Розділ «Тема 12. Державні гарантії соціального розвитку»

- надання права на притулок в Україні та забезпечення захисту біженців відповідно до національного законодавства.

Послідовне і комплексне здійснення міграційної політики потребує завершення формування законодавства з питань міграції та вдосконалення системи органів виконавчої влади, які здійснюють управління міграційними процесами. Захист громадянських, майнових та соціальних прав осіб, які повертаються в Україну, а також їхніх нащадків забезпечуватиметься шляхом укладання міжнародних договорів.

Одним із найважливіших напрямів державної соціальної політики є політика збільшення грошових доходів населення, яка охоплюватиме всі версти як працюючого, так і непрацюючого населення. Пріоритетними напрямами політики щодо посилення державного впливу на зростання грошових доходів і платоспроможності населення мають бути: удосконалення податкового законодавства з метою зменшення податкового навантаження як на фонд оплати праці, так і на доходи громадян; уповільнення процесів розшарування населення за рівнем доходів і майновим станом шляхом податкового регулювання грошових доходів, створення передумов для формування та закріплення широкого прошарку середнього класу громадян; стимулювання населення до набуття приватної власності, у тому числі на землі, отримання від цього доходів; сприяння створенню нових робочих місць на основі широкого розвитку малого і середнього бізнесу, самозайнятості, активізації інвестиційних процесів в економіці, реформування земельних та майнових відносин; забезпечення реалізації державних гарантій щодо індексації заробітної плати для підтримання її стабільного реального рівня; запровадження заходів щодо підвищення довіри населення до банківської системи шляхом прийняття закону про фонд гарантування вкладів фізичних осіб та запровадження дійового механізму страхування вкладів фізичних осіб у комерційних банках України; прийняття та реалізація програми боротьби з бідністю, а також програми компенсації знецінених грошових вкладів громадян; запровадження дієвих механізмів погашення заборгованості з виплати заробітної плати, посилення відповідальності керівників і власників підприємств за порушення законодавства про працю.

Державна політика у сфері оплати праці має бути спрямована на забезпечення випереджаючого зростання вартості робочої сили порівняно з іншими складовими доходів населення; розроблення нового соціального стандарту - регульованої державою мінімальної погодинної заробітної плати (обов'язкової для всіх секторів економіки) з поступовим запровадженням погодинної оплати праці; посилення державного впливу на нормування праці; застосування сучасних мотиваційних і стимулюючих механізмів високопродуктивної праці, зокрема таких, як участь працівників у розподілі прибутків, акціонуванні підприємств, визначенні розмірів заробітної плати через оцінку особистого внеску та ділових якостей працівника; упорядкування умов оплати праці працівників бюджетної сфери з метою посилення мотивації до праці та забезпечення об'єктивної оцінки праці працівників різних категорій; забезпечення постійного зростання частки оплати праці у структурі валового внутрішнього продукту; створення механізму регулювання фондів оплати праці залежно від результатів виробничої та фінансово-господарської діяльності підприємств.

З метою забезпечення кожному громадянину України права на працю, на належні, безпечні та здорові умови праці необхідно посилити державний нагляд за створенням безпечних умов праці на виробництві на основі реалізації концепції загальної безпеки, що ґрунтується на принципах "допустимого ризику"; створити передумови для вжиття роботодавцями всіх необхідних заходів щодо вивчення, усунення та попередження виникнення ризиків для робітників; заохочувати працівників на виробництві до створення безпечних робочих місць та умов праці; надавати необхідну інформацію роботодавцям і працівникам для ефективного використання норм законодавчих та нормативних актів; удосконалити роботу органів державного управління охороною праці, відповідальних за реалізацію державної політики в галузі охорони праці;

- забезпечити формування та реалізацію системи державного і договірного планування заходів з охорони праці на всіх рівнях управління (держава, регіон, галузь, підприємство);

- продовжити роботу з підготовки до ратифікації конвенцій Міжнародної організації праці та гармонізації національного законодавства з директивами Європейського Союзу.

Необхідною передумовою забезпечення сталого економічного розвитку держави, утвердження в суспільстві соціальної злагоди, громадянського миру і демократії є вдосконалення соціально-трудових відносин на всіх рівнях управління, запровадження нових підходів до підвищення дієвості соціального партнерства, розвитку співробітництва та взаємодії представницьких органів сторін соціально-трудових відносин. Для досягнення цих цілей необхідно здійснити заходи щодо: удосконалення нормативно-правової бази у сфері соціально-трудових відносин та соціального партнерства; підвищення ролі держави як гаранта соціального партнерства та створення сприятливих умов для його розвитку; посилення державного нагляду і контролю за дотриманням соціально-економічних прав найманих працівників; збалансування інтересів різних соціальних верств, категорій, груп населення, врегулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин у сфері праці та зайнятості шляхом удосконалення механізмів проведення колективних переговорів, консультацій, укладення угод відповідних рівнів, колективних договорів на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності; завершення формування структури органів соціального партнерства на галузевому та регіональному рівнях, забезпечення активної участі представницьких органів працівників і роботодавців у формуванні та реалізації соціально-економічної політики; проведення активної політики примирення, запобігання виникненню колективних трудових спорів (конфліктів) між соціальними партнерами, їх прогнозування; сприяння врегулюванню спірних питань шляхом посередництва і переговорів, прийняття компромісних рішень; удосконалення системи підготовки та підвищення кваліфікації фахівців з питань соціально-трудових відносин, формування інституту незалежних посередників, трудових арбітрів.

Основними напрямами у створенні системи загальнообов'язкового державного соціального страхування мають бути:

- запровадження системи управління коштами загальнообов'язкового державного соціального страхування на основі поєднання інтересів застрахованих громадян, роботодавців та держави;

- забезпечення у подальшому перерозподілу відповідальності за формування коштів на соціальне страхування між державою, роботодавцем та застрахованими громадянами;

- забезпечення формування та використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування на принципах солідарності;

- цільове використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування;

- забезпечення рівних умов надання матеріального забезпечення та соціальних послуг незалежно від форми оплати праці, форми власності та господарювання;

- здійснення організаційних заходів щодо запровадження персоніфікованого обліку страхових внесків;

- розмежування джерел фінансування за різними соціальними програмами та страховими фондами;

- державне гарантування реалізації застрахованими громадянами своїх прав.

Система соціальної допомоги, яка надається сьогодні в Україні, не забезпечує адекватної соціальної підтримки громадян у ринкових умовах. Реформування цієї системи має здійснюватися на основі вироблення нових підходів і критеріїв до оцінки існуючих соціальних програм з метою їх раціоналізації та консолідації з урахуванням наявних бюджетних ресурсів. Для підтримання найбільш вразливих верств населення буде запроваджено систему гарантованого мінімального сукупного доходу сім'ї. Для досягнення цієї мети необхідно; поглибити адресність державної соціальної допомоги через упорядкування пільг та допомоги, що надаються різним категоріям населення; удосконалити механізм надання субсидій на оплату житла, комунальних послуг, палива; запровадити для окремих категорій громадян залежно від рівня їх доходів надання субсидій на послуги, пов'язані з забезпеченням життєдіяльності (користування транспортом, телефоном тощо); реформувати нормативно-правову базу надання адресної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям та одиноким непрацездатним особам на основі урахування їх сукупного доходу; створити систему контролю за ефективним і раціональним використанням коштів для надання державної соціальної допомоги; впровадити єдину обліково-інформаційну систему отримувачів соціальної допомоги.

Реформування системи соціального обслуговування та надання допомоги малозабезпеченим верствам населення має спрямовуватися на розроблення нових механізмів реалізації чинних законодавчих актів з питань соціальної політики, послідовне здійснення заходів щодо розвитку та зміцнення системи соціального захисту населення, вдосконалення механізму фінансування надання соціальної допомоги, що забезпечить гарантований державою рівень соціального захисту малозабезпечених верств населення.

Пріоритетними напрямами у цій сфері мають бути удосконалення роботи органів соціального захисту населення та розвиток мережі установ, які надаватимуть комплексне соціальне обслуговування за місцем проживання громадян похилого віку та інвалідів.