Розділ «Тема 14. Забезпечення умов інноваційного розвитку економіки»

Незважаючи на велику кількість державних органів, до функцій яких належить здійснення науково-технічної політики, єдиного державного органу, відповідального за реалізацію цієї політики, у країні, на жаль, не має. Так, проведення науково-технічної політики у промисловості здійснюється Державним комітетом з промислової політики, тоді як Державний комітет з питань науки та інтелектуальної власності, а також Державний інноваційний фонд з усіма структурами, які координують і фінансують роботи щодо впровадження більшості інноваційних проектів в економіку, чомусь підпорядковано Міністерству освіти та науки. Чинна структура унеможливлює належну реалізацію всього комплексу методів проведення науково-технічної політики і, зокрема, запровадження фінансово-кредитних та податкових регуляторів. Досвід країн Західної Європи та Південно-Східної Азії свідчить про те, що в періоди проведення активної державної політики, спрямованої на прискорення НТП, завжди створювався спеціальний державний орган, який координував роботу банку розвитку науки, техніки і технологій, інноваційних фондів та інших установ і організацій.

Для впровадження на практиці положень законів, якими передбачається використання фінансово-кредитних і податкових регуляторів, пропонується залучити до структури органів, що здійснюють науково-технічну політику, центральний банк країни, податкові органи та державні органи контролю за страховою діяльністю. Функції кожного державного органу безпосередньо пов'язуються із застосуванням конкретних методів реалізації науково-технічної політики.

14.4. Методи регулювання інноваційного розвитку

Досягнення цілей та завдань науково-технічної політики здійснюється державою через застосування конкретних методів її реалізації. За ознакою форм впливу на науково-технічний розвиток економіки весь арсенал цих методів поділяється на дві групи: методи прямого та непрямого регулювання. До методів прямого регулювання належать:

- визначення державних пріоритетів розвитку науки та техніки;

- державні науково-технічні програми;

- державне замовлення в науково-технічній сфері;

- державна науково-технічна експертиза;

- бюджетне фінансування досліджень та робіт, що виконуються в рамках пріоритетних напрямів розвитку науки та техніки;

- державна політика щодо формування та заохочення науково-технічних кадрів;

- державна політика у сфері патентів і ліцензій. До методів непрямого регулювання належать:

- диференційована податкова політика;

- стимулююча фінансово-кредитна політика;

- гнучка та виважена амортизаційна політика;

- правовий захист інтелектуальної власності;

- державна політика у сфері міжнародного науково-технічного співробітництва.

Методи прямого регулювання передбачають безпосередню участь держави у вирішенні як загальних проблем науково-технічного розвитку, так і проблем його окремих сфер та напрямів. Методи непрямого регулювання створюють економічні та правові умови для прискорення науково-технічного прогресу, проте це не означає, що такі умови мають бути однакові для всіх галузей розвитку науки та техніки. Держава може їх диференціювати відповідно до пріоритетних напрямів та програм. Але головне, щоб у межах кожного напряму чи програми наукові, дослідні та проектні організації мали однакові економічні та правові умови діяльності, що сприятиме розвитку конкуренції між ними. Методи реалізації державної науково-технічної політики за способом впливу можна поділити на три групи: правові, адміністративні та економічні. Наприклад, бюджетне фінансування досліджень та розробок, що виконується в рамках пріоритетних напрямів розвитку науки та техніки, належить до складних методів, оскільки, з одного боку, конкретні обсяги фінансування визначаються органами виконавчої влади, тобто адміністративним рішенням, з іншого - вони втілюються в показниках державного бюджету, який за характером є економічним важелем.

Початковим етапом формування науково-технічної політики є встановлення державних пріоритетів розвитку науки та техніки. Вони визначаються на основі аналізу перспективних напрямів розвитку економіки, розвитку наукових досліджень та стану національного науково-технічного потенціалу. Ці пріоритети становлять основу науково-технічної політики та вносяться у відповідні законодавчі акти держави. Виходячи з пріоритетних напрямів, розробляють систему державних заходів, яку реалізують усіма іншими методами. Так, на засаді пріоритетів формуються державні науково-технічні програми, розробляється диференційована система податкових пільг, визначаються обсяги бюджетного фінансування і надання пільгових кредитів та ін.

Державні науково-технічні програми є одним із методів планування науково-технічного розвитку в промисловості - це документ, в якому визначено ресурси, виконавців та строки здійснення комплексу заходів, спрямованих на вирішення науково-технічних проблем. За умов ринкової економіки вони мають індикативний характер, оскільки включають планові завдання державним установам, державні замовлення приватним науково-дослідним і проектним організаціям, а також прогнози розвитку наукових досліджень та проектних робіт у приватному секторі економіки.

Державне замовлення у науково-технічній сфері забезпечує економічно вигідні умови для участі наукових, дослідних і проектних організацій у розвитку фундаментальних досліджень, розробці та освоєнні принципово нових технологій і видів продукції. Державне замовлення укладається відповідно до державних науково-технічних програм на договірній основі. Воно забезпечується фінансуванням, підтримується матеріально-технічними ресурсами та видається виконавцям на конкурсних засадах. Важливим моментом під час проведення конкурсів на отримання державного замовлення в науково-технічній сфері є забезпечення гласності щодо умов проведення, учасників і підсумків конкурсів. Державна науково-технічна експертиза є невід'ємним елементом реалізації науково-технічної політики. Вона проводиться з метою забезпечення наукової обґрунтованості структури та змісту пріоритетних напрямів і програм розвитку науки і техніки, визначення соціально-економічних та екологічних наслідків науково-технічної діяльності, аналізу ефективності використання науково-технічного потенціалу, визначення рівня досліджень та їх результатів. Висновки державної експертизи використовуються також для обґрунтування доцільності надання податкових та кредитних пільг.