Розділ «Тема 12. Державні гарантії соціального розвитку»

- витрати населення та їх структура, що визначають якість життя населення;

- рівень заробітної плати та темпи її зростання;

- рівень пенсій за віком та рівень їх зростання;

- доступність послуг освіти та охорони здоров'я;

- доступність закладів культури.

Тому соціальний розвиток має бути адекватним стану економіки, сприяти виходу зі соціальної кризи, забезпечити обґрунтований рівень мінімальних соціальних гарантій та соціальних стандартів життя.

Основними завданнями соціального розвитку є:

- створення сприятливих умов для поліпшення добробуту працівників за рахунок особистого трудового внеску, підприємництва та ділової активності;

- розробка та впровадження прогресивної моделі організації заробітної плати, яка заснована на об'єктивній вартості робочої сили за рахунок зростання частки оплати праці у фонді оплати праці за рахунок зниження частки матеріальних витрат у структурі собівартості продукції;

- забезпечення прогресивних змін у співвідношенні між тарифною та надтарифною частинами оплати праці. Це сприятиме підвищенню продуктивності праці та забезпечуватиме оптимальну, обґрунтовану міжгалузеву, міжкваліфікаційну, міжпосадову диференціацію заробітної плати;

- нагромадження необхідних фінансових ресурсів для надання відповідної допомоги у зв'язку з безробіттям, для збереження робочих місць у процесі роздержавлення та приватизації, стимулювання розвитку малих підприємств, запровадження системи громадських робіт, фахової перепідготовки осіб, що втратили роботу, для виконання програми захисту малозабезпечених багатодітних і неповних сімей, непрацюючих пенсіонерів, інвалідів із щомісячним індексуванням грошових виплат зазначеним категоріям населення відповідно до фактичних темпів інфляції;

- відшкодування витрат на оплату житла з урахуванням матеріального розшарування населення у зв'язку з лібералізацією квартирної плати та комунальних платежів;

- забезпечення справедливої системи пенсійних виплат з урахуванням трудового внеску кожної окремої особи;

- запровадження моральних та фіскальних стимулів щодо утворення та розширення сфери діяльності територіальних фондів соціальної підтримки населення, розвитку благодійних організацій;

- захист інтелектуального потенціалу суспільства, його ефективне використання та примноження, сприяння неухильному зростанню ролі, престижу та оплати праці інженерно-технічних кадрів, менеджерів, наукової та творчої інтелігенції - вчених, діячів літератури та мистецтва, медиків, учителів, працівників закладів культури;

- підтримка розвитку духовної сфери, освіти, науки та культури; стимулювання створення недержавних закладів науки, культури, освіти, становлення страхової медицини, здійснення партнерства держави з приватними інституціями у вирішенні питань соціальної політики;

- здійснення заходів із соціальної адаптації молоді до умов ринкової економіки, надання молоді гарантованих можливостей щодо отримання освіти, професійної підготовки та працевлаштування;

- збереження у процесі приватизації профілю установ соціального призначення, що перебувають на балансі державних підприємств і організацій, та їх передача місцевим органам влади. Стимулювання засобами фіскальної політики соціальних інвестицій підприємств та організацій недержавного сектору. Сприяння будівництву об'єктів соціальної сфери, що передбачені національними програмами;

- проведення активної економічної політики. Розробка програми охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів.

Показниками результативності соціальної політики є рівень і якість життя населення. Під рівнем життя населення слід розуміти ступінь задоволення матеріальних, духовних і соціальних потреб людини, який забезпечує сукупність матеріальних і соціальних показників рівня життя. Основними елементами рівня життя е: рівень і структура споживання матеріальних благ (продуктів харчування та непродовольчих товарів); рівень споживання послуг установ побутового обслуговування, охорони здоров'я, освіти, культури, соціального забезпечення, фізкультури; рівень забезпечення житлом. Для оцінки рівня життя населення використовуються такі показники, як прожитковий мінімум, величина вартості прожиткового мінімуму, вартісна величина споживчого кошика продуктів харчування; межа малозабезпеченості; мінімальна заробітна плата та мінімальна пенсія тощо. Соціальний захист населення слід розглядати як систему законодавчих, економічних, соціальних і соціально-психологічних гарантій. Механізм соціального захисту населення ґрунтується на таких головних принципах, як забезпечення соціальної справедливості у розподілі створеного національного продукту на основі реалізації принципу оплати за результатами праці; визнання особистих доходів головним джерелом підвищення соціального добробуту; надання економічної та моральної допомоги соціально уразливим верствам населення з урахуванням бюджетних можливостей державних і місцевих органів влади.