Розділ «ТЕМА 9. СВІТОВИЙ ДОСВІД БЮДЖЕТНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ»

Програмний бюджет застосовується в портфельній структурі, що є укрупненою відомчою структурою. Планування програмного бюджету здійснюється на середньостроковий період (4 роки). Акти, що щорічно приймаються, про асигнування (у звичайній практиці – 3 основних і 3 додаткові акти про асигнування) містять формат програмного бюджету. Голосування в

Парламенті проводиться за "портфелями", тобто по першому рівню з чотирьох, що виділяються в програмному бюджеті Австралії. Нині в портфельну структуру входять 17 секторів державного управління, очолюваних міністрами з портфелями.

У програмному бюджеті Австралії не застосовується економічна класифікація. Парламент не розглядає плановані відомствами витрати. У межах затверджених асигнувань відомство має можливість самостійно розпоряджатися наданими бюджетними коштами та наділене значними повноваженнями зі встановлення пріоритетів у витратах. Тому в міжнародній практиці Австралію розглядають як приклад держави, що застосовує програмний бюджет з метою поліпшення системи управління державними фінансами. Програмне бюджетування там націлене на досягнення кінцевих результатів, показники яких конкретизуються в щорічних звітах департаментів та інших органів влади, що входять у відповідний портфель.

Нова Зеландія значно випередила інші країни світу у використанні програмного бюджетування на основі застосування ринкових інструментів планування та виконання бюджету. Особливістю новозеландської системи є розподіл функцій міністра і функцій керівника державного відомства (департаменту). Міністри розглядаються як покупці державних послуг, постачальниками яких є керівники відомств. Як покупці міністри можуть придбавати послуги як у державних, так і приватних постачальників, а постачальники – конкурувати між собою за ціною та якістю пропонованих товарів і послуг.

У Новій Зеландії державні бюджети формуються та виконуються на основі методу нарахування з використанням стандартів комерційного обліку і звітності. У поєднанні із застосуванням програмних принципів це забезпечує якнайповніший облік витрат сектора державного управління.

Бюджетне планування здійснюється на черговий і три подальші роки, але затверджуються бюджетні асигнування Парламентом тільки на черговий рік. Проект закону про бюджет готується у формі основного та додаткових законів про асигнування. Разом з проектом закону про асигнування Уряд направляє до Парламенту великий пакет бюджетної документації, включаючи доповідь про бюджетну стратегію, уточнені економічні та бюджетні прогнози, документ "Оцінки асигнувань Уряду Нової Зеландії" (що містить детальну інформацію за видами асигнувань і програмам, за якими здійснюється голосування), трирічні плани міністерств і показники безпосередніх результатів. Інформація про витрати не включається у бюджетну документацію.

Планування бюджетних асигнувань здійснюється у рамках 68 функцій, за якими проходить голосування в Парламенті. Встановлено шість типів бюджетних асигнувань, у тому числі чотири, що забезпечують фінансування поточних витрат. Програми, що утворюють третій рівень програмного бюджету, групуються у рамках типів бюджетних асигнувань.

У тих країнах, де послідовно реалізуються принципи бюджетування за результатами, органи влади і громадськість відмічають позитивний ефект від введення результативного бюджетування, визначаючи їх як ефективні інструменти розподілу бюджетних ресурсів за видами послуг, які держава зобов'язується надати своїм громадянам.

9.4. Перспективне бюджетне планування у світовій практиці

Ефективне використання бюджетних коштів неможливе без якісного бюджетного планування, здійснення якого на довго- і середньостроковий період забезпечує взаємозв'язок між стратегічними пріоритетами державного розвитку і тактичними заходами, що реалізовуються органами влади в поточному фінансовому році.

Необхідність перспективного бюджетного планування (як правило, на період 3-5 років) є загальновизнаною в зарубіжних країнах. Так, в Австралії, Іспанії, Швеції перспективне бюджетне планування охоплює три роки, фінансовий план в Новій Зеландії розробляється на два роки, в США і Німеччині бюджетні проектування розраховуються на п'ятирічний період.

Практика зарубіжних країн показує, що успішний розвиток перспективного бюджетного планування забезпечується:

1) наявністю системи пріоритетних цілей державного розвитку, відповідно до яких будується діяльність відповідних органів влади та розподіляються бюджетні кошти;

2) надійною системою середньострокового (довгострокового) прогнозування;

3) чітким розмежуванням повноважень між гілками, рівнями й окремими органами державної влади з формування державної політики та розробки бюджетних проектувань;

4) системним застосуванням інструментів бюджетного планування;

5) стабільним і комплексним нормативним правовим регулюванням бюджетного планування.

Аналіз міжнародного досвіду бюджетного планування дозволяє виділити наступні функції, що виконуються перспективними фінансовими планами :

1) прогноз наслідків прийняття у рамках державної політики рішень;

2) інструмент проведення середньострокової фіскальної стратегії;