Розділ «1. Теоретичні основи аналізу геополітичних сценаріїв розвитку»

1.1. Методологічний дискурс геоекономічного розвитку

Проблеми геоекономічного розвитку загострилися у зв'язку зі світовою фінансовою кризою. Науковці почали усвідомлювати, що без з'ясування причин глобального характеру важко знайти пояснення економічним процесам, які відбуваються на нижчих рівнях ієрархічної системи. "Для того, щоб економічна наука сьогодні працювала, - зазначили М. Хардт та А. Негрі, - вона повинна будуватися навколо загального, глобального". Геоекономічний розвиток як глобальне явище потребує застосування методології, яка охоплює такі рівні2:

1) філософської методології (вищий) - загальні принципи пізнання і категоріальний устрій науки загалом (структурні компоненти), а також систему філософського знання (функціональні компоненти);

2) методології загальнонаукових принципів дослідження - теоретичні концепції, що застосовують до всіх чи більшості наукових дисциплін;

3) конкретно наукової методології - сукупність методів, принципів дослідження і процедур, що застосовують у певній спеціальній науковій дисципліні;

4) методик і техніки прикладних досліджень - процедури, що забезпечують одержання достовірного емпіричного матеріалу і його первинне оброблення, після якого він може бути зарахований до масиву наукового знання.

Рівень філософської методології.

Рівень методології загальнонаукових принципів дослідження.

У контексті геоекономічного розвитку його можна проілюструвати на прикладі синергетики як провідного напряму в системі методології постнекласичної науки. Найважливіше значення мають два визначальні принципи синергетики - гомеостаз та ієрархічність. Вони характеризують фазу порядку, стабільного функціонування системи, її жорстку онтологію, прозорість та відносну змістовну простоту. Водночас синергізм характеризується такими принципами, як нелінійність, незамкнутість (відкритість), нестійкість, спостережність.

Принцип гомеостазу (інваріантності) означає здатність системи зберігати свої якості незалежно від змін зовнішнього середовища. Наприклад, світова фінансова криза 1997- 1998 рр. справила певний вплив на економічну систему України, але не змінила її принципові, базові структури, притаманні перехідній стадії суспільного розвитку.

Суттєвим доповненням принципу гомеостазу є поняття "атрактор", яке являє собою деяку множинність, до якої притягуються навколишні одиниці. Атрактори існують у відкритих дисипативних системах і характеризують їх сформовані, розвинуті стадії. Можливо, таким атрактором у світовому господарстві є Європейський Союз, який з 1957 p. постійно притягує до свого середовища все нових і нових учасників.

У межах синергетичної парадигми розрізняють хаотичні або дивні атрактори, які, хоч і мають первинну атрактивну здатність (спроможність), характеризуються внутрішньою динамікою, що посилює диференціацію. Прикладом такого атрактора може бути організація країн СНД, у якій поглиблюються розбіжності між учасниками у сфері економічних і політичних інтересів, виборі моделей соціально-економічного розвитку, глобальних та регіональних пріоритетів тощо.

Важливість принципу ієрархічності зумовлена тим, що система геоекономічного розвитку є багаторівневою. Між рівнями та елементами ієрархічних систем існують складні вертикальні та горизонтальні зв'язки.

Систему вищого рівня формують елементи нижчого рівня, що втрачають самодостатній характер і визначаються "колективними" змінними, які в синергетиці називають параметрами порядку. Саме вони виражають глибинну сутність та цілі атрактора системи.

Така природа параметрів порядку утворює принцип ієрархічності, коли зміна параметрів порядку синхронно диригує поведінкою елементів нижчого рівня. У глобальній економічній системі існує безліч таких прикладів (світові ціни, обмінні курси провідних валют, котирування акцій на міжнародних біржах тощо).

Принцип не лінійності зводиться до того, що сума впливів на систему не дорівнює сумі результатів цих впливів. Цей принцип в економічній науці сформулював В. Парето ще на початку XX ст.

Нелінійна методологія сприяє виявленню і структуризації загальних закономірностей систем, що еволюціонують (розвиваються), само реалізуються і виявляються в точках біфуркації. Нелінійна методологія може бути використана в таких випадках:

- біфуркаційні ситуації провокуються зміною або керуючого параметра, або впливами, які надходять від керуючої підсистеми, що зрештою переводить систему в новий стан;

- після виходу системи з біфуркаційного стану неможливо однозначно спрогнозувати, якої вона набуде якості. Це пояснюють, з одного боку, тим, що в системі є безліч потенційних еволюційних траєкторій, а з іншого, - тим, що вона підлягає впливам зовнішнього середовища, які мають випадковий, стохастичний характер;