Розділ 6 ПІЗНАВАЛЬНИЙ ПРОЦЕС

4) логіку теорії — безліч правил логічного висновку і доведення;

5) сукупність тверджень, доводів, законів.

За допомогою теорії людина здатна створювати те, чого немає у певній природній і спеціальній дійсності, але що може бути з позиції відкритих об'єктивних законів. Теорія, таким чином, виконує у пізнанні і практиці програмувальну функцію. Іншими функціями теорії є: синтетична — об'єднання окремих достовірних знань у єдину, цілісну систему; пояснювальна — вияв залежності, зв'язків певного об'єкта, істотних характеристик його походження і розвитку; методологічна — формування методів наукового пізнання; прогнозувальна — передбачення на науковій основі; практична — корекція процесу пізнання та практичних дій за умови зміни реальності.

Практика на підставі теорії як програми, плану діяльності є упредметненням теоретичного знання. Воно не є процесом, під час якого замість вже реалізованих теоретичних положень з'являються нові, більш змістовні та розвинуті, які ставлять перед практикою складніші завдання, вимагають нових форм і умов свого упредметнення.

Методологія наукового пізнання — конкретно-історичне явище. Сучасні дослідники виокремлюють у ній такі новації:

1) зміну характеру об'єкта дослідження і посилення міждисциплінарних, комплексних програм у їх вивченні;

2) зміцнення "парадигми цілісності", тобто усвідомлення необхідності глобального погляду на світ, методологічний плюралізм;

3) широке впровадження в науку ідей і методів синергетики,

4) зростання статусу таких понять, як невизначеність, схоластичність, вірогідність, порядок і хаос, інформація та ін., як вираження характеристик нестабільного світу в цілому і кожної з його сфер;

5) історизація і діалектизація науки;

6) поєднання підходів до вивчення об'єктивного світу і світу людини, зближення природничих, технічних і суспільних наук за метою і методами;

7) математизація наукових теорій, зростання ролі кількісних формально-абстрактних методів пізнання;

8) широке впровадження у наукове пізнання "розуміючих методик" (апарата герменевтики), "особистісних методів" (наприклад, біографічного), ціннісного та інформаційного підходів, методу соціально-гуманітарних експертиз, статистично-ймовірних прийомів та ін.

6.4. Творчість у пізнанні та діяльності і наукове передбачення

Творчість і наукове передбачення — одні з найскладніших і найважливіших проблем сучасних філософії та науки. Вони відіграють велику роль в усіх сферах діяльності людей, особливо стосовно процесу виробництва та науки. Без чіткого з'ясування перспектив їх розвитку та шляхів розбудови неможливо правильно вирішити проблеми удосконалення формування ринкових відносин, докорінного підвищення ефективності функціонування всіх галузей виробництва, розв'язання соціальних питань життєдіяльності суспільства, тому важливо розробити теоретичні проблеми творчості та наукового передбачення, організувати вивчення їх суті і змісту.

Зламано застарілий стереотип, згідно з яким творчість — об'єкт дослідження лише конкретних наук. Лише філософія, не піддаючи сумніву їх ролі у вивченні різних аспектів проблеми творчості, може дати відповідь на питання, що є сутністю творчості та які її об'єктивні засади і соціальна роль.

Нині, як ніколи, зростає значення суб'єктивного фактора у вирішенні матеріальних і духовних проблем. Це зумовлює актуальність розроблення нових підходів до навчання і виховання майбутніх фахівців.

6.4.1. Філософська концепція творчості

6.4.2. Передбачення і наукове прогнозування

Науковий підхід до аналізу передбачення і прогнозування припускає виявлення сутності та змісту насамперед таких ключових понять: "передбачення", "завбачення", "прогнозування", "минуле", "сучасне", "майбутнє". Для всіх них родовим поняттям е "передбачення".