Розділ 6 ПІЗНАВАЛЬНИЙ ПРОЦЕС

Логічні методи прогнозування також надто різноманітні. Основними з них є визначення теоретично можливих меж розвитку соціальних систем і сценаріїв майбутнього.

Прогнозування, що ґрунтується на думках експертів, або експертна оцінка перспектив реального історичного розвитку, передбачає використання кількох груп методів. До них, як правило, належать:

1) індивідуальне інтуїтивне прогнозування;

2) консенсус (група експертів виробляє загальну позицію з конкретного питання про майбутнє);

3) "мозкова атака", або брейнстормінг (використовується і як засіб вирішення проблем, і як метод прогнозування, особливо коли необхідно розглянути всі можливі ситуації у майбутньому);

4) метод Дельфи, що грунтується на послідовному опитуванні експертів, під час якого кожного з них знайомлять з думками інших експертів. У результаті проведення циклу опитувань визначається переважна думка.

Остання група методів широко використовується у прогнозуванні, їм приділяють велику увагу дослідники.

Виокремлюють також типи соціальних прогнозів: пошукові, нормативні, аналітичні та застережні. Якщо, наприклад, пошуковий дослідницький прогноз спирається на об'єктивні можливості, то нормативний — па потреби, прагнення, ціннісні орієнтації суб'єкта.

Аналітичні прогнози, які отримують за допомогою методів логічного прогнозування, характеризуються високою достовірністю і дають уявлення про системну картину майбутнього у її необхідних і суттєвих зв'язках. Прогнозуватися може розвиток не тільки якоїсь галузі народного господарства, виду діяльності або науки, а й усього світу. У зв'язку з цим становлять інтерес методологічні основи застережного прогнозу проектної групи Массачусетського технологічного інституту на чолі з доктором Д. Медоузом.

Сьогодні, на думку Д. Медоуза, тривогу і страх викликають такі головні тенденції світового розвитку, як підвищені темпи індустріалізації, швидке збільшення населення, непоправне виснаження ресурсів, зростання кількості регіонів, де люди мають недостатнє харчування, погіршення стану довкілля.

Є думка, що зростання виробництва випереджає збільшення населення. Висновок цей ґрунтується на гіпотезі, згідно з якою зростаюча промислова продукція рівномірно розподіляється серед усього населення Землі. Насправді, більша частина світового зростання промислової продукції припадає па розвинуті країни, у яких темпи зростання населення завжди низькі. Розрахунки свідчать, що у процесі економічного зростання збільшується розрив між багатими і бідними країнами (третина населення світу страждає від недоїдання). І хоч загальний обсяг сільськогосподарського виробництва у світі зростає, виробництво продуктів харчування на одну особу в країнах, що розвиваються, ледве зберігається на сучасному, достатньо низькому рівні. Можливість підвищення їх виробництва залежить від наявності невідновлюваних ресурсів. За сучасних темнів використання природних ресурсів і подальшого підвищення їх абсолютна більшість невідновлюваних ресурсів стане вкрай дорогою через сто років.

Основний висновок групи Д. Медоуза такий: за збереження сучасних темпів економічного і демографічного розвитку у XXI ст. настануть виснаження природних ресурсів, масова загибель людей від голоду, забруднення довкілля і т. ін. Для запобігання цьому необхідно вжити заходи щодо обмеження зростання населення і подальшого розвитку індустріалізації у світовому масштабі. До цих висновків можна по-різному ставитися, але, безперечно, над ними слід замислитися.

Отже, аналіз наукової творчості та передбачення свідчить про їх глибоко індивідуальну і соціальну природу; велике значення у їх реалізації мають професіоналізм і талант дослідників, їх моральні якості, інтуїція, випадковості. Водночас творчість і передбачення не є таємничими явищами. Наближається розгадка механізму інтуїції та випадкових факторів. Процес наукового пізнання на рівні індивідів інтуїтивний і дискурсивний, у ньому зливаються необхідність з випадковістю, випадковість виявляється домінуючою для "запуску механізму" інтуїції, ймовірний результат доповнюється наступною дискурсивністю. На рівні суспільства і культури в цілому в цьому процесі домінує необхідність, яка підпорядковує випадковість. Діяльна і соціальна природа пізнання забезпечують його раціональний характер і закономірний розвиток відповідно до логіки змін об'єктивного світу.

Наукову творчість у певних межах можна спрямовувати. Цс стосується як умов виявлення індивідуальних здібностей дослідника, так і умов соціокультурного характеру, соціально-економічних, політичних і загальнокультурних передумов, які також піддаються певному регулюванню. Не зменшуючи ролі інтуїції та випадковості в науковій творчості, вчені орієнтуються перш за все на раціональні способи дослідження, які діють відносно автономно від тієї самої інтуїції, здатні давати значні наукові результати завдяки своїй автономії та водночас підводять процес пізнання до інтуїтивних стрибків.