Міжнародний ринок облігацій. Євроринок

Міжнародні валютно-фінансові відносини

Конвертовані облігації набули поширення на євроринку цінних паперів у 80-х роках. Вони хоч і приносять їх власнику менший процент, ніж, наприклад, "прямі" облігації, зате дають йому право по закінченні терміну обміняти їх на акції компанії-пози-чальника, за умови, якщо дивіденди за акціями виявляться вищі, ніж проценти за облігаціями.

Облігації з опціоном також з'явилися у 80-ті роки. Води дають інвестору право вибору різних варіантів операції. Наприклад, була випущена позика, яка давала змогу власнику за рахунок опціону купити одну тройську унцію золота за наперед встановленою ціною. Купівля таких акцій мала рацію за умови, коли ціна на золото мала тенденцію до зростання. Облігації з опціоном також дають можливість обмінювати один вид цінного папера на інший: наприклад, облігацію — на акцію, або облігацію з "плаваючою" ставкою — на облігацію з фіксованою ставкою.

Для залучення коштів інвесторів" ресурси яких відрізняються довгостроковим характером (строкові компанії, пенсійні фонди), випускаються облігації з фіксованою, а також "плаваючою" ставкою на досить значні терміни — ЗО і навіть 40 років.

Залученню засобів на ринок єврооблігацій сприяє і така умова, як продаж облігацій у розстрочку. При цьому покупець платить спочатку лише частину курсової вартості облігацій, а суму, що залишилася, може внести через певний час.

Позичальники на єврооблігаційному ринку, залежно від країни походження, поділяються на такі основні групи:

• розвинуті країни;

• країни, що розвиваються;

• міжнародні інститути, які не мають конкретної національної належності;

• офшорні центри.

Якщо проаналізувати весь обсяг первинної емісії єврооблігацій за останні 15 років, то на розвинуті країни припадає 75 %; країни, що розвиваються, — 7; міжнародні інститути —10; офшорні центри — 8 %. Причому на трійку лідерів — Західну Європу, США та Японію — 65 %. Понад 90 % всього обсягу залучених шляхом випуску єврооблігацій коштів припадає на позичальників із Північної Америки, Західної Європи, Азії (переважно Японії), Австралії й Нової Зеландії та на міжнародні організації.

Слід зазначити, що групування суб'єктів євроринку за принципом інвесторів в облігації на пред'явника є досить умовним, оскільки достовірно визначити безпосереднього власника цих цінних паперів практично неможливо. Це пояснюється тим, що банки та інші організації, які розповсюджують єврооблігації, виявляють виняткову стриманість у визначенні своїх клієнтів, намагаючись їх не афішувати.

Крім того, доступність єврооблігацій дрібному інвестору (завдяки невисокій номінальній вартості у 1000 дол. США за одиницю) робить їх привабливими для продажу приватним, "роздрібним" інвесторам, що призводить до такого явища, як "розводнювання" єврооблігацій.

І все ж, хоч і з певним ступенем умовності, можна визначити декілька основних груп "кінцевих" інвесторів, які займають домінуюче становище на ринку єврооблігацій. Це приватні та інституціональні інвестори.

Приватні інвестори — це фізичні особи, які здійснюють операції з єврооблігаціями. Інколи їх називають кінцевими або роздрібними інвесторами.

Ринок єврооблігацій є досить привабливим для приватних інвесторів, які проживають у країнах із недостатньо розвинутим ринком капіталу й обмеженими інвестиційними можливостями для розміщення тимчасово вільних грошових коштів. Для осіб із економічно і політично нестабільних країн, або якщо вони бажають зберегти свою анонімність, ринок єврооблігацій також є досить привабливим місцем вкладання капіталу. Завдяки цьому, переважна більшість таких приватних інвесторів не володіє достатнім досвідом і часом для всебічного аналізу фінансової інформації, що надається позичальником. Тому вони, як правило, дотримуються досить традиційної, можна сказати, консервативної позиції, надаючи перевагу купівлі єврооблігацій добре відомих кредиторів із розвинутих країн. Крім того, приватні інвестори намагаються "тримати" єврооблігації до моменту погашення. Вони не займаються частими операціями купівлі чи продажу облігацій, обміну одних інвестиційних інструментів на інші, граючи на змінах і терміновості ринку, як це притаманно професійним учасникам євроринку. Як правило, головною метою таких приватних інвесторів є намагання будь-що диверсифікувати свої валютні заощадження або збільшити процентний дохід шляхом придбання облігацій, номінованих у різних валютах.

Як свідчить аналіз, від 40 до 60 % всіх єврооблігацій, які розміщуються на ринку, належить швейцарським і люксембурзьким банкам, які діють в інтересах своїх приватних клієнтів-інвесторів. Причому переважна більшість єврооблігацій, які складають портфелі названих банків, були придбані в останні десять років минулого століття, коли розпочали свій активний рух до ринкових засад економіки постсоціалістичні країни та країни пострадянського простору.

Іншу численну групу ринку єврооблігацій становлять інституціональні інвестори. Важливим етапом у зростанні ролі інституціональних інвесторів стала практика випуску з першої половини 90-х років великих єврооблігаційних позик, що дало змогу знизити амплітуду коливання цін і підвищити ліквідність вторинного ринку єврооблігацій.

На ринку єврооблігацій в групі інституціональних інвесторів можна виокремити:

• банки (центральні, інвестиційні, комерційні);

• державні установи;

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні валютно-фінансові відносини» автора Боринець С.Я. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Міжнародний ринок облігацій. Євроринок“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Частина І. МІЖНАРОДНІ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВІ СИСТЕМИ ТА РЕГІОНАЛЬНІ УГРУПОВАННЯ

  • Паризька система золотомонетного стандарту. Генуезька система золотодевізного стандарту

  • Бреттон-Вудська та Кінгстонська валютно-фінансові системи

  • Розділ 2. РЕГІОНАЛЬНІ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВІ УГРУПОВАННЯ

  • Валютні зони

  • Валютний союз ЄС

  • Частина ІІ. МІЖНАРОДНІ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВІ ІНСТИТУЦІЇ ТА ЕКОНОМІЧНІ ОРГАНІЗАЦІЇ

  • Світовий банк. Банк міжнародних розрахунків

  • Регіональні фінансово-кредитні установи

  • Розділ 4. МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЯК СУБ'ЄКТИ МІЖНАРОДНИХ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВИХ ВІДНОСИН

  • Міжнародні та регіональні економічні структури

  • Особливості функціонування фінансової системи ЄС

  • Частина ІІІ. ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ МІЖНАРОДНОГО ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВОГО РИНКУ

  • Операції на девізних ринках

  • Міжнародні розрахункові операції

  • Розділ 6. РОЗВИТОК МІЖНАРОДНОГО РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

  • Міжнародний ринок акцій

  • Міжнародний ринок облігацій. Євроринок
  • Діяльність фондових бірж на міжнародному ринку цінних паперів

  • Розділ 7. ФУНКЦІОНУВАННЯ МІЖНАРОДНОГО РИНКУ КРЕДИТНИХ РЕСУРСІВ

  • Зовнішній борг і проблеми його обслуговування

  • Платоспроможність країни та її складові

  • Частина IV. МІЖНАРОДНИЙ ФІНАНСОВИЙ ЛІЗИНГ

  • Види лізингу

  • Умови лізингового договору та його суб'єкти

  • Розділ 9. МІЖНАРОДНІ ЛІЗИНГОВІ ОПЕРАЦІЇ

  • Суб'єкти міжнародних лізингових операцій

  • Частина V. ГРОШІ ЯК ОСНОВА СВІТОВИХ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ

  • Стійкість грошового обігу. Інфляція

  • Рух грошових потоків у сфері міжнародних фінансів

  • Розділ 11. "БРУДНІ" ГРОШІ В СИСТЕМІ МІЖНАРОДНИХ ФІНАНСІВ І ПРОТИДІЯ ЇХ ВІДМИВАННЮ

  • Міжнародна протидія відмиванню "брудних" грошей

  • Україна в боротьбі з відмиванням "брудних" грошей

  • Частина VI. КОНВЕРТОВАНІСТЬ ВАЛЮТ. ВАЛЮТНИЙ КУРС

  • Внутрішня і зовнішня конвертованість

  • Умови повної конвертованості валют

  • Розділ 13. ВАЛЮТНИЙ КУРС

  • Методика визначення валютних курсів

  • Частина VII. ПЛАТІЖНИЙ БАЛАНС ЯК ПІДСУМКОВИЙ ПОКАЗНИК СВІТОГОСПОДАРСЬКИХ ЗВ'ЯЗКІВ КРАЇНИ

  • Дефіцит і профіцит платіжного балансу. Концепція резидентності

  • Економічна рівновага платіжного балансу

  • Розділ 15. СТРУКТУРА ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ

  • Загальне сальдо платіжного балансу

  • Чинники, які впливають на стан платіжного балансу

  • Частина VIII. РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВИХ ВІДНОСИН

  • Валютні обмеження та валютні ризики

  • Спеціальні (вільні) економічні зони. Офшорні центри

  • Розділ 17. УДОСКОНАЛЕННЯ МІЖНАРОДНОЇ СИСТЕМИ РЕГУЛЮВАННЯ СВІТОВИХ ФІНАНСІВ

  • Удосконалення діяльності міжнародних валютно-фінансових інституцій

  • Паризький та Лондонський клуби

  • Частина IX. ФІНАНСОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ

  • Становлення валютного і фінансового ринків України

  • Сучасні проблеми функціонування гривні

  • Розділ 19. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ВХОДЖЕННЯ УКРАЇНИ В МІЖНАРОДНУ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВУ СИСТЕМУ

  • Стан і перспективи співробітництва України з міжнародними фінансовими інституціями

  • Зміцнення міжнародної платоспроможності України

  • Частина Х. УКРАЇНА І ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ

  • СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  • Методичні та довідкові видання