Розділ 1. ЕКОНОМІЧНА СУТЬ І ФУНКЦІЇ ВЕКСЕЛІВ

• неможливість заперечень боржника кредиторові. Винятком може стати лише випадок, коли кредитор, одержуючи вексель, свідомо прагне завдати шкоди боржникові. Але це потрібно довести. Такий обов'язок покладається на боржника;

• право векселетримача і будь-кого з надписувачів, що сплатив вексельну суму, пред 'явити регресивну вимогу до попередніх векселетримачів, векселедавця та їхніх авалістів, незалежно від черговості їхніх зобов'язань за векселем. Як правило, цьому передує опротестування векселя у його неакцепт! або неплатежі основним боржником. Право на регрес може виникнути також унаслідок затримки тратти платником, коли вона надіслана йому для здійснення акцепту, що тлумачиться як різновид фактичної відмови від виконання вексельних зобов'язань; • швидкість І суворість стягнення боргу. Тому боржникові не можна не враховувати того, що за векселем обов'язково і своєчасно доведеться розраховуватися.

Узагальнюючи особливості вексельного права, варто наголосити, що юридична сила векселя дуже велика. Практично всі системи законодавства світу сприймають вексель як беззаперечний документ, який усуває будь-які непорозуміння між боржником і кредитором, не допускає жодних умов, застережень чи заперечень з боку зобов'язаної особи. Не допускає спорів вексель також відносно мотивів його виписування і стягнення суми вексельного зобов'язання. На випадок виникнення спорів мотиви не беруться до уваги, а факт отримання чи неотримання суми не з'ясовується.

Уніфікація міжнародно визнаних принципів вексельного права

Вексельне право, основоположні елементи якого виникли ще у XII ст., розвивалося під загальним впливом удосконалення товарно-грошових відносин та обміну. Разом із тим у різних країнах йому були властиві суттєві відмінності, викликані неоднаковим тлумаченням норм вексельних законів — навіть у державах, пов'язаних тривалими взаємовідносинами. Такі відмінності впродовж багатьох віків набули досить значних масштабів і стали гальмувати розвиток міжнародних економічних та культурних зв'язків. Це непокоїло багатьох економістів і правий-ків та підштовхувало їх до взаємодії у прагненні виправити становище.

З метою вдосконалення відносин вексельного права ще у 1870 р. було проведено кілька міжнародних конференцій. Намагання врегулювати розбіжності у тлумаченні вексельних норм тривали і впродовж наступних років. Особливо плідними вони стали тоді, коли почали проводитися у межах правового поля Ліги Націй. Провідною для формування міжнародно визнаних норм вексельного права стала Женевська конференція 1930 р., яка прийняла три вексельні конвенції.

Першим і найважливішим зі згаданих документів стала Конвенція № 358. Вона виробила й затвердила Уніфікований закон про переказні та прості векселі, що був викладений у Додатку № 1 до цієї Конвенції англійською та французькою мовами. Спільне розуміння правових засад простого і переказного векселя у той час виявили 20 країн. У Додатку № 2 вони зобов'язалися ввести до національних законодавств спеціальні положення, які у разі потреби регулюватимуть відносини платежу за переказним векселем на їхніх територіях, уточнюватимуть форму авалю, курс національної валюти, форму протесту, особливості акцепту тощо.

Згодом до вказаної Конвенції приєдналися інші країни, утворивши так звану Женевську систему вексельного права. Радянський Союз підписав положення Женевських конвенцій 25 листопада 1936 р., а Постановою ЦВК і РНК СРСР № 104/1341 від 7 серпня 1937 р. на всій території країни було введено "Положення про переказний і простий вексель", яке майже дослівно передає текст Уніфікованого закону. Але прагнення зробити цей документ максимально доступним для тодішнього рівня освіти населення, не допустити різного тлумачення одних і тих же норм призвело до надмірно спрощеного викладу. Нині зроблено новий науково обгрунтований переклад, який суттєво уточнює окремі моменти й ширше використовує міжнародно визнану спеціальну термінологію.

Після проголошення незалежності своє визнання положень Женевської конференції підтвердила й Україна, прийнявши Закон "Про правонаступництво України" від 12 вересня 1991 р. А сам факт відновлення вексельного обігу в Україні засвідчено Постановою Верховної Ради "Про застосування векселів у господарському обороті України" від 17 червня 1992 р. Наступні законодавчі акти створили необхідне правове поле для початку функціонування векселя як провідного інструменту фінансово-господарського життя, сприяли розробці механізму його використання, ефективну взаємодію складових якого має забезпечити нормативна база Закону України "Про обіг векселів в Україні".

До сучасної Женевської системи вексельного права входять Австрія, Бельгія, Бразилія, Угорщина, Греція, Данія, Італія, Люксембург, Монако, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Швейцарія, Швеція, Японія. На місці СРСР утворилося 15 незалежних держав, котрі також визнали своє правонаступ-ництво як країни, що приєдналися до даної системи. Ще ряд країн безпосередньо не приєдналися до Женевської конвенції, але, спираючись на її основоположні засади, напрацювали і ввели вдію свої національні вексельні закони. Тому їх можна також вважати учасниками вказаної системи. Це Алжир, Аргентина, Афганістан, Болгарія, Бенін, Буркіна-Фасо, Бурунді, Ватикан, Габон, Гаїті, Гвінея, Ефіопія, Заїр, Індонезія, Йорданія, Ірак, Ісландія, Камбоджа, Камерун, Конго, Коста-Рика, Кот-дЧвуар, Кувейт, Лаос, Ліван, Мавританія, Мадагаскар, Малі, Марокко, Нігер, Нідерланди, Антільські Острови, Парагвай, Пг-ру, Південна Корея, Руанда, Румунія, Саудівська Аравія, Сенегал, Сирія, Словаччина, Суринам, Того, Туніс, Туреччина, Центрально-Африканська Республіка, Чехія, республіки колишньої Югославії.

Цей перелік свідчить, що з великих країн світу до Женевської Конвенції не приєдналися лише Велика Британія і США. Спираючись на англійський закон про переказні векселі (Bill of Exchange Act) від 18 серпня 1882 p., вони разом з іншими країнами утворили англійсько-американську систему вексельного права.

До країн, що грунтують свої національні вексельні закони на цій системі, входять Австралія, Багамські Острови, Бермудські Острови, Ботсвана, Бірма, Велика Британія, Вірджинські Острови, Гана, Гренада, Гонконг, Зімбабве, Ізраїль, Індія, Ірландія, Канада, Кенія, Кіпр, Колумбія, Лесото, Малайзія, Нова Зеландія, Намібія, Нігерія, Пакистан, Пуерто-Ріко, Свазіленд,й Судан, США, Танзанія, Уганда, Фіджі, Філіппіни, Шри-Ланка, Південно-Афри-канська Республіка, Ямайка.

Самостійну групу утворюють держави, чиє вексельне законодавство не входить ні до Женевської, ні до англійсько-американської систем вексельного права.

Це такі країни, як Болівія, Венесуела, Гватемала, Гондурас, Домініканська Республіка, Єгипет, Іран, Іспанія,

Колумбія, Куба, Ліхтенштейн, Мексика, Нікарагуа, Панама, Сальвадор, Сан-Марино, Таїланд, Тайвань, Уругвай, Чилі. Вексельне право в цих країнах є складовою торговельного права.

Водночас існують країни, які мають власні норми вексельного права, що суттєво відрізняються від правил інших систем. А в деяких державах вексельний обіг узагалі не діє, тому вексель, надісланий сюди, може бути визнаний недійсним. Ці особливості важливо знати всім учасникам міжнародних економічних відносин, аби повністю враховувати ті специфічні нормативні акти, що впливатимуть на виконання вексельних угод.

Практика міжнародних розрахунків зобов'язує чітко уявляти собі розбіжності між найдосконалішими й найпотужнішими вексельними системами світу — Женевською та англійсько-американською. Основними з них є такі.

По-перше, різне тлумачення чинників визнання недійсності векселя. Зокрема, якщо за Женевським Уніфікованим законом відсутність будь-якого з восьми обов'язкових реквізитів є підставою для визнання документа недієздатним як переказний вексель, то англійський закон про переказні векселі вимагає наявності лише таких елементів: безумовного наказу сплатити певну грошову суму; терміну платежу; найменування платника; найменування отримувача або зазначення, що вексель сплачується пред'явникові; підпису векселедавця (трасанта). За англійським законом вексель вважається дійсним навіть тоді, коли він не має "вексельної мітки", недатований, не вказує місця пред'явлення або місця платежу.

По-друге, неоднакове визнання меж оборотності векселя. Згідно з Уніфікованим законом, оборотність визнається за будь-яким векселем, а за англійсько-американською системою навіть вексель із застереженнями, що забороняють його передання, буде дійсним між сторонами, але не може бути оборотним.

По-третє, у Женевській системі прийнято, що трасант, виставляючи вексель, може скласти з себе відповідальність за акцепт, але будь-які застереження з метою складання з себе відповідальності за платіж уважаються недієздатними. За англійсько-американським законодавством трасант має право скласти з себе відповідальність і за акцепт, і за платіж.