Розділ «Тема 11. Державна підтримка підприємницької діяльності»

- Фонд державного майна - тимчасово розпоряджається майном боржника, якщо банкрутом є державне підприємство;

- банк, що здійснює розрахунково-касове обслуговування боржника і стає тимчасовим розпорядником майна боржника, коли банкрутом є недержавна структура; аудиторська фірма, що підтверджує неплатоспроможність боржника;

- сенатори - фізичні або юридичні суб'єкти, які за власним бажанням беруть участь у санації (оздоровленні) підприємства;

- ліквідаційна комісія, що призначається Арбітражним судом після визнання боржника банкрутом, до складу якої обов'язково має входити розпорядник майна боржника.

Отже, основна мета інституту банкрутства не є ліквідація підприємства, а задоволення вимог кредиторів та держави. Відтак банкрутство є дійовим засобом державного регулювання, за допомогою якого вирішуються проблеми економічних відносин між різними суб'єктами ринку, формується система захисту державою інтересів кожного та створюється підприємницьке середовище на цивілізованих засадах.

11.3. Механізм державного регулювання розвитку підприємництва

Реалізація основних напрямів політики розвитку підприємництва залежить від використання ефективного механізму державного регулювання. Важливою складовою механізму державного регулювання підприємництва має стати система його державної підтримки, створення якої нині проголошується як запорука поліпшення стану в усіх сферах соціально-економічного життя суспільства: розвитку вітчизняного виробництва, підвищення зарплати та пенсій, життєвого рівня населення, підвищення якості освіти, охорони здоров'я, культури тощо. Економічний зміст державної підтримки полягає у розробці та реалізації системи державних програм науково-технічного, ресурсного, кредитно-фінансового, консультативного, кадрового та іншого сприяння розвитку підприємництва.

Державні програми підтримки можуть виконуватись центральною чи місцевою владою, суспільними (некомерційними) структурами або через приватні організації, яким для цієї мети надаються державні субсидії та відповідні повноваження. За державою залишатиметься право формування невід'ємних елементів соціально-економічного простору, які підприємницький сектор не спроможний створити самостійно, а саме: нормативно-правового (адміністративного) забезпечення; інституційних засад розвитку бізнесу; функціональних (цільових) форм державного регулювання.

До основних напрямів нормативно-правового забезпечення має бути віднесено законодавче забезпечення - формування чинного законодавства України стосовно підприємницької діяльності та його вдосконалення. Базою цього забезпечення є законодавчі та інші нормативно-правові акти, відповідні норми цивільного, кредитно-фінансового, податкового, адміністративного, трудового та інших напрямів чинного законодавства, основними з яких є Закони України "Про підприємництво", "Про власність", "Про господарські товариства" та "Господарський кодекс". Нормативне регулювання щодо підприємств державного сектору, коли держава як власник основних засобів виробництва директивно впроваджує певні нормативи та здійснює контроль за цим процесом. Для підприємств недержавного сектору нормативне регулювання здебільшого має індикативний характер. Нормативне регулювання полягає в установленні державою граничних розмірів окремих показників, що характеризують якісний стан підприємств. Нині використовуються такі показники:

- норматив рентабельності застосовується для визначення рівня прибутковості суб'єкта господарювання. Як фіксований показник може використовуватись для державного регулювання окремих галузей економіки, котрі мають пріоритетне значення для суспільства;

- норматив амортизаційних відрахувань застосовується з метою визначення терміну оновлення основних виробничих фондів, що особливо важливо для впровадження результатів науково-технічного прогресу. Встановлення норм амортизації як засобів державного регулювання є частиною амортизаційної політики;

- норматив обігових коштів - показник, що застосовується для визначення раціонального обсягу товарно-матеріальних ресурсів і грошових коштів, необхідних для нормального здійснення підприємницької діяльності;

- різноманітні екологічні нормативи, що є складовими екологічної політики держави.

Адміністративне регулювання як складова нормативно-правового забезпечення підприємництва має сукупність адміністративних засобів, що ґрунтується на впливовості державної влади та включають різні заборони, дозволи, примушування тощо. Основними видами адміністративного регулювання, що використовуються нині, є державна реєстрація підприємства, ліцензування, сертифікація та стандартизація підприємницької діяльності. Будь-яка підприємницька структура вважається створеною та набуває прав юридичної особи з дня її реєстрації в державній адміністрації місцевої влади за місцем розташування підприємства (фірми) або за місцем проживання підприємця.

Сертифікація та стандартизація є стратегічними напрямами адміністративного регулювання в рамках підприємницької політики та, на жаль, створюють найбільше перешкод для підприємців. В Україні діє Державний комітет стандартизації та сертифікації, основним завданням якого є формування ефективно діючої національної системи сертифікації та стандартизації, яка була б спрямована на захист національного споживача й товаровиробника від неякісної продукції та пристосована до сучасних ринкових вимог світового співтовариства, зокрема Європейського Союзу. Нинішня система поки що є малоефективною та недосконалою. Так, в одній державній установі зосереджено майже всі монопольні функції щодо стандартизації, сертифікації, акредитації та відповідності технічним вимогам, при цьому Держстандарт самостійно розробляє нормативи для всіх названих процедур.

На сучасному етапі розвитку України суттєвим елементом державної підтримки розвитку бізнесу, особливо його нормативне-правового забезпечення, має стати дерегулювання (адміністративна реформа). Термін "дерегулювання підприємництва" з'явився в Україні на початку 1998 р. після Указу Президента України "Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності", де вперше роз'яснювалося це поняття. Дерегулювання підприємництва - це сукупність заходів, спрямованих на зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність, усунення правових, адміністративних, економічних та організаційних перешкод для її розвитку, а саме: спрощення порядку створення, реєстрації та ліквідації суб'єктів підприємництва; скорочення переліку видів підприємницької діяльності, що підлягають ліцензуванню та патентуванню, потребують одержання сертифікатів та будь-яких інших дозволів на здійснення підприємництва; обмеження кількості перевірок та права контролю за діяльністю суб'єктів підприємництва для зменшення тиску контролюючих органів; спрощення процедури митного оформлення вантажів у процесі здійснення експортно-імпортних операцій; забезпечення послідовності та стабільності нормативно-правового регулювання підприємництва.

Інституційні засади державної підтримки підприємництва включають: наявність організаційної структури; наявність ринкової інфраструктури; інформаційно-консультаційне забезпечення підприємництва; кадрове забезпечення; науково-методичне забезпечення; моніторинг державної підтримки. Організаційна структура державної підтримки підприємництва перебуває поки що на стадії формування. Зокрема, ще й досі не створено місцевого рівня державної підтримки малого підприємства (на рівні міст, районів). Центральним органом, який нині забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері розвитку й підтримки підприємництва, є Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва. Головне завдання цього органу - формування підприємницької політики, а передусім - узагальнення практики застосування законодавства з питань підприємницької діяльності та її ліцензування, опрацювання пропозицій, спрямованих на його вдосконалення.

Крім того, комітет сприяє розвиткові малого підприємництва, системи його консультативної та інформаційної підтримки та готує пропозиції щодо впровадження та вдосконалення механізмів фінансово-кредитної підтримки підприємництва і його зовнішньоекономічної діяльності, координує систему підготовки й перепідготовки кадрів та ін. Вагомий внесок у розроблення законодавчих і нормативних актів регулювання підприємництва здійснюють комісія Верховної Ради України з питань економічної реформи та управління народним господарством, відділ з питань власності й підприємництва Кабінету Міністрів України, управління розвитком недержавного сектору Міністерства економіки України, недержавні об'єднання - спілки, асоціації, навчальні центри тощо.

Так, в Україні створено значну кількість громадських організацій, які мають на меті сприяння розвитку підприємництву: Спілка кооперативів та підприємців (1989 р.), Федерація профспілок працівників кооперації та інших форм підприємництва України (1990 р.), Спілка малих підприємств України та Спілка орендарів та підприємців України (1990 р.), Українська спілка промисловців та підприємців (1992 р.), Асоціація сприяння розвитку приватного підприємництва в Україні "Єдність"

(1994 р.), регіональні асоціації підприємців у Придніпров'ї, на Тернопільщині, у Вінницькій та Львівській областях, Гільдія підприємців Києва, Міжнародна спілка українських підприємців, Міжрегіональний форум підприємців (1996-1997 рр.), Інноваційна палата України (2000 р.) та ін.