Розділ «4. Україна в сучасному геоекономічному просторі»

- зниження питомих витрат у виробництві та використання енергопродуктів за рахунок раціонального їх споживання, впровадження енергозберігаючих технологій та обладнання, раціоналізації структури суспільного виробництва і зниження питомої ваги енергоємних технологій;

- інтеграція Об'єднаної енергетичної системи (ОЕС) України до європейської з послідовним збільшенням експорту електроенергії, зміцнення позицій України як транзитної держави нафти і газу.

Енергетична стратегія України до 2030 р. є найбільш комплексним й опрацьованим документом з усіх нормативно-правових актів галузі. На шляху її реалізації можна виокремити такі проблеми:

- національне законодавство у паливно-енергетичній сфері не характеризується системністю, залишається пакетом нормативно-правових актів, які направлені на розв'язання поточних проблем;

- відсутня комплексна стратегія соціально-економічного розвитку у короткостроковому і довгостроковому періодах, за допомогою якої можна координувати розвиток паливно-енергетичного комплексу з діяльністю інших сфер та галузей національного господарства;

- тривала політична криза зумовила часті зміни керівників у центрі галузі і на периферії. Унаслідок цього неналежно контролювали виконання ними обов'язків та повноважень, що призвело до відсутності спадкоємності у провадженні стратегії розвитку як національного господарства загалом, так і паливно-енергетичної галузі зокрема, ускладнення послідовної й чіткої реалізації будь-яких стратегій, програм і проектів.

Енергетичні кризи в Японії, США і країнах Західної Європи виявили уразливість країн і чутливість їх економік до недостатнього забезпечення енергоносіями. В одній зі своїх щорічних промов перед сенатом про стан справ у країні (лютий 2006) президент США Дж. Буш заявив про плани скорочення до 2025 р. імпорту нафти із країн Близького Сходу на 75% і різке збільшення витрат на НДОКР у сфері чистих енергетичних технологій, на які вже витрачено 25 млрд доларів США. З цієї причини багато країн підписали хартії про енергетичну безпеку, у яких узгодили свої позиції на ринку енергоресурсів. Особливістю країн ЄС є обмеженість власних енергоресурсів, тому пріоритетними напрямами стратегії енергетичної безпеки Європи є: завершення створення внутрішніх європейських ринків електроенергії та газу; гарантування безпеки енергопостачань та солідарності між країнами - учасницями ЄС; диверсифікація енерговиробництва з метою гарантованого енергозабезпечення, конкурентоспроможності і сталого розвитку; урахування проблем, пов'язаних зі зміною клімату; розроблення стратегічного плану енергетичних технологій, що має на увазі оптимальне використання європейських ресурсів та заохочення інновацій; спільна зовнішня енергетична політика.

Внутрішній видобуток енергоносіїв в Україні не задовольняє потреб національної економіки. Передусім це стосується нафтогазової сфери. Внутрішній видобуток нафти не перевищує 4 млн т, коли потреби становлять 18- 20 млн т на рік, газу 18-19 млрд куб. м за потреб у 72- 75 млрд куб. м (рис. 4.4)- Водночас в Україні є значні запаси кам'яного вугілля. Згідно з прогнозами, його запаси на території України становлять 117,5 млрд т, з яких розвідані - 56,7 млрд т, придатні для використання в енергетиці - 39,3 млрд т.

Відбувається активний розвиток атомної енергетики, для якої Україна має значний потенціал:

- посідає шосте місце у світі і перше в Європі за розвіданими запасами урану (1,8% світових розвіданих запасів);

- володіє унікальними родовищами цирконію, найбільшими в Європі; українські підприємства є фактично монополістами в постачанні цирконієвої сировини на світовий ринок;

- має підприємства з переробки уранової і цирконієвої руди;

Рис 4.4. Динаміка видобутку нафти та газу в Україні у 1990-2007 рр.

- володіє дослідно-промисловою базою і найновішими технологіями виробництва ядерно чистих цирконію, гафнію та цирконієвого прокату;

- є третьою країною у світі, після США і Франції, що виробляє чистий гафній;

- посідає сьоме місце у світі і п'яте в Європі за обсягами виробництва електроенергії на АЕС;

- має реальні шанси створення у перспективі власного ядерного палива, залучаючи зарубіжні потужності лише щодо збагачення урану.

Нині Україна залежить від країн - постачальників енергоносіїв (Росії, Туркменії, Казахстану) і не дотримується правила диференціації постачань енергоресурсів, згідно з яким один постачальник не може займати на ринку сегмент, який перевищує 25%.

За дефіциту енергоресурсів енергетичної безпеки можна досягнути за умови переходу національної економіки на нетрадиційні джерела енергії. Загальний обсяг енергоресурсів, які економічно доцільно використовувати, дорівнює 454,4 млрд кВт/год., або 59,2 млн т у. п. Однак розвиток нетрадиційних джерел енергії і атомної енергетики не знімає потреби в рідкому, заснованому на нафтопродуктах паливі для мобільного транспорту. Перехід на нетрадиційні джерела енергії потребує значних коштів на переозброєння промисловості і призведе до занепаду певних галузей економіки, насамперед вуглевидобувної.

Отже, становище вітчизняної енергетичної безпеки нині незадовільне, що спричинено підвищеною енергоємністю національного виробництва, яка характеризується значною імпортною залежністю і нераціональним розподілом вітчизняного паливно-енергетичного балансу. Розвиток енергозберігаючих технологій дасть змогу знизити потребу в енергоресурсах, а отже, і потребу в імпорті.