Розділ «Тема 14. Забезпечення умов інноваційного розвитку економіки»

14.3. Зміст державного регулювання інноваційної діяльності та органи державної влади, які здійснюють регулювання розвитку науки та техніки в Україні

Інновація - це кінцевий результат упровадження досягнень НТП з метою отримання економічного, соціального, екологічного, науково-технічного або іншого ефекту. Інновації втілюються у вигляді нових технологій, видів продукції, організаційно-технічних і соціально-економічних рішень виробничого, фінансового, комерційного та іншого характеру. Термін "інновація" нині активно використовують у ринковій економіці України як самостійно, так і для позначення низки подібних понять: "інноваційна діяльність", "інноваційний процес", що є близькими, але не однаковими за значенням. Інноваційний процес пов'язаний зі створенням, освоєнням і поширенням інновацій. Він мав такі взаємозумовлені стадії: виникнення ідеї, фундаментальні дослідження, прикладні дослідження, дослідно-конструкторські розробки, дослідне виробництво, споживання. У дослідженнях структури інноваційного процесу більшість учених дотримується схеми: "фундаментальні дослідження - прикладні дослідження - розробки - дослідження ринку - конструювання - ринкове планування - дослідне виробництво - ринкове випробування - комерційне виробництво". На відміну від НТП інноваційний процес не закінчується впровадженням. Новинка вдосконалюється, стає ефективнішою, набуває нових споживчих ознак - це відкриває для неї нові сфери застосування й нові ринки. У загальному вигляді інноваційний процес можна вважати способом задоволення суспільних потреб на основі впровадження досягнень науки та технології.

Інноваційний процес охоплює невиробничу сферу, сфери матеріального виробництва та експлуатації. Він є системою стадій та робіт, яка має складну структуру.

Інноваційні процеси більшою мірою, ніж інші елементи НТП, пов'язані з ринковими відносинами, їхня спрямованість і темпи залежать від соціально-економічного середовища, в якому вони функціонують і розвиваються. Розрізняють три форми інноваційного процесу:

- простий внутрішньо-організаційний (натуральна форма);

- простий міжорганізаційний (товарна форма);

- розширений інноваційний процес.

Простий внутрішньо-організаційний інноваційний процес передбачає створення й використання нововведення в рамках однієї організації. Нововведення при цьому не набуває безпосередньо товарної форми. У разі простого міжорганізаційного інноваційного процесу нововведення стають предметом купівлі-продажу у відносинах між виробниками та споживачами. Розширений інноваційний процес виявляється не тільки в самій інновації, а й у підготовці нових виробників для нововведення. Унаслідок взаємної конкуренції виробників нововведення вдосконалюється, набуває нових ознак, розширюються його ринки збуту.

Процес поширення інновацій має дві фази: створення нововведення і його поширення та дифузія. На першій фазі корисний ефект нововведення ще не реалізується повною мірою, а тільки створюються перспективи такої реалізації. На другій фазі внаслідок збільшення виробництва нововведення відбувається зниження витрат і збільшення споживачів, а отже, перерозподіл корисного ефекту. Дифузія інновацій - це процес їх передавання комунікаційними каналами, внаслідок чого нововведення проникають в інші галузі виробництва та знаходять усе більше споживачів. З поняттям інноваційного процесу тісно пов'язане інше поняття - інноваційна діяльність - це діяльність, спрямована на використання й конкретизацію результатів наукових досліджень і розробок для розширення й оновлення номенклатури та підвищення якості продукції з її наступною ефективною реалізацією на внутрішньому та зарубіжному ринках. Інноваційна діяльність, пов'язана з капіталовкладенням у інновації, отримала назву інноваційної форми інвестування.

Інноваційна діяльність, як одна з форм інвестиційної діяльності, здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво та соціальну сферу. Видами інноваційної діяльності є:

- випуск і поширення принципово нових видів техніки і технології;

- прогресивні міжгалузеві структурні зміни;

- реалізація довгострокових науково-технічних програм із тривалими термінами окупності;

- фінансування фундаментальних досліджень для досягнення якісних змін у стані продуктивних сил;

- розробка та впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, які призначені для поліпшення економічного, соціального та екологічного стану суспільства.

Об'єктами інноваційної діяльності є розробка та впровадження нововведень у галузі техніки, технології, економіки, організації та управління (у сфері матеріального виробництва та невиробничій сфері) (табл. 14.5). Суб'єктами інноваційної діяльності є юридичні особи незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, громадяни України, держави, іноземні організації та громадяни, а також особи без громадянства, що беруть участь в інноваційній діяльності. Комплексний характер інновацій, багатосторонність та різноманітність сфер і способів їх використання зумовлюють необхідність запровадження певних класифікаційних ознак. Класифікація інновацій уможливлює конкретизацію напрямів інноваційного процесу, комплексну оцінку його результативності, а також вибір форм і методів державного регулювання, адекватних особливостям кожного інноваційного процесу.

Головною проблемою державного регулювання є проблема міри втручання держави в дію ринкових механізмів, які формують економічне середовище інноваційного процесу. Вирішити цю проблему можна, якщо порівняти корисний ефект та суспільні витрати, пов'язані з інноваційним процесом. Тоді логіка теорії врахування суспільних витрат та корисного ефекту як найбільш реалістичної моделі ринкового механізму стає обґрунтуванням державної інноваційної політики. Досвід економічно розвинутих країн доводить, що внаслідок застосування ефективної державної інноваційної політики можна досягти значного прискорення інноваційного процесу. Суспільні витрати на виробництво інноваційного продукту складаються з, по-перше, приватних витрат суб'єкта інноваційного процесу і, по-друге, зовнішніх для цього суб'єкта витрат, які зробили інші юридичні чи фізичні особи в країні у зв'язку з продукуванням інноваційного продукту. Отже, суспільні витрати - це сума внутрішніх та зовнішніх витрат, пов'язаних з інноваційним процесом. Граничні витрати - це така величина суспільних витрат, яка характеризує приріст витрат (внутрішніх та зовнішніх) унаслідок збільшення їх на одиницю виробництва інвестиційного продукту.

Таблиця 14.5. Впровадження прогресивних технологічних процесів та освоєння виробництва нових видів продукції в промисловості

В оцінці ефективності інноваційного процесу, крім категорії витрат, використовують категорії ефекту. Розрізняють приватні та зовнішні ефекти. Приватний ефект - це ефект, який отримує безпосередньо суб'єкт інноваційного процесу (такий ефект ще називають внутрішнім). Зовнішній ефект - це ефект, який отримують інші юридичні чи фізичні особи в країні у зв'язку з використанням інноваційного продукту. Суспільний ефект є сумою перших двох. Це стосується і граничних їхніх характеристик, що показують значення приросту цих ефектів на додаткову одиницю інноваційного продукту під час його виробництва та споживання. Суспільні витрати та ефекти є зовнішніми параметрами інноваційного процесу, які відображають додаткові витрати та зиски суспільства. Наслідком втручання держави в ринкові відносини між суб'єктами інноваційної діяльності у зв'язку зі стимулюванням підприємців-інноваторів буде перерозподіл таких зовнішніх ефектів на користь останніх. Зовнішні ефекти виникають у третіх осіб унаслідок того, що в ціні товару через дифузію інновацій не відображено витрат, пов'язаних із виготовленням цього товару, а також не відбувається перерозподілу ефекту між виробником і споживачем. Такі зовнішні ефекти та витрати мають назву екстерналій.

Державне регулювання інноваційного процесу є однією з головних умов розвитку економіки. Державна інноваційна політика здійснюється за такими напрямами: