Розділ 1. ПРЕДМЕТ ЕТИКИ

Зміна канону ціннісних підвалин в Новий час, а саме союз філософії з наукою, визначила іншу тематичну палітру етико-філософських пошуків. Наука проголосила про свою спроможність забезпечити умови для реалізації прагнень людини до досконалості та щастя в реальному часі земних умов, що забезпечило її домінантне становище в суспільній свідомості, а згодом і практиці. Це обумовило і зміну етико-філософських методологічних засновків. Головною проблемою етики, навколо котрої центрується все її проблемне поле, та визначається характер розмислів постає проблема природи та походження моралі, раціонального обгрунтування моральних цінностей, спроба пошуку основоположного принципу, котрий би дозволив безпомилково ідентифікувати її предметне коло, чітко розмежовувати добро від зла, напрацювання певних технологій впровадження моральних приписів в діяльність як окремих індивідів так суспільних інститутів.

На сьогоднішній день особливої значимості набули проблеми так званої прикладної етики, взаємовідношення індивідуального та соціального виміру буття моралі ( детальніше про це мова йтиме в наступних розділах).

Змінюваність актуального кола проблем обумовлюється логікою історичного поступу соціокультурного тла. Здавалось би, що етика як окрема система знання, що має тисячолітню історію, мала б гарантувати цілковите прояснення багатьох питань, котрі поставали в процесі її історичного поступу. Але незважаючи на свій статечний вік і по сьогодні в етиці існує чимало проблем, котрі не мають однозначного концептуального обґрунтування.

1.2. Етика як філософське знання

Питання про філософський статус етики як раз і є показовою ілюстрацією неоднозначності в обґрунтуванні навіть основоположних її проблем.

За своєю родовою приналежністю етика відноситься до філософського знання. По-перше, як було вже сказано, етика зародилася в межах філософії. Але допитливо - критичний погляд, може зауважити, що будь-яке існуюче на сьогоднішній день наукове знання веде свій родовід від філософії і це не виступає необхідним і достатнім доказом його філософського характеру. Тому, по-друге, звернемо увагу на те, що етика як і філософія має справу з універсаліями, тобто найбільш загальними поняттями. Такими для етики є, передусім, поняття Добра та Зла, оскільки завдання етики полягає не лише в дослідженні конкретно-історичного змісту цих понять, а й в проясненні їхньої сутності, природи, способів обґрунтування. По-третє, предмет етики - мораль - в контексті новітніх поглядів, розуміється як певний модус відношення людини до дійсності (мається на увазі уся повнота людських відносин та ставлення до світу природи в цілому), що підтверджує філософський характер етики, оскільки предметом філософського осмислення є загальні основи людського буття та відношення до світу в цілому.

Наголосимо, наведені аргументи не можна вважати вичерпними, та остаточними. їх потрібно розглядати як один із можливих варіантів аргументації думки про філософський статус етики.

Варто також зазначити, що зв'язок етики з філософією проявляється не тільки у філософському характері етики. Як уже зазначалося, етика як самостійна галузь знання виникає в добу грецької античності в межах філософії. Здавалося це мало б бути визначальним для розуміння структурної та смислової залежності між етикою та філософією. Але в довготривалій історії етики та філософії були різні конфігурації їхнього взаємозв'язку. Якщо розглядати етику та філософію крізь призму стосунку частини та цілого, то етика не є однозначно підпорядкованою частиною, сутність котрої визначається сутністю цілого. В епоху античності етика вбачалася смисловим центром філософського знання як такого. Згідно традиції, закладеній в академії Платона та остаточно утвердженій стоїками, філософське знання поділялося на три структурні елементи - фізику, логіку та етику. В метафоричних аналогіях фізика уподібнювалася деревам у саду, логіка - огорожі навколо нього, а етика - плодам, що виростали в ньому. Хрестоматійним став приклад про уподібнення філософського знання з яйцем, де білок - фізика, зовнішня тверда оболонка - логіка, жовток - етика.

В епоху Середньовіччя філософія була позбавлена морального пафосу, котрий став прерогативою теології. Тим не менше вона була долучена до раціонального обгрунтування християнського ідеалу досконалого життя, визначення його місця в межах моральної практики, співвіднесення з напрацьованими античною філософією доброчинностями та усталеними формами моральної поведінки.

Бачення етики як вершини філософського знання, котрій підпорядковані усі інші його різновиди, відновилось починаючи з часів Декарта до німецької класичної філософії та британського утилітаризму. В епоху Нового часу відбулася заміна у визначенні метафоричних образів відповідних структурних елементів філософського знання згідно актуальним науковим дослідженням того часу. Філософія уподібнювалася людському організмові, де фізика - це "м'язова тканина", логіка - "скелет", етика - "серце". Такий метафоричний ряд підтверджує центральне, головне смислове навантаження саме етики у структурі філософського знання в цілому.

Подальший тісний союз філософії з наукою обумовив пріоритетність онтологічної та гносеологічної проблематики у філософських розмислах. Етика не лише втратила своє домінантне становище, а опинилася у статусі маргінального філософського знання, що в свою чергу спричинило втрату філософією вихідного морального пафосу. Тому при розгляді даного питання не можна уникнути міркування і про характер самого філософського знання. Ця багатогранна та не проста проблема виходить за межі нашого розгляду, тому лише зауважимо, що необхідно розглядати і саму філософію в етичному вимірі. У своїх початках вона виникла, як спосіб життя, заснований на інтелектуально-духовному удосконаленні особистості, що утверджував новий порядок цінностей, в котрому уява про досконале життя вимагала обгрунтування та культивування таких якостей людини, котрі б сприяли його утвердженню. Сама філософія виступала як вид моральної практики, покликаної надати людському існуванню досконалого змісту, тобто її можна розглядати як своєрідний етичний проект.

Отже, етика це особливе філософське знання, котре не може повною мірою емансипуватися від філософії на зразок цілої низки самостійних наук, що існують сьогодні. Та й філософія не може полишитись етики, оскільки втрачається її провідний сенс - утвердження пафосу досконалого життя, котре передбачає міркування про досконалу людину, а звідси постає уява про належне, про добро та зло і, як наслідок, проявляється пильна увага до морального досвіду людини. Етика як частина цілого ( філософії) є її смислоутворюючою частиною, втрата котрої руйнує смислову значимість цього цілого.

1.3. Структура етичного знання

Ідейне багатство етичного знання, набуте за тисячолітню історію, відзначається не лише неабиякою різноманітністю постановки проблем, суперечливістю ( чи докорінною протилежністю ) їхнього обґрунтування, різними інтерпретаціями моралі, а й розумінням змісту самої етики - від розуміння її наукового статусу, окреслення предметно-проблемного поля, визнання істинності/неістинності зроблених нею висновків до постановки завдань та визначення функцій етичного знання. Це спонукає нас до розгляду проблеми структурування етичного знання, як способу вираження його концептуального образу. Потреба в напрацюванні чіткої структури етичного знання обумовлена як внутрішньо дисциплінарними чинниками, що забезпечують самоорганізацію певного виду знання, його логічне впорядкування, так і чинниками зовнішнього порядку, спрямованими на забезпечення його систематичного викладу в навчальній та довідковій літературі. Варто зазначити, що проблема систематизації етичного знання лежить поза компетенцією етики як такої, і є однією із проблем так званої метаетики, предметом дослідження котрої є сама етика, а не моральні принципи поведінки, норми, доброчинності. Теоретичні колізії метаетики зосереджені в основному навколо вирішення когнітивного статусу етики та з'ясування можливості/ неможливості застосування універсальних правил логіки до етичного судження. Метаетика здійснює критичний аналіз мовних форм моральних висловлювань. Отож, метаетика займається інтерпретацією самої етики, напрацьовуючи певні її концептуальні образи в залежності від розв'язання означених проблем.

В сучасній метаетичній літературі існує багато критеріальних моделей етики, тобто концептуальних схем, котрі задають певні контури структурної організації етичного знання. На сьогоднішній день ми не маємо чіткої домовленості в академічному просторі у стосунку домінантності ( за принципом істинності) тієї чи іншої моделі. Та узагальнюючи напрацьований матеріал на сучасному етапі досліджень, можемо виокремити наступні структурні елементи: історія етики, дескриптивна етика, теоретична етика, нормативна етика, професійна та прикладна етика.

Історія етики