Водночас із випуском в обіг Держбанком кредитних грошей — червінців спочатку не припинялася емісія Наркомфіном радзнаків, у результаті чого в країні певний час здійснювався паралельний обіг двох незалежних одна від одної валют. Адже рад-знаки буди паперовими грошима і хоча й виконували функцію засобу платежу, проте не мали твердого фіксованого державою матеріального забезпечення. На рад знаках лише зазначалося, що вони забезпечуються всім надбанням республіки.
Тому головним завданням подальшого зміцнення й упорядкування грошового обігу була ліквідація паралельного обігу двох різних за своїм економічним змістом валют і остаточне введення в господарський обіг банківських білетів як єдиної твердої і стійкої валюти.
Звичайно, сама по собі неодноразово проведена деномінація не змогла б розв'язати весь цупкий вузол тогочасних народногосподарських проблем. В основі його успішного розв'язання був підйом економіки завдяки успішному здійсненню нової економічної політики. Саме в цей час починається швидке відродження сільського господарства: збір зернових культур уже в 1922 р. становив близько 50 % довоєнного рівня, а в 1923 р. — понад 70 %. Високими темпами відроджувалася і промисловість: якщо в 1920 р. обсяг її продукції дорівнював лише 14 % щодо рівня 1913 р., то у 1923 р. — 39 %. Завдяки зростанню промислового і сільськогосподарського виробництва збільшувався і товарообіг, зростала зовнішня торгівля. Так, активне сальдо платіжного балансу в 1923 р. становило майже 160 млн. крб золотом.
Усі ці позитивні зміни в економіці буди вдало підкріплені заходами щодо суттєвого зменшення витрат бюджету. Серед них:
• десятикратне скорочення армії;
• суттєве скорочення державного апарату, причому не за рахунок надзвичайних акцій, а шляхом неухильного впровадження економічних методів господарювання, коли стали зайвими численні відомства та главки, які активно плодилися в роки "воєнного комунізму" (серед 1 млн. безробітних, які з'явилися внаслідок введення непу, 750 тис. виявилися конторськими службовцями);
• перехід від бюджетного фінансування до кредитування народного господарства;
• державні займи, які були не лише новим джерелом доходів бюджету, а й важливим засобом переходу від різних натуральних форм економічних зв'язків з державою до єдиної грошової форми.
Завдяки проведенню всього комплексу зазначених заходів дефіцит державного бюджету в 1924 р. було майже повністю ліквідовано. У жовтні 1924 р. випуск в обіг радзнаків був заборонений законом: вони обмінювалися за твердим курсом на червінці у співвідношенні 1 червінець на 10 крб. Таким чином, емісія радзнаків практично перестала бути джерелом зменшення дефіциту бюджету, а загальна маса випущених Наркомфіном грошей скоротилася в 50 млрд. разів.
Грошова реформа 1922—1924 рр. дає змогу зробити такий висновок: з одного боку, перехід до економічних методів господарювання повинен супроводжуватися зміцненням системи грошового обігу, з іншого — впровадження стійкої валюти і стабілізація грошового обігу можливі виключно за умов проведення політики, спрямованої на впровадження саме економічних методів управління економікою.
Науковий інтерес до проблем грошового обігу завжди закономірно зростав у періоди докорінних змін в упорядкуванні грошового обігу, з появою та масовим поширенням нових видів грошей та форм платіжно-розрахункових відносин. Так, поняття грошей було піддано суттєвому перегляду в середині XIX ст., коли в результаті бурхливого розвитку кредитних відносин значно розширилась сфера банкнотно-чекового обігу. Іншим приводом для виникнення дискусій про природу грошового обігу та складових елементів цього економічного явища послужив вихід з обігу повноцінних металічних грошей у результаті відміни золотого стандарту в 30-х роках XX ст.
Сучасна полеміка навколо грошового обігу також має об'єктивну основу. Після Другої світової війни значно ускладнилась структура грошових систем, посилився зв'язок механізму кредитування з процесами емісії й обігу платіжних засобів. Кредит все більше витісняє готівку, розширились масштаби безготівкових розрахунків, особливо їх новітніх форм із застосуванням ЕОМ. Разом із тим відбулося зближення "суто грошового" обігу зі сферою нагромадження й обігу грошового капіталу. Завдяки наявності в розвинутих країнах досконалої кредитно-заощаджувальної системи гроші можуть швидко перетворюватися з форми платіжного засобу на капітал, та навпаки. Виникли численні різновиди банківських рахунків, де гроші водночас приносять процент, тобто є формою позикового капіталу і в той же час можуть використовуватися для платежів і розрахунків за товари.
У теорії політичної економії соціалізму, яка сповідувалася в колишньому СРСР протягом десятиліть, панувала школа антитоварників, які товарно-грошові відносини розглядали як пережитки, залишки, "родимі плями" капіталізму. В тих умовах науково обґрунтована теорія грошового обігу за соціалізму не могла бути створена за "відсутністю" самого об'єкта дослідження. Проте і в ті часи деякі вчені-економісти займалися аналізом грошового обігу й інфляції.
Найпопулярнішою сучасною теорією грошового обігу є теорія відомого американського економіста, лауреата Нобелівської премії 1976 р. Мілтона Фрідмена. Його погляди можна розцінювати як відкритий виклик іншій, донедавна також досить популярній, теорії англійського економіста Джона Мейнарда Кейнса.
Дж. М. Кейнс одним із перших серед сучасних буржуазних теоретиків відкрито визнав, що капіталізм серйозно хворий, що основними недугами його економічного життя є безробіття, нестача попиту та ін., які мають не випадковий, а закономірний характер і породжені особливостями капіталістичного господарського механізму, який, на його думку, потребує систематичних коригувань з боку держави. Головна ж небезпека полягає в хронічній нестачі попиту на товари. Тому необхідно "кидати" в обіг додаткові платіжні засоби з метою стимулювання витрат населення і компаній, заохочувати банківський кредит шляхом зниження процентних ставок, безпосередньо створювати додатковий попит з боку державного сектору за допомогою бюджетних асигнувань. Не слід відкидати цей підхід, як це "успішно" робилося раніше. Адже післявоєнна практика зміни господарських механізмів розвинутих капіталістичних країн "за Кейнсом" незаперечно довела слушність основних його доводів. Заради об'єктивності зазначимо і ми, слідом за доводами зарубіжних критиків Кейнса, що його рецепти, при всій привабливості, мають яскраво виражений інфляційний характер, що довела практика 60—70-х років у розвинутих капіталістичних країнах. Зростаюча інфляція, прискорений процес знецінення грошей, який в цей час охопили ці країни, поставили на порядок денний питання про невідкладний пошук засобів стабілізації грошового обігу та цін, шляхом обмеження припливу платіжних засобів у обіг, що, звичайно, суперечило прийнятій до цього у більшості країн кейнсіанській практиці штучного накачування попиту.
Проти кейнсіанської теорії виступили широко розрекламовані в післявоєнній літературі Заходу представники доктрини монетаризму. Початок монетаризму датується 1956 р., коли вийшла праця, де викладалося кредо нового напряму — збірка статей за редакцією американського економіста Мілтона Фрідмена під назвою "Дослідження в галузі кількісної теорії грошей". Щодо самого терміна "монетаризм", то він виник у 1968 р., коли інший американський дослідник у галузі грошей і грошового обігу К. Бруннер вперше використав його для виділення підходу, за яким кількість грошей в обігу має першорядне значення для визначення стану капіталістичної економіки. Популяризації цього терміна сприяли роботи М. Фрідмена.
Однак протягом майже 25 років монетаризм не був популярний. І лише в 70-х роках розпочався досить стрімкий злет і, нечувана досі, його популярність, що пояснюється реальною економічною ситуацією того періоду.
Насамперед монетаристи теоретично обґрунтували практичну необхідність відмови від державного втручання в економіку, яка так активно проповідувалася Дж.М. Кейнсом та його послідовниками. На думку М. Фрідмена, його послідовників — К. Бруннера, Ф. Кейгена,Р. Седлена, Д. Фендатаін. — кейнсіанська стратегія призводить лише до посилення господарських диспропорцій, у той час як ринковий механізм капіталістичного відтворення володіє набагато більшим "запасом міцності" та зовсім не потребує стимулюючих акцій з боку держави. Основою теорії промислового циклу монетаристів є твердження, що коливання господарської активності відбивають різкі стрибки грошової маси, а коливання самої грошової маси є результатом політики "управління попитом". Тому, щоб звести до мінімуму подібні коливання, ліквідувати цикли взагалі, треба ліквідувати державне втручання.
Монетаризм привертає увагу багатьох економістів своєю логічною злагодженістю, моністичним характером своєї будови, завдяки якому побудована за його основними вимогами економічна структура (модель) виявляється досить простою, а пропоновані рішення основних проблем економіки — універсальними. Виникнувши як теорія попиту на гроші, ця теорія з часом стала претендувати на роль нової економічної філософії та водночас виступати як особливого типу кредитно-грошова політика, що націлена передусім на контроль грошової маси за її зростанням (на противагу контролю за процентними ставками).
Згідно з монетаризмом, рівень номінального доходу в економіці визначається масою грошей, що знаходиться в обігу; в межах короткого періоду зміна маси грошей може впливати на рівень не лише цін, а й виробництва; у тривалій перспективі це призводить лише до зміни загального рівня цін, суттєво не впливаючи на процеси, які відбуваються в так званому реальному секторі, тобто у виробництві. Саме тому М. Фрідмен займається, головним чином, дослідженням залежності між цінами, обсягом виробництва і грошовою масою в довгостроковому плані, здійснивши історико-статистичний аналіз грошового обігу США за столітній період. Завдяки цим дослідженням він прийшов до таких висновків:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні валютно-фінансові відносини» автора Боринець С.Я. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Стійкість грошового обігу. Інфляція“ на сторінці 3. Приємного читання.
