Розділ «ТЕМА 9. СВІТОВИЙ ДОСВІД БЮДЖЕТНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ»

У США відсутня практика прямого розподілу федеральних податкових надходжень між субфедеральними бюджетами. Особливістю міжбюджетних відносин є відсутність федеральної програми бюджетного вирівнювання, що включається в цільові програми (наприклад, шкільні програми). До 75% надходжень з федерального бюджету до бюджетів штатів або місцевих бюджетів – це цільові субсидії пріоритетного характеру.

Недоліками децентралізованої системи бюджетного федералізму є послаблення контролю за бюджетно-податковою діяльністю регіональних органів влади, байдуже відношення центральної влади до проблеми горизонтальних дисбалансів і регіональних бюджетних дефіцитів, відсутність відповідальності за їхніми боргами, неможливість проведення єдиної бюджетно-податкової та економічної політики в масштабі усієї країни.

Кооперативна система бюджетного федералізму характерна для Німеччини, яка є федеративною республікою, головними адміністративно- територіальними одиницями котрої є федерація, землі (суб'єкти федерації, їх 16), три міста із земельним статусом (Берлін, Бремен, Гамбург) та громади. Більшість завдань вирішуються федерацією і землями спільно. Федерація фінансує об'єкти, що мають загальнофедеральне значення, землі-забезпечують коштами об'єкти регіонального значення, громади фінансують всі місцеві соціально-побутові, освітні, культурні і т. п. заходи.

Федеральний Уряд має виняткове законодавче право введення та визначення бази оподаткування й ставок по митних зборах і податках з монополій. По усіх федеральних й загальних податках федеральний Уряд і землі приймають спільні рішення. Землі беруть участь в законодавчому процесі через федеральні збори, куди адміністрація суб'єкта федерації призначає представників, число яких пропорційне чисельності населення суб'єкта.

У країні передбачено чотири базові форми фінансового вирівнювання:

1) первинне вертикальне фінансове вирівнювання (розподіл податків між федерацією і землями); 2) первинне горизонтальне фінансове вирівнювання (розподіл податкових надходжень між землями); 3) вторинне горизонтальне фінансове вирівнювання (перерозподіл податкових надходжень між землями, саме цю частину прийнято називати "фінансовим вирівнюванням між землями"); 4) вторинне вертикальне фінансове вирівнювання (перерозподіл частини податкових надходжень, спочатку призначених федерації, на користь земель). Наявність даних форм вирівнювання забезпечує соціалізацію бюджетної політики.

Процедура розрахунку трансфертів у Німеччині така: визначається податковий потенціал кожної землі (сума податкових надходжень скорегована на щільність населення і рівень урбанізації); розраховується стандартний податковий потенціал, якій відповідає конкретній землі; якщо різниця між реальним показником і стандартним є від'ємною, земля отримує грант за рахунок тих земель, податковий потенціал яких вище за середній.

У кооперативній системі бюджетного федералізму вирівнювання територіальних диспропорцій здійснюється за рахунок розумного розподілу податків, що зменшує гостроту політичних проблем. Це вирівнювання за своєю природою переважно горизонтальне. При розрахунку сум, що перерозподіляються, використовуються тільки показники доходів. Це можливо завдяки не дуже істотним диспропорціям між землями у видатках на душу населення. Усе вирівнювання, здійснюване відповідно до формул, максимально об'єктивне. Фіксується не обсяг коштів, що перерозподіляються, а рівень податкових доходів, що досягається, на душу населення в порівнянні з середнім по федерації.

Теоретично розрізняють чотири моделі бюджетного федералізму виходячи зі взаємодії органів влади різних рівнів:

1) модель кооперативного федералізму;

2) модель ідеального федералізму (або дуалістичного федералізму);

3) модель внутрішньодержавного федералізму (або з'єднуюча модель);

4) модель міждержавного федералізму (або розділяюча модель).

Кооперативний федералізм має на меті співпрацю федерального центру

та суб'єктів у рамках федерального устрою. Співпраця між федерацією і суб'єктами, а також безпосередньо між суб'єктами – одна з ознак федеративної держави. Відмінною рисою кооперативного федералізму є виділення моменту взаємодії, співпраці федерального центру та влади регіонів, вивчення практики їх спільної і скоординованої участі в здійсненні великих соціально-економічних програм. Одним з негативних моментів кооперативного федералізму є непрозорість рішень, що приймаються центральними органами влади, сильне обмеження федерацією фінансової самостійності нижчестоячих рівнів.

Моделі ідеального (дуалістичного) федералізму насправді не існує. Дуалізм стосовно федералізму означає наявність двох незалежних і рівноправних рівнів влади. Особливість цієї моделі полягає в чіткому розподілі владних повноважень між двома незалежними та рівноправними рівнями влади – федерацією і її суб'єктами.

У цій ситуації необхідність в співпраці відпадає, оскільки кожен рівень влади несе відповідальність за видання і виконання певних законодавчих актів. Іншою особливістю моделі ідеального федералізму є розподіл фінансових повноважень між рівнями влади. Рівні влади мають власні джерела доходів, у т. ч. податкові, які покривають усі їх витрати. Жоден з суб'єктів не залежить від фінансової підтримки федерації або іншого суб'єкта.

Модель внутрішньодержавного федералізму, або з'єднуюча модель, характеризується розподілом компетенцій між рівнями влади за їх типом, а не за державними завданнями або політичними сферами. Таким чином, усе законодавство знаходиться у виключній компетенції центру, а виконання цих законів у виключній компетенції суб'єктів федерації.

Особливістю міждержавного федералізму або розділяючої моделі є розподіл повноважень між рівнями влади за державними завданнями та сферами політики, а не за типом компетенції. В цьому випадку кожен рівень влади має певну законодавчу та виконавчу компетенцію.

Наявність і комбінація елементів, властивих з'єднуючій та розділяючій моделям федералізму, формують структуру кожної конкретної федеральної системи й враховуються при обговоренні реформ.