Розділ «Томас Кун (1922-1996)»

З доісторичних часів одна наука слідом за іншою переходили межу між тим, що історик може назвати передісторією певної науки як науки і власне її історією. Ці переходи у стадії зрілості рідко бувають такими раптовими і такими явними, як я подав їх у своєму вимушено схематичному викладі. Але з історичного погляду вони не були поступовими і не можуть розглядатися як сумірні за тривалістю з загальним розвитком тих галузей науки, в межах яких вони здійснюються.

Природа нормальної науки

У своєму звичному вжитку поняття парадигми означає прийняту модель або зразок... У цьому стандартному застосуванні парадигма функціонує як дозвіл на копіювання прикладів, кожний з яких може в принципі її замінити. В науці, з іншого боку, парадигма рідко є об'єктом копіювання. Замість цього, на зразок прийнятого судом рішення у рамках загального закову, вона становить об'єкт для подальшого розроблення і конкретизації за нових і важчих умов...

Парадигми набувають свого статусу тому, що їх використання приводить до успіху швидше, ніж застосування способів вирішення деяких проблем, що конкурують з ними, які дослідницька група визнає як найгостріші. Проте успіх вимірюється не повним успіхом у вирішенні однієї проблеми і не значною продуктивністю у вирішенні великої кількості проблем. Успіх парадигми, чи то арістотелівського аналізу руху, чи розрахунків положення планет у Птолемея, чи застосування ватів Лавуазье, чи математичного опису електромагнітного поля Максвеллом, спочатку полягає переважно у відкриванні перспективи успіху у вирішенні низки проблем особливого роду. Наперед ніколи вичерпно не відомо, якими будуть ці проблеми. Нормальна наука полягає в реалізації цієї перспективи в міру розширення частково наміченого в рамках парадигми знання про факти. Реалізація названої перспективи досягається також завдяки все більш широкому зіставленню цих фактів з прогнозами на основі парадигми і завдяки подальшому розробленню самої парадигми.

Небагато з тих, хто фактично не належить до дослідників у руслі зрілої науки, усвідомлюють, як багато буденної роботи такого роду здійснюється в рамках парадигми або якою привабливою може виявитися така робота. А це слід було б розуміти. Саме наведенням ладу зайнята більшість учених у ході їхньої наукової діяльності. Ось у цьому і полягає те, що я називаю тут нормальною наукою. За ближчого розгляду цієї діяльності (в історичному контексті або в сучасній лабораторії) створюється враження, нібито природу намагаються "втиснути" в парадигму, як у наперед сколочену і досить тісну коробку. Мета нормальної науки жодною мірою не вимагає прогнозу нових видів явищ: явища, які не вміщуються в цю коробку, часто, по суті, взагалі не беруться до уваги. Учені в руслі нормальної науки не ставлять за мету створення нових теорій, зазвичай вони нетерпимі й до створення таких теорій іншими. Навпаки, дослідження в нормальній науці спрямоване на розроблення тих явищ і теорій, існування яких парадигма свідомо припускає...

Зосереджуючи увагу на невеликій сфері відносно езотеричних проблем, парадигма змушує учених досліджувати певний фрагмент природи так детально і глибоко, як це було б немислимо за інших обставин. І нормальна наука має у своєму розпорядженні власний механізм, що дає змогу ослабити ці обмеження, які дають про себе знати в процесі дослідження щоразу, коли парадигма, з якої вони випливають, перестає бути ефективною. З цієї миті вчені починають змінювати свою тактику. Змінюється і природа досліджуваних ними проблем. Проте до цього моменту, поки парадигма успішно функціонує, професійна спільнота вирішуватиме проблеми, які її члени навряд чи могли уявити і принаймні ніколи не могли б вирішити, якби не мали парадигми. І принаймні частина цих досягнень завжди залишається в силі...

Я думаю, що зазвичай буває тільки три центральні моменти в науковому дослідженні певної сфери фактів; їх неможливо різко відокремити один від одного, а іноді вони взагалі нерозривні. Перш за все є клас фактів, які, як про це свідчить парадигма, особливо показові для розкриття суті речей. Використовуючи ці факти для вирішення проблем, парадигма породжує тенденцію до їх уточнення і до їх розпізнавання в усе ширшому колі ситуацій... Другий, звичайний, але більш обмежений клас фактичних визначень належить до тих фактів, які часто, хоч і не становлять великого інтересу самі по собі, можуть безпосередньо зіставлятися з прогнозами парадигмальної теорії... Для вичерпного уявлення про діяльність із накопичення фактів у нормальній науці слід вказати, як я думаю, ще на третій клас експериментів і спостережень. Він представляє емпіричну роботу, яка проводиться для розроблення парадигмальної теорії з метою розв'язання деяких неясностей, що залишилися, і поліпшення вирішення проблем, яких раніше торкнулися лише поверхово. Цей клас є найбільш важливим з усіх інших...

Часто парадигма, розвинена для однієї категорії явищ, ставиться під сумнів за розгляду іншої категорії явищ, тісно пов'язаної з першою. Тоді виникає необхідність в експериментах, для того щоб серед альтернативних способів застосування парадигми вибрати шлях до нової сфери наукових інтересів...

Звернемося тепер до теоретичних проблем нормальної науки, які є вельми близькими до того кола проблем, які виникають у зв'язку зі спостереженням і експериментом. Частина нормальної теоретичної роботи, хоч і досить невелика, полягає лише у використанні існуючої теорії для прогнозу фактів, що мають значення самі по собі. Створення астрономічних ефемерид, розрахунок характеристики лінз, обчислення траєкторії радіохвиль є прикладами проблем подібного роду. Проте вчені, взагалі кажучи, дивляться на вирішення цих проблем як на поденну роботу, надаючи займатися нею інженерам і техніці. Солідні наукові журнали вельми рідко вміщують результати подібних досліджень. Зате ті самі журнали надають багато місця обговоренню проблем, які звичайний читач мав би, ймовірно, розцінити як прості тавтології. Такі суто теоретичні розробки здійснюються не тому, що інформація, яку вони надають, має власну цінність, але тому, що вони безпосередньо стикуються з експериментами. їх мета полягає в тому, щоб знайти нове застосування парадигми або зробити вже знайдене застосування точнішим...

У процесі вирішення прикладних проблем була здійснена, найімовірніше, найбільш блискуча і важка з наукових робіт XVIII століття. Інші приклади можна черпати з огляду постпарадигмального періоду в розвитку термодинаміки, хвильової теорії світла, електромагнітної теорії чи інших галузей науки, в яких фундаментальні закони набули завершеного кількісного відображення...

Але це не означає, що вся робота мала подібний характер. Навіть у математичних науках є теоретичні проблеми, пов'язані з глибшою розробкою парадигми. В ті періоди, коли в науці переважає якісний розвиток, подібні проблеми висуваються на перший план. Деякі з цих проблем, як у науках, які ширше використовують кількісні методи, так і в науках, які користуються переважно якісними методами, спрямовані просто на з'ясування суті справи завдяки введенню нових формулювань... Подібні переформулювання парадигм неодноразово здійснювалися в усіх науках, але переважно приводили до більш істотних змін у парадигмі... Дослідники... працювали і з фактами, і з теоріями, і їхня робота давала не просто нову інформацію, а й точнішу парадигму завдяки усуненню двозначностей, що приховувались у первісній формі парадигми, з якою вони працювали...

Ці три класи проблем - встановлення значимих фактів, зіставлення фактів і теорії, розроблення теорії - вичерпують, на мою думку, поле нормальної науки, як емпіричної, так і теоретичної. Звісно, вони не вичерпують без залишку всю наукову проблематику. Існують також екстраординарні проблеми і, ймовірно, саме їх правильне розв'язання робить наукові дослідження загалом особливо цінними.