Розділ «ТЕМА 9. СВІТОВИЙ ДОСВІД БЮДЖЕТНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ»

Жодна модель бюджетного федералізму не залишається незмінною упродовж тривалого періоду часу – баланс влади поперемінно зміщується то у бік центру, то у бік суб'єктів федерації. Федералізм є динамічною системою, що пристосовується до мінливих суспільно-політичних умов.

Використання цих типів моделей бюджетного федералізму характерно для багатьох країн, але особливо яскраво цей процес проявився в Німеччині, яка у своєму розвитку апробовувала усі ці моделі. Отже, німецький федералізм несе в собі риси різних теоретичних моделей, кожна з яких домінувала на певному історичному етапі.

Будь-яка модель бюджетного федералізму ґрунтується на трьох головних складових, які є умовами її ефективного функціонування:

– чітке розмежування повноважень між усіма рівнями влади за витратами;

– наділення відповідних рівнів влади достатніми для реалізації цих

повноважень фіскальними ресурсами;

– згладжування вертикальних і горизонтальних дисбалансів за допомогою системи бюджетних трансфертів з метою забезпечення на усій території держави певного стандарту якості життя.

Існують різні точки зору на типологію моделей бюджетного федералізму. Одні з відомих дослідників цього питання – Г. Хьюз і С. Сміт. їм належить чотирьохланкова класифікація країн Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР). На підставі схожості методів регулювання відносин між бюджетами різних рівнів, специфічних особливостей фіскального федералізму, ролі центру та регіонів учені виділили чотири групи держав (табл. 9.3).

Таблиця 9.3

Групи держав за регулюванням відносин між рівнями бюджетної системи

Адміністративно-територіальний устрій держави припускає підлеглість одних органів влади іншим у різній мірі їх самостійності стосовно бюджетно- фінансової сфери. При цьому форма державного та адміністративного устрою країни визначає побудову бюджетної системи. Значний вплив на вибір моделі бюджетного федералізму здійснюють декларовані федеральним центром завдання соціально-економічної політики.

9.3. Фінансово-управлінські технології формування бюджету у зарубіжних країнах

Бюджетуванням являє собою фінансово-управлінську технологію сучасного бюджетного менеджменту, яка прагне найбільш ефективного витрачання обмежених бюджетних коштів в умовах вибору альтернатив фінансування. Нова технологія бюджетного менеджменту виходить з концепції нового державного менеджменту та позначається поняттям "бюджетування, орієнтоване на результат".

У світовій науці не існує єдиного підходу до визначення сутності бюджетування, орієнтованого на результат. Аналіз наукових уявлень про це поняття дозволяє виділити два основні підходи до його трактування: широкий і вузький. Згідно з першим, бюджетування, орієнтоване на результат, є системою організації бюджетного процесу й державного (муніципального) управління, при якій планування витрат здійснюється у безпосередньому зв'язку з результатами, що досягаються. Відповідно до другого підходу бюджетування, орієнтоване на результат, визначається як система бюджетного планування, в якій в тому або іншому вигляді існує прив'язка структури та обсягів бюджетного фінансування до результатів діяльності органів державної влади.

Бюджетування, орієнтоване на результат (англ. – performance budgeting, results-oriented budgeting) як частина глобальної концепції управління за результатами в державному секторі має 60-річну історію. Появу терміну бюджетування, орієнтоване на результат, прийнято пов'язувати із створенням в 1947 р. Першої Комісії Гувера в США. Запропонований Комісією формат представлення федерального бюджету (що дістав назву "performance budget") переносив акцент з витрат державних ресурсів на виконання державних функцій, здійснення діяльності та досягнення результатів. "Performance budget" повинен був відбивати не стільки структуру витрат в розрізі видів витрат (оплата праці, закупівля товарів, оренда приміщень і т. д.), скільки очікуваний результат від здійснення програм або виконання конкретних державних функцій.

Не існує єдиної моделі бюджетування, орієнтованого на результат, а низка різних моделей. Усі вони прив'язують фінансування до результатів, але по-різному. Деякі системи бюджетування, орієнтованого на результат, наприклад, програмно-цільове бюджетування та бюджетування з нульовою базою, можуть використовуватися по усьому державному сектору. З іншого боку, деякі системи призначені для використання тільки за певними категоріями витрат або видах організацій (наприклад, система фінансування за формулою, що застосовується для шкіл).

Найпростішим видом бюджетування, орієнтованого на результат, є бюджетування, у межах якого при підготовці загальноурядового бюджету систематично використовується інформація про результати діяльності. Загальний інструмент, який використовується з цією метою, відомий як програмно-цільове бюджетування, у межах якого бюджетні витрати класифікуються за завданнями (кінцевими продуктами й підсумковими результатами), а не просто за економічними поняттями (таким як заробітна плата, витратні матеріали й витрати на зв'язок) та організаційними поняттями (наприклад, за міністерствами й департаментами міністерств). Основним завданням програмно-цільового бюджетування є ретельна пріоретизація витрат. При цьому за рахунок привертання підвищеної уваги під час підготовки бюджету до показників діяльності бюджетного міністерства, цей вид бюджетування, орієнтований на результат, також посилює міра тиску на міністерства з метою підвищення результативності та ефективності їх роботи.

Бюджетування з нульовою базою в цілому є одним з різновидів бюджетування, орієнтованого на результат. У його первинному виді, завданням цього виду бюджетування був постійний всеосяжний перегляд і пріоритезація усіх витрат. Для цього з метою підготовки бюджету усі програми мали бути розкладені на "пакети рішень" (також відомі як "приріст послуг"), які давали б можливість вибору за кожною програмою в певних ключових точках у бік скорочення фінансування на необхідну величину, або, навпаки, у бік збільшення. В ідеалі, ці пакети рішень повинні були включати усі основні варіанти дій і точки відліку, навіть 100% скорочення фінансування за тією або іншою програмою (звідси і "нульова база"). Цим пакетам рішень на підставі показників діяльності привласнюється рейтинг пріоритетності, та цей рейтинг згодом використовується для того, щоб наявні обсяги доходів спрямовувалися на фінансування тих пакетів рішень, яким присвоєний найбільший пріоритет у плані пріоритезації витрат.

Як у межах програмно-цільового бюджетування, так і бюджетування з нульовою базою, зв'язок між результатами діяльності та фінансуванням досить опосередкований, а не автоматичний. Результати за підсумками програм (або пакетів рішень) ретельно аналізуються впродовж процесу підготовки бюджету, але при використанні цих систем погані результати не означають автоматичного скорочення фінансування, тоді як позитивні результати не означають автоматичного його збільшення.

Уряди тих країн, які вважаються лідерами за використанням принципів бюджетування, орієнтованого на результат, вдалися до впровадження такої моделі бюджетування в періоди фінансових криз. При цьому чим гостріше була криза державних фінансів, тим масштабнішою бюджетна реформа та радикальнішою стратегія реформування.