Розділ «Тема 12. Державні гарантії соціального розвитку»

Елементами системи соціального захисту є: державні гарантії щодо оплати праці найманих робітників; державні гарантії у сфері зайнятості, підготовки та перепідготовки кадрів; захист інтересів споживача за допомогою різноманітних соціально-економічних інновацій; утримання непрацездатних і підтримка життєвого рівня малозабезпечених громадян та сімей з дітьми; індексація грошових доходів населення у разі перманентного підвищення цін на товари й послуги та впровадження механізму формування рівня мінімальної заробітної плати, пенсій, стипендій; індексація вкладів населення в Ощадбанках у зв'язку зі зростанням цін та інфляційними процесами; компенсація населенню збитків у зв'язку з разовим підвищенням цін на товари та послуги під час проведення комплексної реформи цін.

Рівень життя людей, які позбавлені можливості брати участь у суспільному виробництві, повністю або суттєво залежить від держави. До цієї категорії належать: особи, що не досягли працездатного віку, серед яких більшість становлять діти в сім'ях, а також діти, що перебувають у спеціальних дитячих закладах; інваліди дитинства; особи, які досягли непрацездатного віку (пенсіонери, а також особи, що з різних причин не мають права на пенсійне забезпечення); тимчасово непрацездатну зв'язку з захворюванням, вагітністю та пологами, або такі, що доглядають дітей та хворих членів сім'ї. За функціонування ринкової економіки складовими соціальної допомоги непрацездатним, а також малозабезпеченим громадянам крім пенсійного забезпечення є:

- надання грошової допомоги та пільг сім'ям, які виховують дітей; надання натуральної допомоги малозабезпеченим громадянам (безплатні обіди, безплатний проїзд у транспорті, одяг, оплата житла тощо);

- обслуговування пенсіонерів, інвалідів, самотніх непрацездатних громадян у будинках-інтернатах, територіальних центрах соціального обслуговування, а також удома.

Першочерговим є питання забезпечення зайнятості працездатного населення і держава зобов'язана надати робочі місця всім, хто бажає працювати; забезпечити матеріальну допомогу для переселення в іншу місцевість, де є робочі місця; уживати спеціальних заходів захисту та матеріальної підтримки звільнених у результаті конверсії; виплачувати стипендії за час перепідготовки та грошову допомогу у зв'язку з безробіттям гарантувати збереження безперервного та спеціального стажу в цей період; організувати розгалужену державну службу зайнятості; надавати пільги підприємствам, які створюють нові робочі місця.

Реалізація соціальної політики щодо розвитку соціальної сфери згідно з пріоритетами національного, суспільного, культурного й духовного відродження зумовлює необхідність державного регулювання розвитку соціальної сфери та рівня життя населення. У зв'язку з процесами роздержавлення і приватизації уряд та інші державні структури повинні регулювати виробництво товарів та послуг першої необхідності. З цією метою проводиться структурна перебудова економіки, здійснюється конверсія оборонних галузей, їх переорієнтація на створення сучасних технологій, на переоснащення виробництва, а також на безпосередній випуск товарів за запитами споживачів. У процесі формування ринкової економіки на державу покладається обов'язок розвитку соціальної інфраструктури, яка створює можливості для соціального обслуговування населення, забезпечує економію суспільної праці, збільшує фонд вільного часу людей, поліпшує використання бюджету сім'ї, узгоджує доходи з попитом населення, забезпечує комфортність навколишнього середовища.

Зусилля та кошти держави обов'язково повинні спрямовуватись на створення умов для розвитку галузей освіти, охорони здоров'я, науки, культури, що є вкрай необхідним для зміцнення фізичного та духовного стану громадян нашого суспільства. Стан економіки України потребує активнішої політики щодо заходів соціальної підтримки населення, насамперед пенсіонерів, малозабезпечених непрацездатних громадян і їхніх сімей, а також удосконалення системи оплати праці. Такими заходами є прийняття законодавчих актів, спрямованих на соціальний захист населення, розробка соціальних прогнозів та показників соціального захисту і рівня життя в державних індикативних планах та способів їх досягнення, запровадження системи фіксованих цін на певні товари та послуги населенню; коригування рівня відсоткових ставок на вклади населення.

На макрорівні функції державного регулювання рівня життя й соціального захисту населення здійснюють Міністерство економіки, Міністерство праці та соціальної політики. Через недосконалість ринкових механізмів основною формою державного регулювання є планові прогнози рівня життя населення. Для характеристики матеріальних засад, сучасного стану та напрямів розвитку народного добробуту необхідно розглянути: рівні та структуру доходів, витрат на споживання населенням матеріальних благ і послуг, стан споживчого ринку, стан ринку праці та зайнятості, стан соціальних гарантій малозабезпеченим верствам населення.

12.3. Регулювання доходів та витрат населення

Одним з найважливіших показників добробуту населення є його реальні доходи, на основі яких прогнозується загальний обсяг, структура і динаміка споживання населенням матеріальних благ та послуг, склад і джерела доходів населення, розмір і рівень диференціації доходів окремих соціальних груп (табл. 12.1). Планування та регулювання доходів має враховувати принцип нерівності формування й розподілу доходів у суспільстві. Досвід інших країн свідчить, що цей принцип є відносно стабільним - економічне піднесення в будь-якій країні збільшує її доходи в цілому, але не веде до суттєвих змін тієї частки сукупного доходу, яку одержують конкретні групи населення чи категорії сімей. Причини нерівності утворення й розподілу доходів полягають у різних фізичних та розумових здібностях людей, в їхній освіті та професійній підготовці, у складі сімей, у наявності власності (житло, земля, виробниче устаткування, акції тощо).

Структура грошових витрат визначає якість життя населення та є одним із важливих інструментів державного регулювання соціального розвитку (табл. 12.2).

Нерівність у доходах членів суспільства та їхніх сімей повинна коригувати держава через податкову політику. Податкові надходження перерозподіляються в порядку компенсації людям, що мають особливі фінансові витрати (наприклад, на утримання дітей, інших непрацездатних членів сім'ї). Такі за-

Таблиця 12.1. Доходи і витрати населення, млн грн

ходи встановлюються в законодавчому порядку та систематично переглядаються відповідно до економічної та соціальної ситуації в країні. Крім того, держава має забезпечити надання цільової допомоги громадянам, що мають низькі доходи, не тільки з тим, щоб ці люди мали змогу утриматись на певному життєвому рівні, а й щоб могли робити хоч якісь невеличкі заощадження. Для цього державними структурами розробляються спеціальні програми щодо збільшення заощаджень у населення, стимулювання укладання договорів страхування життя, забезпечення участі громадян у формуванні та розподілі доходів підприємств, заохочення участі в будівництві житла та присадибних споруд.

На думку західних учених і фахівців саме нерівність доходів членів суспільства стимулює виробництво, створює передумови для економічного зростання, збільшення доходів кожної сім'ї. Основою реальних доходів більшості населення є реальна заробітна плата робітників і службовців, реальні доходи селян від власного та колективного господарства. Належний рівень заробітної плати стимулює продуктивність праці, спонукає працівників підвищувати свою кваліфікацію, є індикатором узгодження інтересів підприємців і найманих працівників. У багатьох країнах світу організація заробітної плати - це внутрішня справа фірми, яка розв'язується угодою між власниками виробництва та профспілками, що захищають інтереси найманих працівників. В Україні законодавчо встановлюється мінімальна заробітна плата та мінімальні ставки компенсаційних доплат (за роботу в несприятливих, шкідливих та небезпечних умовах) залежно від стану економічного розвитку країни, досягнутого рівня продуктивності праці, середньої заробітної плати, вартості мінімального споживчого бюджету.

Державою встановлюються норми оплати праці за роботу в понадурочний, нічний час, у святкові та вихідні дні, за час простою не з вини робітника, за виготовлення продукції, що виявилася браком не з вини працівника, за роботу особам, молодшим від 18 років; держава гарантує щорічну оплачену відпустку, оплату за час, витрачений на виконання державних обов'язків, на підвищення кваліфікації, на медичне обстеження, на виробниче навчання тощо. Гарантується також оплата жінкам за час декретної відпустки та відпустки у зв'язку з доглядом за дитиною до трьох років.

У державному секторі економіки фонд заробітної плати підприємств визначається як частина їхніх доходів. Умови цього визначення встановлює Кабінет Міністрів України згідно з конкретною соціально-економічною ситуацією. Урядом країни встановлено єдині тарифні умови оплати праці робітників і службовців щодо традиційних професій та посад.

Державні органи затверджують коефіцієнти співвідношень мінімальної заробітної плати, мінімальних тарифних ставок, диференціюючи їх за видами виробництв, робіт і діяльності залежно від складової праці в різних галузях народного господарства, затверджують коефіцієнти співвідношення до мінімальної заробітної плати тарифних ставок для окремих професій робітників, щодо яких не застосовуються звичайні тарифні сітки. Розміри посадових окладів керівників державних підприємств і організацій визначаються залежно від обсягу реалізації продукції (робіт, послуг) у натуральному або грошовому вираженні, від складності продукції, її конкурентоспроможності, показників використання виробничих фондів, кількості працівників, результатів фінансово-господарської діяльності. Кошти на преміювання керівників визначаються у відсотковому відношенні до чистого прибутку від реалізації продукції.

До працівників установ і організацій охорони здоров'я, освіти, науки, культури та інших галузей, що фінансуються з бюджету, застосовуються тарифні ставки, визначені тарифними умовами. Договірне регулювання заробітної плати виходить із системи тарифних угод на міжгалузевому, галузевому та виробничому рівнях. На державному рівні таку угоду укладають Кабінет Міністрів України та профспілкові об'єднання з метою забезпечення ефективного господарювання в державному секторі економіки, захисту соціально-економічних і трудових інтересів працівників, запобігання можливим негативним соціальним наслідкам економічних реформ. У випадках, передбачених законодавством, щодо працівників, які працюють або працевлаштовуються за трудовими договорами на певний визначений строк чи на час виконання певної роботи, застосовується контрактна форма оплати праці. Порядок укладання контрактів визначено положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів. Умови оплати праці та матеріального забезпечення працівників, з якими укладається контракт, визначаються за угодою сторін. Розміри виплат не можуть бути меншими, ніж це передбачено чинним законодавством, тарифними угодами й колективним договором, і залежать від виконання умов контракту. У контракті можуть також визначатись умови підвищення (зниження) договірного розміру оплати праці, установлення доплат і надбавок, премій, винагород за підсумками роботи за рік чи інший період, участі у прибутках підприємства, установи, організації чи громадянина-підприємця.

Реальні доходи населення визначаються за допомогою розрахунків, які ґрунтуються на загальних показниках економічного та соціального розвитку країни, державного бюджету, а також підтверджуються результатами наукових соціальних досліджень. Реальні доходи можна обчислити за формулою1