Розділ 6 ПІЗНАВАЛЬНИЙ ПРОЦЕС

Передбачення — це форма активної діяльності свідомості, яка дає людині можливість знати або припускати те, що має виникнути, статися. З цієї причини передбачення можна визначити також як пізнання майбутнього на основі минулого та сучасного. Передбачення включає результат діяльності мислення і сам процес мислення, який зумовлює цей результат.

Специфіка пізнання явищ, які, можливо, існують у сучасності, але ще не зареєстровані, та явищ майбутнього фіксується у понятті "завбачення".

Слід зазначити, що коли йдеться про соціальне передбачення, то розуміється перш за все пізнання майбутнього. Для фіксування цієї специфіки у суспільствознавстві використовується поняття "прогнозування". Результат прогнозування відображається поняттям "прогноз". Прогнозування — це філософська категорія для позначення процесу здобуття знань лише на засадах спеціальних наукових методів. На відміну від нього, поняття "передбачення" і "завбачення" можуть стосуватися здобуття знань про майбутнє не тільки на базі наукових методів, а й на підставі досвіду, здорового глузду тощо. Сьогодні вчені висловлюють думку про можливість самостійної галузі знань (науки) під назвою "евристика".

Передбачення за гносеологічною природою близьке до висунення гіпотези, але гіпотеза — логічна форма знання, яка використовується у процесі пізнання і минулого, і сучасного, і майбутнього, а передбачення завжди спрямоване на майбутнє або на ще пені доме сучасне.

Нічого надприродного у передбаченні немає, хоч це і знання про невідоме і навіть про неіснуюче. Передбачення як суб'єктивний ідеальний процес має об'єктивну основу, перебуває у закономірному зв'язку мину* лого, сучасного та майбутнього. Майбутнє корениться у сучасному у вигляді причини, що породжує наслідок як низку можливостей. Ці можливості за певних умов обов'язково перетворюються на дійсність у вигляді конкретних кількісних та структурних змін у явищах і процесах сучасного, які неминуче спричиняють появу нової якості в майбутньому, і т. ін.

Суб'єктивна основа передбачення полягає в здатності людської свідомості до випереджувального відображення реальності на засадах виявлення закономірних тенденцій, які спрямовані від минулого через сучасне до майбутнього і підтверджуються практикою. Здійснити цс випереджувальне відображення дуже важко, але часто теорія і практика цього вимагають.

Усвідомлення об'єктивної та суб'єктивної основ передбачення дає можливість вирізняти його серед пророкувань релігійних містиків, астрологів і ворожок, пророцтва яких помилково зараховують до передбачення. Там, де практика не досягла впевненої регулярності підтвердження фактів, а наука ще неспроможна давати пояснення невідомим подіям і явищам, завжди є місце для магії, пара нормальних підходів тощо. У зв'язку з тим, що природа невичерпна, наука і практика мають завжди обмежені можливості. Отже, людство часто буде зіштовхуватися з ірраціонально-містичними, магічними та релігійними уявленнями про світ.

У філософії є різні засади щодо класифікації передбачень. Залежно від сфер людської діяльності та об'єкта пізнання розрізняють економічне, політичне, соціальне, демографічне, екологічне та інші види передбачень.

За способом, глибиною і точністю передбачення майбутнього розрізняють емпіричне та наукове передбачення.

Емпіричне передбачення грунтується на повсякденному досвіді та інтуїції, па безпосередніх спостереженнях за повторюванням тих чи інших подій у природі і суспільстві. У початковій формі воно було вже в простих трудових операціях первісної людини. Тривалий час цей вид передбачення був єдиним. У сучасних умовах емпіричне передбаченим не втратило значення, однак провідної ролі все більше набуває наукове передбачення.

Наукове передбачення здійснюється в межах науки або За її допомогою і спирається на пізнання закономірностей поточних процесів. Воно має вищу достовірність прогнозів. У процесі наукового передбачення досліджуються причини виникнення та умови спостереження певних явищ і подій, а також шляхи і засоби досягнення поставленої мети. Наукове передбачення є однією зі сторін теоретичного пізнання!

підпорядковується його законам. Специфіка його в тому, що воно мас чітку спрямованість у часі, тобто пов'язане з дослідженням тільки майбутнього.

Як співвідносяться емпіричне та наукове передбачення? Це якісно різні ступені єдиного пізнавального процесу. Під час емпіричного передбачення на перший план висувається зовнішнє виявлення відомих нам предметів і речей, а у процесі наукового передбачення насамперед пізнається сутність майбутніх явищ і подій. Під час емпіричного передбачення предмет чи явище вивчаються з метою виявлення його конкретних ознак, у науковому передбаченні об'єкт досліджується як цілісна структура.

Якщо емпіричне передбачення за природою завжди активне, то наукове може бути активним або пасивним.

Пасивним є наукове передбачення, яке не припускає втручання людини в процес, що досліджується. Boнo стосується об'єктів, на які люди ще не навчилися впливати або ці їх дії не спричиняють суттєвого впливу.

Наукове передбачення у суспільному житті завжди активне, тому що одного пізнання недостатньо для підкорення суспільних сил законові. Для цього передусім необхідні суспільні дії.

Теоретичними засадами обґрунтування наукового передбачення є положення діалектичної філософії про об'єктивний і закономірний характер розвитку та пізнання світу. Розвиток у природі та суспільстві відбувається відповідно до об'єктивних, тобто незалежних від волі та свідомості людей, законів. Закономірні зв'язки — необхідні, суттєві, стійкі та такі, за яких повторюються відношення між предметами та явищами. Однак їх повторювання слід розуміти діалектично.

Абсолютної повторюваності не буває, навіть в один час, в одній сфері людської діяльності і за більш-менш однакових умов події відбуваються по-різному. Крім того, не можуть цілком повторюватися у майбутньому події та явища минулого. Причин тут може бути безліч і до того ж різноманітних.

Закони розвитку природи і суспільства не тільки об'єктивні, а й загальні. Загальність їх не означає, що вони виявляються всюди однаково. У природі закони діють стихійно, незалежно від волі і бажання людей, у суспільстві — тільки через діяльність людей. На процеси суспільного життя великою мірою впливають не лише об'єктивні, а й суб'єктивні чинники. Погляди різних класів, верств людей, партій і навіть окремих особистостей залишають свій відбиток в історичних подіях. Тому і результати часто не такі, на які люди розраховують.

Закони суспільного життя мають статичний характер. Вони розкриваються через масу явищ упродовж певного часу, і з цієї причини свідчать лише про основний напрям, тенденцію розвитку суспільства. Динамічні закони, які діють у природі, виявляються з невеликими відхиленнями в кожному конкретному випадку. Знання об'єктивних законів і робить можливим передбачення у природі та суспільстві.