Розділ «Тема 11. Державна підтримка підприємницької діяльності»

Суб'єктами антимонопольної політики в Україні є державні органи, які забезпечують процес демонополізації економіки та розвитку конкуренції. До них належать: Верховна Рада, Президент України, Кабінет Міністрів України, Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України; центральні та місцеві органи державної виконавчої влади; керівництво й трудові колективи підприємств (об'єднань) та покупці. Для реалізації конкурентної (антимонопольної) політики, контролю за використанням антимонопольного законодавства утворено Антимонопольний комітет України та його територіальні управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Об'єктами антимонопольної політики є: монополізований ринок в цілому та його окремі елементи; суб'єкти господарювання, які займають монопольне становище; державні організаційні структури монопольного типу; центральні органи державної виконавчої влади.

Мета антимонопольного регулювання з боку держави - захист інтересів споживачів і суспільства в цілому від негативних наслідків монопольної діяльності конкретних суб'єктів господарювання. До засобів антимонопольного регулювання належать:

- обмеження на встановлення вищого рівня цін і тарифів, запровадження граничних нормативів рентабельності;

- декларування зміни цін;

- установлення стандартів і показників якості для товарів і послуг;

- регулювання місткості ринку;

- використання державних замовлень та контрактів;

- розподіл ринків;

- тарифне регулювання імпорту та експорту товарів. Ураховуючи реалії економіки України, головними завданнями конкурентної політики нині мають стати:

- завершення формування законодавчої бази конкурентної політики ухваленням Законів України "Про природні монополії", "Про захист економічної конкуренції" та запровадженням механізмів їхньої реалізації;

- удосконалення державного регулювання цін і тарифів, яке передбачає поступове скасування регулювання на тих ринках, де загрози монополізації більше не існує, запровадження тимчасового регулювання тільки у разі зловживання монопольним становищем або необґрунтованого зростання цін, негайне припинення непередбаченого законодавством регулювання цін;

- проведення реструктуризації та посилення державного контролю у сфері природних монополій;

- забезпечення дотримання конкурентних засад у здійсненні поставок енергоносіїв;

- розвиток конкурентного середовища через подальше запровадження конкурсних засад у будівництві (зокрема шляховому), страхуванні, банківській діяльності тощо, скасування адміністративно-розподільчих схем, припинення неправомірної підтримки окремих суб'єктів господарювання;

- упорядкування господарської діяльності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування поступовим звуженням кола функцій цих органів щодо здійснення підприємницької діяльності, розмежуванням функції державного управління, регулювання та контролю з господарськими функціями, припиненням непередбаченої законодавством практики делегування суб'єктам господарювання повноважень щодо державного управління.

Одним із чинників формування підприємницького середовища в Україні, є інститут банкрутства, який виявляє неефективну діяльність підприємницьких структур, їхню неспроможність розрахуватися з державою та кредиторами, гарантуючи захист інтересів останніх та розробляючи заходи для запобігання банкрутству. У світовій практиці законодавство про банкрутство розвивалось у двох принципово різних напрямах - так звані британська та американська моделі. За британською - банкрутство розглядалось як спосіб повернення боргів кредиторам за рахунок коштів (основних, оборотних та ін.), наявних у боржника, та його ліквідації як суб'єкта господарювання. Суттю американської моделі є здійснення санації підприємства з метою його реабілітації та відновлення платоспроможності. Нині державне регулювання в розвинутих ринкових країнах інтегрує ці дві моделі. Інститут банкрутства, нещодавно відроджений в Україні, також ґрунтується на поєднанні елементів британської та американської моделей, що створює умови для санації, реорганізації підприємств та оновлення фінансово-господарської діяльності.

Нормативно-правове регулювання процесу банкрутства в Україні ґрунтується на Законах України "Про банкрутство", "Про банки та банківську діяльність", "Про аудиторську діяльність", а також на Арбітражному процесуальному кодексі України. Зазначимо, що суб'єктом банкрутства можуть стати підприємницькі структури або державні підприємства, що неспроможні своєчасно виконати свої зобов'язання перед кредиторами або перед бюджетом. Однак неспроможний суб'єкт господарювання на цьому етапі ще не є банкрутом. Він визнається таким тільки за рішенням Арбітражного суду. До прийняття такої ухвали йому надається можливість вийти зі стану неспроможності через процедуру санації. Санація - це система заходів, спрямованих на запобігання банкрутству підприємств чи великих промислових об'єднань, банків, інших державних та бізнесових структур. Умовами санації можуть бути: випуск нових акцій або облігацій для залучення грошового капіталу; збільшення банківських кредитів і надання урядових субсидій; зменшення процентних виплат на облігації, випущені підприємством, та відстрочка їх погашення; реструктуризація короткострокової заборгованості у довгострокову; ліквідація нерентабельного підприємства і створення на його базі нового; зміна форми власності підприємства; структурна перебудова виробництва, у тому числі можливість переходу на випуск більш рентабельної продукції, поділ, злиття або створення дочірніх підприємств; зміна ринків збуту; зміна сировинної бази; інші заходи, спрямовані на оздоровлення фінансово неспроможного підприємства.

Державними органами та структурами, що беруть участь у провадженні справи про банкрутство підприємства за чинним законодавством України, є:

- Арбітражний суд - провадить справу про банкрутство;