інституції типу Міжнародного центру врегулювання інвестиційних суперечок.
Двосторонні інвестиційні угоди
Двосторонні інвестиційні угоди становлять на сьогоднішній день найважливіший інструмент міжнародного захисту іноземних
1 Ці та інші моменти, що стосуються Угоди про пов'язані з торгівлею інвестиційні заходи, луже летально описані в підручнику Сергія Осики та Валерія П'ятниць-кого "Світова організація торгівлі" (К., 2001, гл. 20, 21).
інвестицій. Першу двосторонню інвестиційну угоду уклали Федеративна Республіка Німеччина та Пакистан 25 листопада 1959 р. Але першою була ратифікована угода між Домініканською Республікою та Федеративною Республікою Німеччиною.
На кінець 1999 р. налічувалось 1857 таких угод, причому найактивніше такі угоди укладалися в 1990-ті роки, коли їхня кількість зросла в 4 рази. При цьому слід зазначити, що 737 (40%) угод було укладено між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються; 476 (26%) — між країнами, що розвиваються; 253 (14%) — між країнами, що розвиваються, і країнами Центральної та Східної Європи; 104 (6%) — між країнами Центральної та Східної Європи. Слід окремо •зазначити, що між розвинутими країнами укладено всього 11 двосторонніх інвестиційних угод. Це пояснюється тим, що відносини цієї групи країн у галузі інвестицій регулюються різними інструментами ОЕСР.
Спочатку двосторонні інвестиційні угоди укладалися між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються. При цьому розвинута країна—експортер капіталу підписувала відповідну угоду з країною, що розвивається, яка імпортувала капітал, аби забезпечити додаткові та більш високі стандарти захисту своїх інвесторів порівняно з тими, які визначалися національним правом. Зі свого боку країни, що розвивалися, підписували такі угоди з метою створення більш привабливого інвестиційного клімату та залучення іноземних інвестицій.
Наприкінці 1980-х років схема укладання двосторонніх інвестиційних угод почала змінюватися: такі угоди стали досить активно укладатися між країнами, що розвиваються, і країнами з перехідною економікою. Таким чином, тепер фактично розмивається поділ на країни-експортери та країни—імпортери капіталу. В багатьох випадках країни шляхом укладання двосторонніх інвестиційних угод намагаються як захистити своїх інвесторів за кордоном, так і залучити іноземні інвестиції в національну економіку. Звичайно, в різних двосторонніх інвестиційних угодах партнери по-різному оцінювали важливість досягнення кожної з двох названих цілей.
Очевидно, що кожна двостороння інвестиційна угода має свої особливості, але, як свідчить аналіз усього масиву таких документів, вони, як правило, мають сім базових компонентів4.
І. Сфера застосування угоди (scope of application). Сфера застосування інвестиційних угод залежить від визначення понять "інвестиція" та "інвестор", які підпадають під дію даної угоди та отримують відповідний захист. В угодах установл юються момент набуття чинності документом та період (час) його дії. Як правило, сторони домовляються про те, що угода набирає чинності через місяць із моменту обміну відповідними інструментами
* Ця методологія аналізу двосторонніх інвестиційних угод була розроблена Міжнародним центром урегулювання інвестиційних суперечок.
ратифікації та діє протягом 10 років, причому передбачається можливість продовження строку дії угоди відповідно до процедур, визначених сторонами.
Слід окремо зазначити, що, на відміну від традиційної практики, останнім часом двосторонні інвестиційні угоди застосовуються не тільки до інвестицій, які надійшли до країни після ратифікації даної угоди, а й до здійснених раніше.
2. Положення,, що регулюють право здійснення інвестицій на території даної країни (admission clause). В даному випадку мова йде про регулювання інвестицій та дій інвесторів однієї сторони угоди на території іншої сторони. Чинні сьогодні інвестиційні угоди передбачають два підходи щодо режиму здійснення інвестицій.
Перший підхід полягає в тому, що сторони домовляються про взаємне надання національного режиму (national treatment) або режиму найбільшого сприяння (most-favored-nation treatment) як на стадії інвестування, так і в постінвестиційний період.
Разом з тим можлива й інша процедура, згідно з якою національний режим або режим найбільшого сприяння надається лише в постінвестиційний період.
• 3. Режим інвестиційної діяльності (treatment clause). Цей компонент інвестиційної угоди визначає режим діяльності інвесторів, який застосовується з моменту здійснення інвестиції на території відповідної країни. Більшість інвестиційних угод передбачають застосування п'ятьох основних стандартів у сфері регулювання інвестиційної діяльності, а саме:
– справедливе та рівне ставлення до інвесторів та інвестицій;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні фінанси» автора Ліпкан В.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЗАХИСТ ІНВЕСТИЦІЙ“ на сторінці 1. Приємного читання.
