Розділ 6 ПІЗНАВАЛЬНИЙ ПРОЦЕС

Ідеалізація — ефективний метод наукового пізнання. Теоретичні твердження безпосередньо стосуються, як правило, не реальних об'єктів, а ідеалізованих, що падає змогу встановлювати суттєві зв'язки, закони і закономірності їх розвитку. Деякі проблеми у науці не можливо вирішити без використання методу ідеалізації, наприклад, "ідеальна сім'я", "ідеальна держава", всі об'єкти математики, "ідеальний газ", "ідеальне для сівби зернових поле" і т. ін.

Часто в науці у процесі пізнання ідеалізація застосовується разом з формалізацією— методом вивчення об'єктів шляхом вираження їх змісту і структури у знаковій формі за допомогою штучних мов і символів. Формалізація забезпечує однозначність, чіткість, лаконічність фіксації знань. Найширше цей метод використовується математикою, формальною логікою, логістикою. Його роль значно зростає у зв'язку з математизацією і комп'ютеризацією наукового знання. Разом з тим формалізація ефективна у зв'язку з іншими методами. Наприклад, побудова формалізованої мови неможлива без застосування аксіоматичного методу — методу побудови наукової теорії за певними логічними правилами на підставі тверджень без їх доведення. У математиці такі твердження називаються аксіомами, які є основою загальнонаукового аксіоматичного методу. Він не потребує підтвердження аксіом, а істинність теорії обґрунтовує дедуктивною технікою доказу. Метод широко використовується науками з фіксованими множинами стабільних понять і з наявністю формальних відносин між ними. Він дає можливість не тільки систематизувати, а й здобувати нове знання за рахунок розгортання процесу дедуктивного доведення і побудови різних інтерпретацій аксіоматичних теорій.

Під час вивчення складних процесів і явищ використовується метод сходження від абстрактного до конкретного, який грунтується на розумінні конкретного як реального існування об'єктів у багатогранності їх властивостей, зв'язків, відносин та істинного знання про них, а абстрактного як мисленєвого абстрагування від несуттєвого з метою пізнання і виокремлення суттєвого в них. Конкретне і абстрактне — діалектичні протилежності. Наприклад, квантова і релятивістська механіки будуть конкретними відносно класичної механіки, але абстрактними відносно більш розвинутих фізичних теорій.

Сходження від абстрактного до конкретного — загальнонауковий метод пізнання. Згідно з ним, процес наукового пізнання поділяється немовби на два відносно самостійних етапи. На першому етапі здійснюється перехід від конкретного до його абстрактних визначень, аж до найпростішої абстракції, за допомогою багатьох понять і суджень; на другому — перехід у пізнанні від простих абстракцій до найскладніших і до того ж конкретного. При цьому досягається істинне знання сутності, змісту, закономірностей розвитку конкретного. Наприклад, у ринковій економіці найпростішою абстракцією, "клітинкою", першим "камінцем" її фундаменту є поняття товару. Як відомо, товаром називається річ, створена не для власного вжитку, а для продажу. За дослідження товару виявляються його основні властивості: споживна вартість і вартість. Це також абстракції, але більш складні, ніж абстракція "товар". Від них дослідник переходить послідовно до ще складніших абстракцій: додаткова вартість, прибуток, економічні відносини розподілу й обміну, конкуренція, потреби, інтереси, світогляд, діяльність, способи і форми спілкування, ціннісні орієнтації особистості, становище і статус соціальних груп і верств населення, якість і сенс їх життя, управління рухом товарів і капіталів, обґрунтованість рішень органів влади і політики держави. Наприклад, дослідник вивчає конкретну економіку, якість життя і діяльності населення країни, починаючи з найпростішої абстракції економіки — товару. Для виокремлення цієї абстракції дослідник проходить шлях від конкретного як предмета вивчення до простіших абстракцій, і від них — до найпростішої. Отже, пізнання за цим методом включає сходження від конкретного в дійсності до абстрактного в мисленні та сходження від нього знову до конкретного, тобто від пізнання до знання і від неповного знання до більш повного.

У теоретичному пізнанні широко застосовується загальнонауковий метод історичного і логічного, який виражає відношення між об'єктивною дійсністю, що історично розвивається, та її відображенням у теоретичному пізнанні. Будь-який об'єкт має історію виникнення, становлення, розвитку і відображення. Водночас він розвивається за певними законами і закономірностями, теоретичне відтворення яких є логічним. Передумова логічного — історичне: з чого починається історія об'єкта, з того починається і логічне його осмислення. Однак сама по собі часова послідовність в історії об'єкта не може бути орієнтиром для його теоретичного аналізу. Розбіжність історичного і логічного зумовлена тим, що далеко не всі компоненти системи об'єкта пізнання є необхідними умовами її відтворення і розвитку: багато з них усуваються під час історичного процесу. Знання сутності об'єкта, законів його розвитку і функціонування досягається тільки за допомогою логічної частини методу. Отже, логічне є способом відтворення історії об'єкта як підсумку, результату певного процесу, під час якого сформувалися необхідні умови його подальшого існування і розвитку як стійкого системного утворення. Водночас лише логічне дослідження об'єкта без вивчення його історії та історичних перспектив, без розгляду в єдності його сучасного, минулого і майбутнього станів буде однобічним, неповним, навіть помилковим: історичне і логічне в науковому пізнанні утворюють діалектичну єдність.

До третьої групи другого рівня методології належать загальнонаукові методи, які застосовуються і в емпіричному, і в теоретичному пізнанні. У дослідженнях передусім використовуються такі з них.

Аналіз і синтез — це комплексний метод дослідження, сукупність прийомів, операцій і дій з мисленевого роз'єднання об'єктів на складові, елементи, властивості (аналіз) і об'єднання їх у єдине ціле (синтез) під час вирішення пізнавального завдання. Аналіз і синтез — складова будь-якого наукового дослідження. Аналіз становить першу стадію, коли дослідник вивчає зміст, структуру, властивості, ознаки, внутрішні і зовнішні зв'язки об'єктів пізнання. Він передбачає не тільки фіксацію і вивчення частин цілого, а й встановлення відносин між ними. Аналіз має створити основу для синтезу, тобто доказовості, визначення, вирішення проблеми. Синтетичне знання у цілому є якісно новим порівняно з аналітичним; водночас синтетичне знання спирається на аналітичне знання про частини, а аналітичне об'єднується синтетичним уявленням про ціле.

Аналіз і синтез можуть бути предметними, фізичними або мисленнєвими. Їх зміст і характер залежать від сутності об'єкта пізнання, його компонентів, структури і функцій у навколишній природній і соціальній сферах. Наприклад, підчас проектування технічних об'єктів метою аналізу є не створення нових об'єктів, а дослідження їх заданих параметрів, характеристик, а метою синтезу — проектування нових об'єктів з опорою на результати можливих варіантів поєднання їх складових. Аналіз і синтез у процесі проектування (і пізнання взагалі) постають у діалектичній єдності. Аналіз без синтезу і синтез без аналізу у пізнанні не застосовуються. Підсумком такого їх використання стали досягнення міждисциплінарних досліджень, інтеграція природознавства, суспільних і технічних наук, виникнення і розвиток інтегрованих наук: кібернетики, семіотики, теорії систем та ін.

Індукція і дедукція — це комплексний метод наукового дослідження, що передбачає мислення від одиничного, окремого до загального і від загального до окремого, одиничного. Функція індукції у практиці паукового дослідження визначається пізнавальною необхідністю узагальнень із досвіду. Ще Арістотель стверджував, що наука виникає, коли у результаті аналізу досвіду встановлюється один загальний погляд щодо подібних предметів.

Індукція є повною і неповною. Повною, або досконалою, вважається індукція, за якої загальний висновок випливає з вивчення всіх наукових фактів об'єкта або класу, кінцевої групи об'єктів; неповною, або науковою, — коли такий висновок випливає з вивчення деякої кількості таких фактів. Наприклад, для твердження про електропровідність металів за повною індукцією необхідно виявити і дослідити цю властивість у всіх металів; за неповною — у певної їх кількості. Очевидно, що висновок за неповною індукцією може бути тільки ймовірним. Значно вищий ступінь імовірності, але все-таки ймовірності, характерний для висновків і за повною індукцією, тому що невідомі можливі майбутні факти (наприклад, будуть відкриті наукою нові метали). З цієї причини в пауковому пізнанні індукція завжди застосовується разом з дедукцією, вони — діалектичні протилежності.

Якщо розроблення індукції належить англійському філософу і досліднику природи Ф. Бекону, то дедукції — французькому раціоналісту Р. Декарту та німецьким філософам Г. Лейбніцу, І. Канту, Г. Гегелю. Вдосконалення методу індукції та дедукції було зумовлене формуванням і розвитком математичної логіки і математичних методів дослідження.

Абстрагування — загальнонауковий метод уявного відволікання від несуттєвих властивостей, зв'язків, відношень об'єктів і одночасного виокремлення істотних з мстою пізнання одного чи декількох їх аспектів. Наукове абстрагування — завжди відволікання від конкретного, стороннього з мстою дослідження суттєвого, що спрощує завдання пізнавальної діяльності.

Якщо абстракція починається з емпіричних даних, її називають абстракцією першого порядку. Абстракція від абстракції першого порядку дає абстракцію другого порядку і т. ін. Пізнавальне значення мають наукові абстракції будь-якого порядку, а практичне — головним чином ті, результати яких можна осмислити за допомогою матеріального моделювання. Для наукової методології важливе питання про зв'язок абстракцій різних порядків, приведення абстракцій високого порядку до абстракцій нижчого порядку, заміни ідеальних абстракцій па реальні.

Будь-яке наукове поняття є абстракцією. Найбільшого рівня абстрагування досягає у категоріях філософії, оскільки філософія — теоретична і методологічна основа абстрактного мислення. Оволодіння її категоріями (матерія, свідомість, гносеологія, методологія, причина, необхідність, сутність, особистість, суспільство тощо) — критерій розвитку інтелекту. Людська свідомість розвивається від конкретного мислення до все більш розвинених абстракцій. Завдяки абстрактному мисленню стала можливою наука. Високорозвинену систему абстракцій мас математика, а всі інші науки запозичують її абстракції тією мірою, в якій використовують математичний апарат пізнання.

Абстрагування — універсальний метод пізнання, логічна основа розуміння природи і суспільного життя як у суб'єктивному розумінні (через абстракції людина будь-яку річ перетворює на логічну категорію), так і в об'єктивному, тому що категорії мислення — цс відображення закономірностей розвитку і природи, і людини, і суспільства.

Процес абстрагування проходить два ступені: підготовленим акту абстракції (відоокремлення істотного від неістотного, визначення найважливіших властивостей об'єкта) і здійснення акту абстракції (заміна досліджуваного об'єкта його моделлю, менш багатою властивостями). Таким чином, метод абстрагування нерозривно пов'язаний з методом моделювання.

Моделювання — загальнонауковий метод дослідження об'єктів пізнання на їхніх моделях; побудова і вивчення моделей реальних предметів і явищ (органічних і неорганічних систем, інженерних споруд, різноманітних процесів— фізичних, хімічних, біологічних, соціальних), а також об'єктів, що конструюються, для визначення або поліпшення їх характеристик, раціоналізації способів їх створення і управління ними. Прикладами моделей є кібернетичні машини, що імітують властивості людського мозку; спеціальні установки, що відтворюють невагомість, стан підвищеної радіоактивності, надвисокий тиск; моделі моста, греблі, іригаційної споруди, електростанції, судна, літака. Вивчення сучасною наукою багатьох об'єктів без застосування методу моделювання неможливе принципово.

Розрізняють моделювання предметне, аналогове, знакове, математичне, логіко — математичне, структурне тощо. Особливість цього методу полягає у подібності моделі до оригіналу у властивостях і зв'язках, які належить дослідити. Моделювання необхідне для поглиблення пізнання, його руху від бідних інформацією моделей до моделей, які повніше розкривають сутність досліджуваних об'єктів.

Особливого значення моделювання набуло у зв'язку з розвитком інформатики, появою персональних комп'ютерів, створенням інформаційних мереж, баз даних та експертних систем. Усі ці засоби дають можливість застосовувати метод моделювання для вирішення складних наукових і практичних завдань.

Моделювання невіддільне від аналогії (грец. пропорція, відповідність) — методу перенесення інформації, одержаної за дослідження одного предмета (моделі), на інший (оригінал). Перенесення здійснюється у формі висновку за аналогією (наприклад, ліки, перевірені па тваринах, рекомендуються потім хворим людям). Правомірність і тип висновку за аналогією залежать не тільки від співвідношення моделі та оригіналу, а й від логічної структури інформації, що переноситься. Для кожного типу висновку є власні умови правомірності, дотримання яких підвищує ступінь правдоподібності одержаного результату. Його достовірність можна забезпечити інтими методами, наприклад, описанням моделі і оригіналу диференційними рівняннями.