Бреттон-Вудська та Кінгстонська валютно-фінансові системи

Міжнародні валютно-фінансові відносини

• прирівнювання долара до золота на основі фіксації ринкової ціни на золото (ціна однієї унції золота дорівнювала 35 дол. США, а золотий вміст долара становив 0,888 671 г чистого золота);

• здійснення операцій купівлі-продажу золота лише на рівні центральних банків країн із забороною таких операцій для всіх інших суб'єктів.

Якщо країна втрачала можливість утримувати курс своєї валюти щодо долара у встановлених межах коливань (+/—1 %), вона могла, по-перше, використати частку свого золота — валютного резерву для проведення стабілізуючих операцій на валютному ринку; по-друге, вдатися до цільових позик, що надавалися зі спеціального фонду МВФ; по-третє, здійснити девальвацію власної грошової одиниці. Зміна вартості (масштабу цін) грошової одиниці більш як на 10 % була можлива лише за відповідною санкцією МВФ.

Наприкінці 60-х — на початку 70-х років ця система фактично вичерпала свої конструктивні можливості, оскільки асиметрія резервних і звичайних валют до краю загострила суперечності між США і Великою Британією, з одного боку, і західноєвропейськими країнами та Японією, з іншого.

Першим кроком на шляху до формування нової валютної системи було створення міжнародних платіжних засобів СПЗ — спеціальних прав запозичення (Special Drawing Rights), а поворотним моментом стала відмова США від вільного розміну доларів на золото для нерезидентів. У березні 1973 р. було здійснено перехід до плаваючих валютних курсів, а в липні 1974 р. валютний паритет замінено валютним кошиком СПЗ.

Запровадження СПЗ — це фактично повернення до старої ідеї Кейнса, яку він висунув ще в 1944 р. перед підписанням Бреттон-Вудської угоди, — ідеї створення "регульованої валюти". Але на той час, коли США володіли 2/3 валютних запасів світу, ця ідея була для США неприйнятною. Адже у 1949 р. централізовані золоті запаси США у 3,15 раза перевищували загальну суму доларів, розміщену в іноземних банках. Саме тому цій країні при підписанні Бреттон-Вудських угод було вигідно "прив'язати" валюти інших країн до золота, перевалена більшість світових запасів якого зберігалась у банківських сховищах США.

Зовсім іншою була ситуація кінця 60-х — початку 70-х років, коли було введено СПЗ: США великою мірою втратили на світовому ринку конкурентні позиції, виник дефіцит платіжного балансу, почали розвиватися інфляційні процеси, різко скоротилися запаси золота. Досить зазначити, що у 1971 р. централізовані золоті запаси США у 6 разів були меншими від доларової суми, що перебувала у міждержавному обігу. Тому було знайдено вихід саме у впровадженні "колективної валюти". СПЗ було випущено в обіг з 1 січня 1970 р. згідно з рішенням МВФ. Спеціальні права запозичення не мають власної вартості. Спочатку за масштаб СПЗ було прийнято золотий вміст долара США (0,888 671 г золота). Після девальвації долара (грудень 1971 p., лютий 1973 p.) 1 СПЗ була прирівняна до 1,206 35 дол. З 1 липня 1974 р., після переходу до "плаваючих" курсів національних валют країн — членів МВФ, було введено новий метод розрахунку вартості СПЗ — метод "стандартного кошика" через ринкову вартість валют 16 провідних країн — членів МВФ (0,4 дол. США + 0,38 марки ФРН + 0,45 ф. ст. + + 0,44 франц. франка тощо, які в сумі на певну дату дорівнювали 1,20635 дол. США). Пізніше МВФ перейшов до визначення вартості СПЗ на основі середньозваженої величини ринкового курсу "валютного кошика" п'яти провідних валют світу, частка яких станом на 1 січня відповідного року була такою (табл. 1.1).

Таблиця 1.1. Визначення вартості СПЗ, %

Назва валют1981р.1986 р.1991 р.1996 р.2001 р.
Долар США4242403944
Японська єна1315171811
Фунт стерлінгів1312111111
Французький франк13121111Євро 31
Марка ФРН19192121Євро 31

Склад і частка окремих валют у "кошику" СПЗ переглядаються кожні 5 років і відображають відносну роль кожної з п'яти валют у світовій торгівлі та платежах, яка оцінюється за вартістю експорту товарів та послуг кожної з цих країн, а також за величиною активів у цій валюті, що використовувались країнами — членами МВФ як резерви протягом попереднього 5-річного періоду.

СПЗ можуть використовуватися тільки в міждержавних розрахунках для покриття дефіцитів платіжних балансів та на деякі інші цілі шляхом обміну національної валюти країн — учасниць угоди про СПЗ. Крім того, ці розрахункові засоби можна використовувати для проведення розрахунків з міжнародними банками і країнами, не членами МВФ, на основі купівлі-продажу СПЗ.

Наприкінці 60-х років Бреттон-Вудська валютна система розпалася внаслідок кризи. У нових умовах "доларовий стандарт" перестав відповідати співвідношенню сил, що склалося, яке характеризувалося значним зростанням частки у світовій економіці країн "Спільного ринку" та Японії. Крім того, великий дефіцит платіжного балансу СІЛА, нагромаджені доларові запаси в іноземних центральних банках, зменшення золотого запасу — все це свідчило про те, що Бреттон-Вудська система ставала дедалі обтяжливішою і для США.

У1971—1973 рр. відбулася ломка Бреттон-Вудської валютної системи. Початок їй поклала заява тодішнього президента США Р. Ніксона від 15 січня 1971 р. про припинення розміну долара на золото та введення "надзвичайних заходів", спрямованих на врятування валюти США.

У січні 1976 р. у м. Кінгстоні (Ямайка) було підписано угоду, що стала основою четвертої світової валютної системи — Кінгстонської (Ямайської) , яка набрала чинності 1 квітня 1978 р.

Головні положення Кінгстонської валютної системи були юридично оформлені у серії поправок до Статуту МВФ, сутність яких така:

• кожна країна — член МВФ на свій розсуд може вибирати режим курсу власної валюти, тобто фактично узаконювався режим "плаваючих" курсів, до яких більшість країн прийшла раніше, коли в березні 1973 р. було введено режим "плаваючих" курсів для "своїх" валют всупереч вимогам Статуту МВФ;

• золото перестає бути еталоном вартості в міжнародній валютній системі і відповідно скасовується його офіційна ціна, яка становила на початок 1976 р. 42,2 одиниці СПЗ за 1 унцію. При цьому відпадали всілякі обмеження на операції центральних банків із золотом і на переоцінку ними наявних золотих резервів за ринковими цінами. Наданими правами швидко скористалися країни з розвинутою ринковою економікою, які розпочали враховувати золоті запаси за ринковими цінами. Досить широку програму аукціонів із продажу золота з державних сховищ здійснили США, які протягом 1978 р. і до липня 1979 р. на 15 аукціонах Казначейства реалізували 382,6 т золота;

• відбувається процес повної демонетизації золота — виведення цього благородного металу з внутрішньої сутності грошово-валютних відносин, як це було за системи золотомонетного стандарту, і перетворення його на звичайний, хоч і стратегічний, товар з правом вільної купівлі-продажу на світових валютних аукціонах. На основі цього скасовано зобов'язання країн — учасниць Кінгстонської системи використовувати золото в операціях з МВФ і скасовано повноваження Фонду на прийняття від цих країн золота. У Статуті МВФ була зафіксована принципова згода його членів на реалізацію офіційних золотих запасів Фонду —160 млн. унцій, або 4665 тонн;

• юридично надано право кожній з валют країн — учасниць Кінгстонської системи виконувати функцію резервної валюти, але в перспективі перевага віддавалася СПЗ (з перетворенням останньої в головний резервний актив міжнародної валютної системи);

• досягнуто взаємної домовленості учасників Кінгстонської угоди про надання виконавчому органу МВФ — Директорату — широких повноважень для здійснення нагляду за виконанням країнами своїх зобов'язань за угодою, особливо щодо дотримання ними погоджених валютних курсів.

Отже, Кінгстонська валютна система фактично легалізувала практику валютних відносин, яка стихійно склалася на початку 70-х років у період розпаду Бреттон-Вудської системи. Узаконений примат ринкових методів регулювання валютних курсів і в цьому разі, як і завжди в історії, віддає переваги найбільш економічно сильним партнерам по Кінгстонській угоді. Відтепер США, наприклад, одержали можливість не створювати значних валютних резервів, а також не турбуватися про систематичне підтримання курсу долара, як це було в період дії Бреттон-Вудської системи. Певні економічні вигоди одержали й інші розвинуті країни, перш за все за рахунок можливості вільного маніпулювання валютними курсами у своїх національних інтересах. Окрім того, використання їхніх валют як резервних третіми країнами значно обмежує домінуючу роль американського долара.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні валютно-фінансові відносини» автора Боринець С.Я. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Бреттон-Вудська та Кінгстонська валютно-фінансові системи“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Частина І. МІЖНАРОДНІ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВІ СИСТЕМИ ТА РЕГІОНАЛЬНІ УГРУПОВАННЯ

  • Паризька система золотомонетного стандарту. Генуезька система золотодевізного стандарту

  • Бреттон-Вудська та Кінгстонська валютно-фінансові системи
  • Розділ 2. РЕГІОНАЛЬНІ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВІ УГРУПОВАННЯ

  • Валютні зони

  • Валютний союз ЄС

  • Частина ІІ. МІЖНАРОДНІ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВІ ІНСТИТУЦІЇ ТА ЕКОНОМІЧНІ ОРГАНІЗАЦІЇ

  • Світовий банк. Банк міжнародних розрахунків

  • Регіональні фінансово-кредитні установи

  • Розділ 4. МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЯК СУБ'ЄКТИ МІЖНАРОДНИХ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВИХ ВІДНОСИН

  • Міжнародні та регіональні економічні структури

  • Особливості функціонування фінансової системи ЄС

  • Частина ІІІ. ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ МІЖНАРОДНОГО ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВОГО РИНКУ

  • Операції на девізних ринках

  • Міжнародні розрахункові операції

  • Розділ 6. РОЗВИТОК МІЖНАРОДНОГО РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

  • Міжнародний ринок акцій

  • Міжнародний ринок облігацій. Євроринок

  • Діяльність фондових бірж на міжнародному ринку цінних паперів

  • Розділ 7. ФУНКЦІОНУВАННЯ МІЖНАРОДНОГО РИНКУ КРЕДИТНИХ РЕСУРСІВ

  • Зовнішній борг і проблеми його обслуговування

  • Платоспроможність країни та її складові

  • Частина IV. МІЖНАРОДНИЙ ФІНАНСОВИЙ ЛІЗИНГ

  • Види лізингу

  • Умови лізингового договору та його суб'єкти

  • Розділ 9. МІЖНАРОДНІ ЛІЗИНГОВІ ОПЕРАЦІЇ

  • Суб'єкти міжнародних лізингових операцій

  • Частина V. ГРОШІ ЯК ОСНОВА СВІТОВИХ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ

  • Стійкість грошового обігу. Інфляція

  • Рух грошових потоків у сфері міжнародних фінансів

  • Розділ 11. "БРУДНІ" ГРОШІ В СИСТЕМІ МІЖНАРОДНИХ ФІНАНСІВ І ПРОТИДІЯ ЇХ ВІДМИВАННЮ

  • Міжнародна протидія відмиванню "брудних" грошей

  • Україна в боротьбі з відмиванням "брудних" грошей

  • Частина VI. КОНВЕРТОВАНІСТЬ ВАЛЮТ. ВАЛЮТНИЙ КУРС

  • Внутрішня і зовнішня конвертованість

  • Умови повної конвертованості валют

  • Розділ 13. ВАЛЮТНИЙ КУРС

  • Методика визначення валютних курсів

  • Частина VII. ПЛАТІЖНИЙ БАЛАНС ЯК ПІДСУМКОВИЙ ПОКАЗНИК СВІТОГОСПОДАРСЬКИХ ЗВ'ЯЗКІВ КРАЇНИ

  • Дефіцит і профіцит платіжного балансу. Концепція резидентності

  • Економічна рівновага платіжного балансу

  • Розділ 15. СТРУКТУРА ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ

  • Загальне сальдо платіжного балансу

  • Чинники, які впливають на стан платіжного балансу

  • Частина VIII. РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВИХ ВІДНОСИН

  • Валютні обмеження та валютні ризики

  • Спеціальні (вільні) економічні зони. Офшорні центри

  • Розділ 17. УДОСКОНАЛЕННЯ МІЖНАРОДНОЇ СИСТЕМИ РЕГУЛЮВАННЯ СВІТОВИХ ФІНАНСІВ

  • Удосконалення діяльності міжнародних валютно-фінансових інституцій

  • Паризький та Лондонський клуби

  • Частина IX. ФІНАНСОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ

  • Становлення валютного і фінансового ринків України

  • Сучасні проблеми функціонування гривні

  • Розділ 19. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ВХОДЖЕННЯ УКРАЇНИ В МІЖНАРОДНУ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВУ СИСТЕМУ

  • Стан і перспективи співробітництва України з міжнародними фінансовими інституціями

  • Зміцнення міжнародної платоспроможності України

  • Частина Х. УКРАЇНА І ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ

  • СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  • Методичні та довідкові видання