Розділ «ТЕМА 9. СВІТОВИЙ ДОСВІД БЮДЖЕТНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ»

Залежно від типу державного устрою, форми правління, наявності парламентської більшості, що підтримує ідею бюджетної реформи, рівня децентралізації податково-бюджетних повноважень субнаціональних органів влади, в зарубіжних державах складалися різні стратегії бюджетних реформ, які можна умовно об'єднати в три групи:

1. Форсована (радикальна) стратегія реформування передбачає найбільш швидке та повномасштабне здійснення бюджетної реформи, спрямованої на кардинальний- перегляд функцій і масштабів громадського сектора. Особливе становище в цьому випадку займають Нова Зеландія, Великобританія і Австралія – парламентські монархії, реформування бюджетного процесу в яких характеризувалося акцентом на приватизації державних функцій та запозиченні ринкових принципів і методів в державному управлінні.

2. Стратегію активної трансформації вибрали держави, що здійснювали широкомасштабну бюджетну реформу з помітним відставанням за темпами її реалізації від форсованої. Лідерами цієї групи країн на початку 1990-х років стали США, Канада, Данія, Нідерланди й Ірландія. Основною метою реформи було підвищення ефективності функціонування адміністративної та бюджетної систем за допомогою корпоративних інструментів управління без радикального скорочення масштабів громадського сектора, який в цих країнах був традиційно незначним.

3. Стратегія поступової трансформації передбачає покрокове реформування бюджетного процесу шляхом впровадження бюджетування за результатами, у тому числі за допомогою пілотних проектів в різних міністерствах і відомствах. Реформування бюджету спрямоване на підвищення ефективності бюджетної системи з метою підтримки масштабного громадського сектора. До цієї групи реформаторів відносяться Німеччина, Норвегія, Фінляндія, Швейцарія, Швеція, Франція, Японія.

Незалежно від стратегії бюджетних реформ на практиці, як правило, застосовуються дві моделі впровадження середньострокового бюджетування за результатами: "зверху донизу" і "знизу доверху" (табл. 9.4).

Таблиця 9.4

Переваги та ризики різних моделей впровадження середньострокового бюджетування, орієнтованого на результат

Модель "зверху донизу" характерна для держав з унітарним устроєм і високою мірою централізації влади (Нова Зеландія, Великобританія, Нідерланди і Франція), а також для країн з федеральним устроєм і високою мірою централізації владних повноважень на федеральному рівні, таких як Австралія і Канада.

Більшість економічно розвинених держав в останні десятиліття проводили комплексні бюджетні реформи. Причому період старту реформ, пов'язаних з впровадженням бюджетування, орієнтованого на результат, варіює від кінця 40-х pp. минулого століття (США) до початку століття нинішнього (Нідерланди). Окрім США в авангарді впровадження бюджетування, орієнтованого на результат, знаходилися держави – члени Британської Співдружності націй: Великобританія, Австралія, Нова Зеландія, Канада. Хронологія введення елементів бюджетування, орієнтованого на результат, представлена в табл. 9.5.

Таблиця 9.5

Впровадження елементів бюджетування, орієнтованого на результат

Особливість бюджетування, орієнтованого на результат, в США полягає в тому, що програмний бюджет не затверджується законом про бюджет. У щорічно ухвалених Конгресом 13 актах про асигнування затверджуються обсяги бюджетних зобов'язань, які відомства можуть брати на себе впродовж періоду, встановленого відповідним актом про асигнування.

Програмні витрати федерального бюджету США представлені в одному з бюджетних документів ("Аналітичні перспективи"), який включається в пакет бюджетних документів, що щорічно направляються Президентом США в Конгрес. Документ "Аналітичні перспективи" містить аналіз бюджету, бюджетних доходів і витрат, запозичень й управління боргом, а також таблиці з детальним розподілом витрат та бюджетних повноважень відомств (їх структурних підрозділів) за функціями, підфункціями і програмами, джерелами фінансування й категоріями витрат.

Програмний бюджет США планується на десятирічний період. Кожне агентство складає бюджет, орієнтований на результат, в якому стратегічні, довгострокові та короткострокові цілі пов'язані з очікуваними витратами на їх досягнення. Цілі побудовані в ієрархічному порядку від стратегічних до короткострокових. Закон про досягнення результатів від 1993 р. вимагає, щоб агентства щорічно представляли стратегічні плани, річні плани діяльності, щорічні звіти про виконання програм.

З 2004 р. Бюджетне управління при Президентові США проводить систематичні процедури оцінки реалізації програм за п'ятибальною шкалою: ефективна, помірно ефективна, адекватна, неефективна, неможливість оцінки результатів.

Програмний бюджет Великобританії застосовується у рамках відомчої класифікації, проте, на відміну від інших держав тут застосовується ширше тлумачення програмних витрат. Під програмними витратами розуміються витрати, що не включаються в поняття адміністративних витрат. У бюджеті програмами називаються статті витрат, що формуються у рамках бюджетів відомств, за якими здійснюється голосування в Парламенті з питання виділення асигнувань. Розподіл асигнувань здійснюється відповідно до цілей державної політики. Тому програмне бюджетування трактується як поняття, близьке за змістом до бюджетування, орієнтованого на результат.

Програмний бюджет формально не затверджується актами про асигнування, які містять розподіл асигнувань за відомчою класифікацією та цілями діяльності відомств. Бюджетні проектування у форматі програмного бюджету містяться в спеціальному документі. Програмне проектування, здійснюється у рамках трирічного планування.

У Великобританії застосовується найбільш прогресивна система показників результатів діяльності департаментів. Спочатку у кінці 90-х років XX ст. вона формувалася з цільових показників (приблизно 600), велика частина яких відносилася до процесу діяльності, а не до безпосередніх і кінцевих результатів. Нині в систему показників, котрі включаються в угоди про надання громадських послуг, що укладаються між галузевими департаментами та міністерством фінансів, на основі яких виконується програмний бюджет Великобританії, входить 134 показники, в основному, кінцевих результатів.

Прикладом держави з високою мірою агрегації бюджетних витрат як на організаційному рівні, так і на рівні функцій органів виконавчої влади є Австралія.

Під бюджетною програмою в Австралії розуміється діяльність, спрямована на надання конкретної послуги, трансферту або іншої вигоди одержувачеві, яким може бути фізична особа, підприємство або орган місцевого самоврядування, з метою досягнення очікуваного результату, встановленого у відповідному документі про результати.