Розділ «ТЕМА 9. СВІТОВИЙ ДОСВІД БЮДЖЕТНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ»

3) засіб посилення прозорості та ефективності розподілу бюджетних ресурсів;

4) інструмент забезпечення стабільності та спадкоємності бюджетної політики.

Перспективні фінансові плани використовуються, наприклад, в Німеччині і США. У Австрії та Новій Зеландії, де багаторічні бюджетні проектування відіграють роль стратегічного фінансового плану, що встановлює цільові орієнтири розвитку на середньостроковий період. Перспективні фінансові плани забезпечують прозорість бюджетних відносин і слугують основою проведення стабільної бюджетної політики в Австралії, Канаді, Великобританії.

У розвинених зарубіжних країнах перспективні фінансові плани зазвичай складаються за укрупненими показниками га надаються органами виконавчої влади до законодавчих органів одночасно з проектом бюджету на черговий фінансовий рік з довідково-аналітичною метою, як це передбачено в Німеччині, Канаді, Австрії, Іспанії і т. д.

В той же час слід зазначити, що в окремих державах параметри або частина показників, що відносяться до перспективного фінансового планування, затверджуються законодавчо. Наприклад, ряд бюджетних проектувань у бюджеті США наводиться на кожен рік п'ятирічного періоду. В першу чергу, це показники доходів, витрат і дефіциту бюджету, у т. ч. в процентному відношенні до ВВП, а також витрат, що направляються на оборону. У Швеції законом про фіскальну політику при одночасному затвердженні річного бюджету встановлюються параметри перспективного фінансового плану.

Забезпечення послідовності бюджетної політики та стійкості бюджетів бюджетної системи (що відноситься до одного з важливих завдань перспективного бюджетного планування) є швидше не результатом затвердження бюджетних проектувань на довго- і середньостроковий період законом, а стабільності макроекономічної ситуації та достовірних й реалістичних економічних прогнозів.

Прийняття багаторічних бюджетів саме по собі не гарантує спадкоємності та стабільності бюджетної політики, що проводиться, якщо економічні умови, які склалися, не дозволяють з достатньою мірою надійності прогнозувати параметри розвитку.

У США єдиний стратегічний план Уряду не складається. Кожне міністерство та федеральне агентство формулює свій стратегічний план, що супроводжується даними з федерального бюджету. Стратегічні плани включають довгострокові цілі на п'ятирічний період. Закон вимагає, щоб відомства враховували рекомендації Конгресу з розвитку стратегічного планування, проте Конгрес не має формального права затверджувати або змінювати стратегічні плани відомств. Хоча Уряд не визначає довгострокові стратегічні цілі, він розробляє та щорічно включає у бюджетні документи довгострокові бюджетні проектування на 75-річний період. У розрахунках використовуються передусім демографічні тенденції, на основі яких прогнозуються витрати на соціальне забезпечення й основні медичні програми.

Для США характерне п'ятирічне бюджетне планування, але тільки показники на черговий бюджетний рік є обов'язковими для формування бюджету. Бюджетне управління конгресу готує бюджетні агрегати, але на період 10 років, включаючи проектування на черговий бюджетний рік.

У США діє взаємопов'язане планування доходів і витрат, єдині підходи до планування витрат інвестиційного й неінвестиційного характеру. Кожне федеральне відомство планує поточні витрати в ув'язці з інвестиційними витратами та надає свій бюджет до Адміністративно-бюджетного управління, яке зводить усі отримані плани в єдиний проект бюджету.

У Канаді існує концепція довгострокового соціально-економічного розвитку "Переваги Канади", розроблена Міністерством фінансів до 2020 р. Крім того, відповідно до Закону про генерального аудитора, міністерства раз на три роки готують стратегії стійкого розвитку в сферах своєї компетенції, пов'язані з цілями Уряду. Річні звіти про плани та першочергові завдання мають бути пов'язані із стратегіями, забезпечуючи реалізацію цілей і завдань, визначених в стратегіях.

З 1994-1995 фінансового року у Канаді введені "ковзаючі" дворічні бюджетні цільові показники. Також застосовуються п'ятирічні бюджетні проектування доходів і витрат, починаючи з поточного бюджетного року.

Канада використовує роздільне планування інвестиційних і поточних витрат, оскільки визначенням першочергових завдань та обсягів фінансування нових програм займаються два комітети Кабінету, тоді як поточними витратами – Казначейська рада. Галузеві міністерства готують основні кошториси. Секретаріат Казначейської ради після всебічного розгляду пропонованих міністерством кошторисів представляє схвалені оцінки на затвердження в Комітет Кабінету Міністрів з визначення першочергових завдань і планування. Відповідальність за санкціонування витрат на нові програми за ключовими сферами, встановлених Комітетом Кабінету Міністрів з визначення першочергових завдань і планування, несе Комітет Кабінету Міністрів з розгляду витрат. Таким чином, ці комітети в деякій мірі звільнили Казначейську раду від функції перевірки заявок міністерств на фінансування інвестиційних витрат в ключових сферах економіки. Відповідно Казначейська рада змогла зосередитися на аналізі поточних витрат міністерств у межах їх оперативних планів.

У Великобританії в щорічному звіті про економічну та бюджетну стратегію містяться довгострокові цільові показники за основними бюджетними агрегатами на 10-річний період, дається оцінка короткострокових результатів реалізації довгострокової стратегії. Крім того, Казначейство публікує звіти про фінансову стійкість, в яких представлені фінансові проектування з 50-річним тимчасовим горизонтом.

Великобританія застосовує трирічне бюджетне планування з переглядом показників раз на два роки. У бюджетних документах вказуються окремо витрати, за якими встановлюються трирічні ліміти (основний обсяг витрат бюджету), та витрати, які проектуються не на три роки, а встановлюються щорічно (соціальні платежі, виплати відсотків по боргу, витрати місцевих органів влади за рахунок власних доходів). Трирічні ліміти не мають законодавчого характеру, проте, як правило, дотримуються.

Для Великобританії характерне роздільне планування доходів і витрат, поточних й інвестиційних витрат. У поточних витратах окремо виділяються витрати на управління і поточні витрати на реалізацію програм. Інвестиційні бюджети включають витрати на нові інвестиції і на управління борговими інструментами.

Франція використовує програмно-цільовий метод розробки бюджету, що дістав назву "Раціоналізація вибору бюджетних рішень", а саме застосовуються елементи довгострокового стратегічного планування у рамках Програми

Стабільності й Зростання. Відповідно до нового закону про планування державного бюджету з 2009 р. у Франції введено трирічне бюджетне планування.

У Німеччині застосовуються окремі елементи стратегічного планування, зокрема вони стосуються використання в Німеччині фінансових коштів структурних фондів ЄС. Застосовується п'ятирічне бюджетне планування. Окремі бюджетні агрегати плануються на 10-ти літній й триваліший період. Фінансовий план як внутрішній документ Уряду складається за такою ж структурою, як і бюджет, але представляється до Парламенту та публікується в агрегованому вигляді (за основними групами і функціями). Фінансовий план розглядається як політична заява Уряду і не вимагає ухвалення Парламенту.

У Нідерландах документами, які носять стратегічний характер, є політична програма та перший бюджетний меморандум (програма) нового кабінету, що відбивають коаліційну угоду. У політичній програмі встановлюються цілі політики Уряду, а в першому бюджетом меморандумі – основні напрями бюджетно-податкової політики.