Розділ «Тема 15. Державне регулювання природоохоронних заходів»

- запровадити прогресивні підходи у сфері охорони земель та ведення Державного земельного кадастру;

- забезпечити подальшу гармонізацію національного законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів із законодавством Європейського Союзу.

Стратегічними завданнями на середньострокову перспективу мають бути:

- розмежування напрямів природоохоронної діяльності, які мають здійснюватись: за рахунок коштів суб'єктів господарської діяльності, коштів Державного та місцевих бюджетів, зокрема розділів фінансування екології, фондів охорони навколишнього природного середовища;

- визначення доцільності та черговості здійснення природоохоронних заходів, фінансування яких передбачається за рахунок коштів Державного та місцевих бюджетів, на основі показників економічної ефективності, які мають визначатись у відповідних еколого-економічних або техніко-економічних обґрунтуваннях;

- перегляд нормативів зборів за забруднення навколишнього природного середовища, виходячи з обґрунтування необхідних обсягів фінансування заходів щодо компенсації завданої довкіллю шкоди на державному, регіональному та базовому рівнях, а також реальних фінансових можливостей підприємств-платників;

- запровадження системи підтримки інвестиційних проектів на комерційних умовах для реалізації пріоритетних національних та регіональних програм екологічного спрямування, а також природоохоронних заходів на об'єктному рівні;

- розроблення та використання науково-технічних розробок і нових технологій у сфері охорони довкілля та природокористування, а також науковий пошук більш ефективних схем управління;

- економічна оцінка всіх природних та вторинних ресурсів для більш чіткого обґрунтування нормативів плати за кожен з видів природних ресурсів, у тому числі на регіональному рівні.

15.6. Забезпечення техногенної безпеки

Наявність в Україні розвинутої промисловості, надвисока її концентрація в окремих регіонах, великі промислові комплекси, більшість з яких потенційно небезпечні, концентрація на них агрегатів та установок великої та надвеликої потужності, розвинута мережа транспортних комунікацій, зокрема нафто-, газо- та продуктопроводів, велика кількість енергетичних об'єктів, використання у виробництві у значних кількостях потенційно небезпечних речовин - усе це збільшує вірогідність виникнення техногенних надзвичайних ситуацій, які містять загрозу для людини, економіки і природного середовища.

За період з 2000 до 2006 р. викиди забруднюючих речовин в атмосферу збільшилися в середньому на 3,4 % (табл. 15.4). При цьому випуск промислової продукції в загальному обсязі випуску зменшився у середньому за цей період на 0,9 %, а кількість промислових підприємств зросла у середньому на 2,8 %. Отже, розвиток промислового виробництва потребує активного екологічного захисту повітря від забруднюючих речовин.

Таблиця 15.4. Динаміка викидів окремих забруднюючих речовин в атмосферу від стаціонарних джерел забруднення, тис. т

За досліджуваний період утворилось у середньому відходів І-III класів небезпеки на 1,6 % менше, а знешкоджено їх за цей же період у середньому на 26,7 % більше, тобто спостерігається позитивна тенденція, що характеризує покращення екологічної ситуації в Україні, отже, ця тенденція поки не є стійкою, тому необхідно активно реалізовувати державну політику екологічної безпеки.

З метою подолання негативних наслідків розвитку промисловості передбачається залучення світового досвіду, фінансових і технологічних ресурсів, у тому числі, шляхом розробки та подальшої реалізації спільних проектів з іноземними країнами та міжнародними організаціями. Продовжуватиметься реалізація проекту між Кабінетом Міністрів України та Програмою розвитку Організації Об'єднаних Націй з чорнобильських питань, спільного пілотного проекту "Україна-НАТО" із запобігання та реагування на надзвичайні ситуації в умовах паводків та сельових потоків у Карпатському регіоні України за участю Польщі, Румунії, Словаччини, Угорщини та Молдови.

Протягом останнього часу реєструється до 500 надзвичайних ситуацій техногенного характеру щорічно, внаслідок яких страждають та гинуть тисячі людей. Завдяки вжитим заходам останніми роками ситуація дещо стабілізувалась, проте залишається дуже загрозливою. Найбільша кількість надзвичайних ситуацій техногенного характеру виникає у Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Запорізькій, Львівській, Одеській областях, а найбільше загиблих внаслідок них зареєстровано в Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Одеській областях.

Основними проблемами природно-техногенної безпеки України є:

- недосконалість національної політики та законодавчої бази у цій сфері;

- відсутність цілісної системи державного управління безпекою;

- слабке виконання контрольних функцій з боку держави за дотриманням техногенної безпеки;