Валютний союз ЄС

Міжнародні валютно-фінансові відносини

Загалом ЄС визнається дуже чітким плануванням переходу до Європейського Союзу. Однак у реальному житті процес просування до валютного союзу виявився не таким уже й простим.

По-перше, Франція розглядала валютно-фінансовий союз насамперед як логічний і дійовий засіб закріплення основ єдиного внутрішнього ринку ЄС та радикальний аргумент у протистоянні американському долару на Європейському континенті. Німеччина, в цілому підтримуючи ідею єдиного валютного союзу, разом з тим не дуже поспішала з реалізацією плану злиття центральних банків, оскільки маючи найсильнішу валюту, була змушена фактично багато в чому нести безпосередню відповідальність за стан справ у спільному валютно-фінансовому союзі.

По-друге, помітно відрізняється від позиції Франції і Німеччини думка Великої Британії у питанні передачі частини національного суверенітету у валютно-фінансовій сфері наднаціональним органам ЄС. Офіційний Лондон має побоювання, що зміщення центру фінансової активності в зону ЄС призведе до втрати Великою Британією її особливого статусу у зв'язках зі Сполученими Штатами Америки. Особливо непохитна позиція щодо впровадження єдиної валюти євро — створення єдиної грошової одиниці — може послабити позиції Великої Британії на Європейському континенті, які вона мала за рахунок особливих відносин зі США. Приєднавшись досить пізно до ЄВС, Англія згодна лише на паралельний обіг євро з фунтом стерлінгів. З приходом уряду лейбористів ця жорстка позиція дещо пом'якшала.

По-третє, такі країни, як Іспанія, Португалія, Італія і Греція, не могли поки що обходитися без періодичних девальвацій своїх валют і негайно ліквідувати наявні бюджетні дефіцити. Тому їх просування до валютного союзу було дещо повільнішим порівняно з країнами так званої авангардної групи, до якої належали Німеччина, Франція, країни Бенілюксу, Ірландія і Данія.

По-четверте, скасування всіляких перешкод на шляху конкуренції іноземних компаній у рамках Союзу призводить до витіснення деяких місцевих виробників. Тому зрозуміло, що ідея створення валютно-фінансового союзу знайшла підтримку перш за все у найбільш конкурентоспроможних фірм.

Нарешті, впровадження механізму зростаючої конкуренції в рамках ЄС веде до опосередкування життєвих стандартів. А будь-яке намагання нівелювати національні рівні заробітної плати неминуче призводить до загострення проблеми безробіття, особливо у бідних районах Італії, Іспанії, Португалії і Греції. Однак процеси нівелювання життєвих рівнів у рамках ЄС мають наслідком певний програш населення країн з традиційно більш високим життєвим рівнем.

І все-таки завдяки тому, що при вирішенні багатьох практичних завдань для всіх членів ЄС характерна перевага прагматичного підходу, орієнтація на обґрунтовані конкретні програми, традиційно зберігається високий рівень консолідації країн у рамках ЄС. Щоразу при розв'язанні кардинальних питань в основу закладаються критерії самозбереження Союзу, який максимально враховує не тільки ступінь невідкладності того чи іншого завдання, а й реальний рівень взаємної згоди країн. Тому за всієї складності поставлених перед ЄС проблем позитивний чинник, безумовно, переважає негативні сторони, про що красномовно свідчить створення Європейського центрального банку (ЄЦБ) та успішне впровадження з 1 січня 1999 р. єдиної валюти — євро.

Європейський центральний банк розпочав роботу на початку липня 1998 р. у Франкфурті-на-Майні (ФРН). Його було створено на базі Європейського валютного інституту, що функціонував у Франкфурті-на-Майні з 1994 р.

До Ради ЄЦБ входять президенти національних центральних банків, президент ЄЦБ, його заступник та чотири члени правління.

Перше правління Європейського центрального банку у складі 6 осіб було призначено на зустрічі на найвищому рівні країн — членів ЄС у Брюсселі на початку травня 1998 р. Першим президентом ЄЦБ став голландець Вім Даїзенберг. Як зазначалося в Маастрихтському договорі, термін повноважень президента ЄЦБ — вісім років. Однак Вім Даїзенберг заявив, що обійматиме цю посаду до моменту випуску нових купюр та монет євро. Першим віце-президентом ЄЦБ та заступником Даїзенберга став француз Крістіан Нойє. Серед інших чотирьох членів правління ЄЦБ: головний економіст Федерального банку Німеччини Отмар Іссінг, якого призначено на вісім років; італієць Томасо Падоа Шіоппа (призначено на сім років); іспанець Євгеніо Домінго Соланса (на шість років); Сіркку Гемелейнен із Фінляндії (на п'ять років).

Було погоджено, що при наступному призначенні членами правління ЄЦБ повинні стати представники тих країн, котрі не мали свого делегата у першому складі правління.

Президенти національних центральних банків у Європі, котрі входять до Ради ЄЦБ, призначаються на п'ять років, при цьому допускається повторне призначення.

Усі члени Ради Європейського центрального банку мають рівні права при голосуванні, рішення приймаються простою більшістю голосів. Якщо голоси поділяться порівну, вирішальним є голос президента.

З 1 січня 1999 р. ЄЦВ взяв на себе відповідальність за стабільність нової валюти євро, а також за політику відсоткових ставок і грошової маси у просторі євро. ЄЦБ має повну незалежність від політичних вказівок національних урядів.

Вирішальним кроком у діяльності Європейського центрального банку стала жорстка фіксація обмінних курсів євровалют щодо євро, яка відбулася 31 грудня 1998 р. Завдяки цьому з 1 січня 1999 р. одинадцять із п'ятнадцяти країн — членів ЄС ввели нову грошову одиницю — євро, яка спочатку використовувалася лише в безготівковій формі, а також для проведення котирування на біржах та в інших фінансових операціях.

Європейські валютні біржі, натхненні успіхами євро, об'єднували зусилля та готувалися до поступового злиття. Так, Паризька і Швейцарська біржі підписали угоду про спільне проведення операцій на ринку акцій та облігацій. З 1999 р. вони стали членами єдиної "партнерської біржі", яка влітку цього ж року перейшла на сучасну, максимально спрощену єдину систему проведення біржових операцій.

Європейська Комісія встановила правила, за якими євроугоди, як і інші послуги (переведення рахунків у євро, виплати і внески, обмін банкнот), не оподатковуватимуться. Підтверджується також безперервність договорів: сторони не могли на підставі європереходу змінити чи закрити угоди.

Готівкові євро з'явилися 2002 р. у вигляді семи банкнот номіналом б, 10,20,50,100, 200 і 500 євро.

Курс євро до ЕКЮ був визначений як 1:1.

Дбаючи про надійність спільної валюти, країни — члени Європейського Союзу поставили жорсткі вимоги щодо фінансово-економічних показників країн, які бажають користуватися евро:

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні валютно-фінансові відносини» автора Боринець С.Я. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Валютний союз ЄС“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Частина І. МІЖНАРОДНІ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВІ СИСТЕМИ ТА РЕГІОНАЛЬНІ УГРУПОВАННЯ

  • Паризька система золотомонетного стандарту. Генуезька система золотодевізного стандарту

  • Бреттон-Вудська та Кінгстонська валютно-фінансові системи

  • Розділ 2. РЕГІОНАЛЬНІ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВІ УГРУПОВАННЯ

  • Валютні зони

  • Валютний союз ЄС
  • Частина ІІ. МІЖНАРОДНІ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВІ ІНСТИТУЦІЇ ТА ЕКОНОМІЧНІ ОРГАНІЗАЦІЇ

  • Світовий банк. Банк міжнародних розрахунків

  • Регіональні фінансово-кредитні установи

  • Розділ 4. МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЯК СУБ'ЄКТИ МІЖНАРОДНИХ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВИХ ВІДНОСИН

  • Міжнародні та регіональні економічні структури

  • Особливості функціонування фінансової системи ЄС

  • Частина ІІІ. ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ МІЖНАРОДНОГО ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВОГО РИНКУ

  • Операції на девізних ринках

  • Міжнародні розрахункові операції

  • Розділ 6. РОЗВИТОК МІЖНАРОДНОГО РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

  • Міжнародний ринок акцій

  • Міжнародний ринок облігацій. Євроринок

  • Діяльність фондових бірж на міжнародному ринку цінних паперів

  • Розділ 7. ФУНКЦІОНУВАННЯ МІЖНАРОДНОГО РИНКУ КРЕДИТНИХ РЕСУРСІВ

  • Зовнішній борг і проблеми його обслуговування

  • Платоспроможність країни та її складові

  • Частина IV. МІЖНАРОДНИЙ ФІНАНСОВИЙ ЛІЗИНГ

  • Види лізингу

  • Умови лізингового договору та його суб'єкти

  • Розділ 9. МІЖНАРОДНІ ЛІЗИНГОВІ ОПЕРАЦІЇ

  • Суб'єкти міжнародних лізингових операцій

  • Частина V. ГРОШІ ЯК ОСНОВА СВІТОВИХ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ

  • Стійкість грошового обігу. Інфляція

  • Рух грошових потоків у сфері міжнародних фінансів

  • Розділ 11. "БРУДНІ" ГРОШІ В СИСТЕМІ МІЖНАРОДНИХ ФІНАНСІВ І ПРОТИДІЯ ЇХ ВІДМИВАННЮ

  • Міжнародна протидія відмиванню "брудних" грошей

  • Україна в боротьбі з відмиванням "брудних" грошей

  • Частина VI. КОНВЕРТОВАНІСТЬ ВАЛЮТ. ВАЛЮТНИЙ КУРС

  • Внутрішня і зовнішня конвертованість

  • Умови повної конвертованості валют

  • Розділ 13. ВАЛЮТНИЙ КУРС

  • Методика визначення валютних курсів

  • Частина VII. ПЛАТІЖНИЙ БАЛАНС ЯК ПІДСУМКОВИЙ ПОКАЗНИК СВІТОГОСПОДАРСЬКИХ ЗВ'ЯЗКІВ КРАЇНИ

  • Дефіцит і профіцит платіжного балансу. Концепція резидентності

  • Економічна рівновага платіжного балансу

  • Розділ 15. СТРУКТУРА ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ

  • Загальне сальдо платіжного балансу

  • Чинники, які впливають на стан платіжного балансу

  • Частина VIII. РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВИХ ВІДНОСИН

  • Валютні обмеження та валютні ризики

  • Спеціальні (вільні) економічні зони. Офшорні центри

  • Розділ 17. УДОСКОНАЛЕННЯ МІЖНАРОДНОЇ СИСТЕМИ РЕГУЛЮВАННЯ СВІТОВИХ ФІНАНСІВ

  • Удосконалення діяльності міжнародних валютно-фінансових інституцій

  • Паризький та Лондонський клуби

  • Частина IX. ФІНАНСОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ

  • Становлення валютного і фінансового ринків України

  • Сучасні проблеми функціонування гривні

  • Розділ 19. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ВХОДЖЕННЯ УКРАЇНИ В МІЖНАРОДНУ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВУ СИСТЕМУ

  • Стан і перспективи співробітництва України з міжнародними фінансовими інституціями

  • Зміцнення міжнародної платоспроможності України

  • Частина Х. УКРАЇНА І ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ

  • СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  • Методичні та довідкові видання