Розділ «ЧАСТИНА VII. ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ»

C. 9). Чому ж саме "германський ідеалізм"? Відповідь легко зрозуміти, якщо мати на увазі характерні для класичної нім. філософії риси "універсальності" та "всезагальності", близькі імперській ментальності колишніх московитів, що стали росіянами, на основі яких сформувалася одна з найхарактерніших рис рос. філософії ХГХ ст. (властива обом провідним течіям цієї доби - (слов'янофільству і західництву) - ідея "всеєдності".

Що ж до філософської позиції професори Київського ун-ту, то ситуація виявилася істотно відмінною. Адже Київський ун-т, хоча й був задуманий як "російський", існував все ж в україноментальному "кліматі". Провідні філософи ун-ту П.Авсенєв, О. Новицький, С.Гогоцький та ш. були вихованцями Києво-Могилянської академії (яка, вже навіть після "реорганізації" в Духовну академію, ще кілька десятиліть зберігала україноментальні традиції "Могилянки") і тому вплив "германського ідеалізму" тут "накладався" на докорінно відмінну від питомо рос. філософську традицію. Тому київські філософи (за твердженням Д. Чижевського) не просто "засвоювали" чужу традицію, але виявляли власну "самостійну творчість, що була часто не лише відгуком, але й відповіддю Заходу". "Відгук" київських професорів філософії на "германський ідеалізм" був істотно відмінним від рос .-московської ідеї "всеєдності". Так, провідні "гегельянці" Київського ун-ту Новицький і Гогоцький критикують гегелівське раціоналістичне тлумачення релігії. Гогоцький (автор першої в Російській імперії філософської чотирьохтомної енциклопедії - "Філософського лексикону") заявив, що "найцінніший зміст духовного світу живе в переконаннях серця, а не в поняттях розуму", відверто виявивши свою приналежність до давньої україноментальної кордоцентрично-барокової традиції, змістовно ("парадигмально") ближчої до західноєвропейського неогегельянства - нім., франц., італ., ніж імперсько-месіаністична рос. рецепція Геґеля.

Сказане ще більшою мірою стосується відмінності київської і рос. рецепції шеллінгіанства. Рос. думка тяжіла головним чином до класичного Шеллінґа - автора раціоналістично-універсалістської "філософії тотожності". Укр. думці імпонував пізній Шеллінґ - автор екзистенційно-романтичної "філософії одкровення" (яка, до речі, була джерельним, безпосереднім імпульсом у формуванні творчості С.К'єркеґора - родоначальника західноєвропейського екзистенціалізму). Послідовником шеллінгіанства був і перший ректор Київського ун-ту М. Максимович (учень одного з перших пропагандистів Шеллінґової філософії в Російській імперії, вихованця Києво-Могилянської академії Д. Кавунника-Веланського). У своїй праці "Размышление о природе" Максимович формулює принципи філософії гармонії серця і розуму. Приділяючи велику увагу етнографічним і фольклорним проблемам укр. духовної культури, він робить спробу "характерологічного" аналізу рос. та укр. пісенного фольклору (який, до речі, справив значний вплив на творчість Гоголя), "У російських піснях, - відзначає Максимович, - виявляється дух, покірний своїй долі і підлеглий її волі. Росіянин не звик брати діяльної участі в її переворотах життя... Він бажає немов відділитися від усього... закривши руками вухо, хоче начеб загубитися в звуку. Через це російські пісні визначаються глибокою тугою, безнадійним забуттям". Українські ж, "виражаючи боротьбу духа з долею, відрізняються поривами пристрасті, короткою твердістю і силою почуття, але й природністю вислову. В них бачимо не забуття й не безнадійний сум, але більше гнів і тугу, в них більше дії". Український "дух, не знаходячи ще в собі самому особливих форм для повного вияву почуття, що зароджується в його глибині, мимоволі звертається до природи, з якою він через своє дитинство ще приятелює і в ЇЇ предметах бачить, відчуває щось подібне до себе".

Наприкінці XIX - на поч. XX ст. серед університетських філософів бачимо одного з перших в рос імперії речників філософії персоналізму О. Козлова, погляди якого мали вплив на формування таких відомих філософів XX ст., як М. Бердяєв і М.Лосський. Позитивістська тенденція "монодуалізму" з елементами "філософії життя" (в дусі Е. Гартмана) і канто-шеллінгіанських мотивів характеризує позицію проф. Новоросійського (в Одесі), а згодом Московського ун-ту М. Я. Грота; однією з найкращих філософських позицій вважав філософію Платона проф. О. Пляров, який називав свою філософську позицію "синехологізмом"; позиції неокантіанства відстоював професор психології і логіки Г. Челпанов (згодом він перейшов до Московського ун-ту).

Вже через 11 років після свого відкриття Київський ун-т показав, що попри всі сподівання царського уряду він не став опорою "самодержавства, православ'я і народності" - в ньому створюється таємне Кирило-Мефодіївське тов-во, що ставило за мету побудову федерації слов'янських республік; до тов-ва входили М. Гулак, М. Костомаров, П. Куліш, Т. Шевченко та ін. У 1847 тов-во було викрито, учасників заарештовано, головні його члени отримали різні терміни заслання. Програма тов-ва - "Книга буття українського народу" - була написана Костомаровим і завершується такими словами: "Голос України не затих. І встане Україна з своєї могили, і знову озоветься до всіх братів своїх слов'ян, і почують крик її, і встане Слов'янщина, і не позостанеться ні царя, ні царевича, ні царівни, ні князя, ні графа, ні герцога, ні сіятельства, ні превосходительства, ні пана, ні боярина, ні крепака, ні холопа - ні в Московщині, ні в Польщі, ні в Україні, ні в Чехії, ні у хорутан, ні у сербів, ні у болгар. Україна буде неподлеглою Річчю Посполитою в союзі слов'янськім" (Костомаров М. Книга буття українського народу // Кирило-Мефодіївське товариство: у 3-х т. - К., 1990. - Т. 1. - С. 169). Головна ідея філософської позиції П. Куліша - внутрішня людина, уособленням глибинного єства якої є серце. Кордоцентрично-екзистенційна лінія кулішевого світогляду пронизана атеїстичним (теж властивим укр. менталітету) мотивом — орієнтацією на землеробську культуру; в цьому суть т. зв. "хуторянської філософії" Купила, уґрунтованої в природу, рідну землю людини-хуторянина, яка, мов дуб зелений "твердо на своїй рідній землі стоїть". Що ж до Шевченка, то в його творчості головна тема — Україна, яка, з одного боку, постає як певна соціальна спільність, презентована історичною дійсністю сьогодення (поневолена чужинцями), і, з другого боку, як духовно-ідеальна спільність нашої минувшини (представлена високими морально-етичними заповітами "козацької слави"), що має відродитися в прийдешньому. Перехід від славного минулого до ганебного неслав'я сьогодення (його символічний образ — "Україна-покритка") був результатом не тих або інших реальних історичних подій і фактів (Шевченко пише про них лише як про зовнішню оманливу "поверхню" невидимих, але глибоких - "космічних" - чинників), а своєрідної моральної катастрофи, що сталася як "розплата" ("кара") за гріховність. Так само й майбутнє "оновлення", відродження "нашої слави" має статися наслідком втручання вищих моральних сил добра і справедливості. Щодо ідеї слов'янофільства, яка була провідною в програмі Кирило-Мефодіївського тов-ва, то можуть викликати здивування репресії рос. уряду до членів товариства з огляду на те, що слов'янофільські орієнтації були чи не офіційними установками зовнішньої і внутрішньої політики рос. держави від ХУІІ ст. і до наших днів . А суть ситуації розкривається тою обставиною, що в слов'янофільські ідеї (широко використовувані не тільки росіянами, але, як бачимо, й українцями) вкладався різний (навіть протилежний) зміст. Зіставимо для прикладу розуміння "слов'янської ідеї" провідними національними поетами Росії і України - Пушкіним (вірш "Клеветникам России") і Шевченком (поема "Єретик"). Говорячи про польське повстання 1830, Пушкін так оцінює його перспективи:

Кто устоит в неравном споре -Кичливый лях, иль верный росс? Славянские ль ручьи сольются в русском море? Оно ль иссякнет? Вот вопрос.

Читаємо Шевченка:

...і брат з братом обнялися,

і проговорили

Слово тихої любові

Навіки і віки!

і потекли в одне море

слов'янські ріки.

Слава тобі, Шафарику,

Вовіки і віки!

Що звів єси в одне море

Слов'янські ріки!

... твоє море,

Слов'янськеє, нове!

Затого вже буде повне,