Розділ «ТЕМА 9. СВІТОВИЙ ДОСВІД БЮДЖЕТНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ»

– вирівнювання за допомогою бюджетного регулювання до мінімально необхідного рівня душових бюджетних доходів території, що не мають достатнього податкового потенціалу;

– максимальна компенсація бюджетам зменшення доходів або збільшення видатків внаслідок рішень, що приймаються федеральними органами державної влади, а у відношенні до місцевих бюджетів – органами державної влади суб'єктів федерації;

– створення податкових умов для зростання економічного інтересу органів державної влади суб'єктів федерації та місцевого самоврядування до збільшення фінансової місцевої частки у бюджеті регіону або адміністративно- територіальної одиниці шляхом розширення бази оподаткування;

– взаємна відповідальність між ланками бюджетної системи за дотримання органами влади усіх рівнів зобов'язань за міжбюджетними відносинами;

– гласність і прозорість міжбюджетних відносин на усіх рівнях влади.

Основна мета бюджетного федералізму полягає в забезпеченні економічної ефективності, дотриманні територіальної справедливості та політичної стабільності. Реалізація цієї мети може бути забезпечена нормативно-законодавчим встановленням відповідних бюджетних, прав і обов'язків (з певною часткою умовності) трьох рівноправних сторін – федеральних, регіональних і місцевих органів влади на всіх стадіях бюджетного процесу, які покликані забезпечити достатню прозорість і справедливість перерозподілу бюджетних ресурсів. Концепція бюджетного федералізму за своєю суттю є проявом ідеї федералізму як територіальної демократії.

У світі налічується понад 20 країн з федеративним устроєм (Росія, США, Німеччина, Швейцарія, Канада, Індія, Пакистан, Нігерія, Бразилія, Австралія, Мексика, Ефіопія та ін.). На них припадає більше половини території земної кулі і приблизно третина населення Землі.

Федеративні держави вирішують проблеми розподілу податкових ресурсів та задоволення вимог суб'єктів федерації за допомогою різноманітних методів залежно від рівня децентралізації та моделі державного управління.

Можна виділити три системи бюджетного федералізму – централізовану, децентралізовану і кооперативну, порівняльна характеристика яких подана в табл. 9.2.

Таблиця 9.2

Порівняльна характеристика систем бюджетного федералізму

Класичним прикладом централізованої системи бюджетного федералізму можна назвати Австралію, яка є федеративною державою, включає 6 штатів, 2 внутрішніх території (Територія федеральної столиці і Північна територія) і 7 зовнішніх (острів Норфолк, Кокосові острови, острів Різдва та ін.). Відмінність територій від штатів полягає в тому, що вони безпосередньо підкоряються федерації, тоді як штати мають адміністративну і бюджетну самостійність, яка гарантована ним Конституцією.

У Австралії існує трирівнева система управління, що має тільки два автономні рівні – рівень федерального Уряду і рівень Уряду штатів.

Муніципальний рівень функціонує відповідно до законодавства, яке приймається Парламентом відповідного штату.

Згідно з Конституцією Австралії виключно у веденні федерації знаходяться акцизи та податки з обороту товарів і послуг. Конституція надає федеральному Уряду ексклюзивне право встановлювати ставки мита та акцизів на товари. Список власних, а також місцевих податків штати визначають самостійно. Відповідно до рішення Верховного суду федеральний Уряд має ексклюзивне право встановлювати податки на виробництво і розподіл товарів.

Зміст австралійського федералізму полягає в розмежуванні владних повноважень між федеральним рівнем і рівнями штатів. Слід зазначити, що соціальний захист населення знаходиться виключно у веденні федерального Уряду.

Розподіл фінансової допомоги відбувається відповідно до формули, в котрій змінними використовуються такі показники, як чисельність населення кожного штату, чисельність населення усіх штатів, податкова база кожного штату та податкова база усіх штатів. Трансферти виплачуються щомісячно і можуть бути використані на будь-які цілі. Якщо бюджетні потреби якого- небудь штату змінюються порівняно з іншими, то спеціальна комісія з субсидій вирішує питання про те, чи слід надавати цьому штату додаткові кошти. Зазвичай така субсидія носить разовий характер і розрахована, як правило, на те, щоб одержуючий її штат зміг відновити свою фінансову рівновагу.

До недоліків централізованої моделі бюджетного федералізму можна віднести високі витрати на функціонування самої системи, суб'єктивізм в розподілі фінансової допомоги, зниження зацікавленості субфедеральних місцевих органів влади в підвищенні власних доходів і розвитку об'єктів оподаткування в підконтрольних територіях.

Децентралізована система бюджетного федералізму представлена передусім США. Сполучені Штати Америки є федеративною республікою, що складається з 50 штатів. Конституція Сполучених Штатів, прийнята в 1789 р., в найзагальніших рисах визначає повноваження федерального Уряду і повноваження штатів.

Для США характерний високий ступінь фіскальної автономії субнаціональних органів влади. Окрім податків на міжнародну торгівлю, які віднесені до компетенції федерального Уряду, та податків на власність, закріплених за Урядами штатів і місцевими органами влади, доступ до решти податкових баз є відкритим для усіх рівнів бюджетної системи. Уряди штатів мають право самостійно вводити, податки, встановлювати податкові бази і ставки, якщо це не суперечить Конституції. Основну частку податкових надходжень федерального Уряду складають податки на доходи фізичних (дві третини усіх податкових надходжень) і юридичних осіб.