Облігації, які розміщуються на закордонних ринках, згідно з усталеною термінологією, мають назву міжнародних і, в свою чергу, поділяються на іноземні, або закордонні, облігації та єврооблігації. Основна відмінність єврооблігацій від іноземних облігацій полягає в тому, що єврооблігації випускаються у валюті, яка є іноземною як для емітента, так і для інвесторів, серед яких відбувається розміщення цих цінних паперів. Єврооблігації розміщаються одночасно у фінансових центрах декількох країн і є на сьогодні найпоширенішим видом міжнародних облігацій.
Зарубіжні, або іноземні, облігації — це цінні папери, які випущені та розміщені емітентом у будь-якій іноземній країні за допомогою внутрішнього національного суб'єкта ринку цінних паперів з цієї країни і у валюті країни розміщення позики. Валюта позики для позичальників є іноземною, а для інвесторів — національною.
Є і деякі відмінності між іноземними (за емітентом) і звичайними внутрішніми облігаціями щодо режиму оподаткування, методики розміщення, регулювання часу і максимальних обсягів емісії, вимог щодо типу та обсягу інформації, яка розкривається позичальником перед проведенням емісії, особливі процедури реєстрації випуску, а також обмеження на кількість і склад потенційних інвесторів.
Найбільші ринки іноземних облігацій розташовані в Цюриху, Нью-Йорку, Токіо, Франкфурті-на-Майні, Лондоні та Амстердамі.
Багато іноземних облігацій мають уже усталені назви на міжнародних ринках цінних паперів, які широко використовуються професійними учасниками цих ринків. Найвідомішими іноземними облігаціями є такі: "янкі" (Jankee Bonds), "самурай" (Samurai Bonds), "шибосай" (Shibosai Bonds), "дай-міо" (Daimio Bonds), "шогун" (Shogun Bonds) в Японії; "бульдог" (Bulldog Bonds) в Англії; "Рем-брандт" (Rembrandt Bonds) в Голландії; "матадор" (Matador Bonds) в Іспанії; "кенгуру" (Kengaroo Bonds) в Австралії.
Єврооблігації — це боргові зобов'язання, що є одним із видів цінних паперів, котрі випускаються позичальниками при отриманні довготермінових кредитів на євроринку. Маючи всі ознаки (реквізити) облігацій, вони відрізняються деякими особливостями.
Так, на відміну від іноземних облігацій, які розміщуються на ринках однієї країни, єврооблігації розміщуються одночасно на ринках кількох держав. Валюта єврооблігаційної позики для кредиторів, як правило, є іноземною, за винятком банків США. Гарантом з позики є переважно емісійні синдикати, які утворюються банками кількох країн і здійснюють розміщення єврооблігацій.
Щодо історичних меж виникнення ринку єврооблігацій, то в економічній літературі, особливо довідковій, досить поширеним є твердження про те, що цей ринок виник на початку 70-х років минулого століття.
Деякі автори вважають, що вперше міжнародний ринок єврооблігацій набув розвитку, коли уряд США в 1963 р. ввів податок на американських резидентів, що купували закордонні цінні папери, і який урівнював ставки процента. В результаті введення цього податку іноземні запозичення перемістилися на європейські ринки і з'явився сталий попит на єврооблігації.
Інші автори стверджують, що ще у 40—50-х роках деякі емітенти випускали облігації в американських доларах, розміщуючи їх в Європі. Так, саме в цей час компанія "Philips" розміщала такі боргові зобов'язання в Нідерландах. Однак частіше за все вважається, що дебютною була позика, здійснена італійською компанією "Concessione" у липні 1963 р. на суму 15 млн. американських доларів. Всього у 1963р. було здійснено сім таких випусків, три з яких — у доларах США, а до 1969 р. цей ринок зріс уже у 38 разів. Долар залишався домінуючою валютою, але в цій якості все більшу популярність набувала німецька марка.
Спочатку ринок єврооблігацій був практично нерегульованим і набув слави саме відсутністю управління своєю активністю, хоча все ж певне регулювання здійснювалося центральними банками під час прийняття ними емісій у тих чи інших валютах, а також провідними банками, які управляли емісіями.
Згодом виникає необхідність вироблення більш чітких правил гри, що привело до створення Асоціації міжнародних облігаційних дилерів (AIBD) і пов'язаною з нею групою Міжнародної асоціації учасників первинних ринків (ІРМА). На початку 90-х років AIBD була перейменована на Асоціацію учасників міжнародних фондових ринків (International Securities Market Association — ISMA), яка налічувала 866 членів, у тому числі 166 із Великої Британії, 138 — зі Швейцарії, 57 — Німеччини, 60 — Люксембургу.
За цей час Асоціація розробила досить детальну і масштабну систему регулювання, включаючи правила здійснення і регулювання операцій, етики поведінки і процедур врегулювання конфліктів. Асоціація надає всім зацікавленим клієнтам інформацію про ринки європаперів, а також проводить навчальні семінари з видачею спеціальних дипломів для роботи на міжнародних фондових біржах. її штаб-квартира знаходиться у Швейцарії, але переважна більшість роботи проводиться в Лондоні, де розташований її секретаріат.
Основними операторами ринку єврооблігацій з позицій емісії є великі баки і компанії, що мають досить високий кредитний рейтинг, залежно від якого здійснюється рейтингове оцінювання випущених ними облігацій. Найпоширенішими у світі формами рейтингового оцінювання облігацій є такі значення індексу оцінки облігацій (табл. 6.1).
Таблиця 6.1. Індекси рейтингової оцінки облігацій
| "Стандарт енд Пурс" | "Мудис' | Значення індексу |
| ААА | Ааа | Найвищі інвестиційні якості |
| АА | Аа | Високі інвестиційні якості |
| А | А | Інвестиційні якості вищі за середній рівень |
| ВВВ | Baa | Середні інвестиційні якості |
| ВВ | Ва | Інвестиційні якості нижчі за середній рівень |
| В | В | Спекулятивні облігації з низьким кредитним рейтингом |
| ССС | Саа | Високий ступінь ризику неплатежу |
| СС | Са | Високоспекулятивні облігації |
| С | С | Найнижчі інвестиційні якості |
На ринку єврооблігацій випускаються облігації різних типів: звичайні, або "прямі", з "плаваючою" процентною ставкою; з нульовим процентом (купоном); з індексованим процентом і конвертовані облігації; з опціоном та ін.
На звичайні, або прямі, облігації власнику виплачується фіксований процент у вигляді річних купонів. На них припадає понад 60 % усіх єврооблігацій.
Облігації в "плаваючою" процентною ставкою стали випускатися на евроринку з 70-х років. Ставка і дохід на них залежать від зміни ринкового процента. "Плаваюча" ставка за єврооблігаціями базується переважно на ставці ЛІБОР1 з надбавкою (спредом) залежно від умов ринку.
Облігації з нульовим купоном з'явились на євроринку у 80-ті роки. їх власники отримують дохід не щорічно, а лише один раз — при викупі облігацій. Процент за цими облігаціями встановлюється при визначенні емісійного курсу, який, як правило, нижчий за номінал (інколи досягає всього лише 30—40 %). У той же час погашення облігації здійснюється за номіналом, у зв'язку з чим дохід власника облігації визначається різницею між емісійним курсом і її номіналом. Крім того, інвестори не платять податок на дохід від облігацій.
Процент за облігацією з індексованим процентом залежить від зміни індексу цін на товари (наприклад, нафту або золото).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні валютно-фінансові відносини» автора Боринець С.Я. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Міжнародний ринок облігацій. Євроринок“ на сторінці 2. Приємного читання.
