Розділ «2. Геоекономічні сценарії динаміки ресурсів розвитку»

2.1. Ресурси планетарного розвитку і протиріччя глобалізації

В епоху глобалізації людство володіє значними малозадіяними ресурсами геоекономічного розвитку. їх можна класифікувати на такі основні категорії:

1) природно-космічні - за походженням не залежні від діяльності людини, їх використовують відповідно до рівня науково-технічного розвитку суспільства. Це, наприклад, харчові ресурси Світового океану, енергетичні ресурси сонячного випромінювання, можливі запаси хімічних елементів на Місяці чи Марсі тощо;

2) людські - похідні від суб'єктивного фактора. їх найважливіша складова - це людський капітал, потенціал якого визначають такі чинники: рівень освіченості та загальної культури суспільства загалом і кожного його члена зокрема; багатство і глибина національно-цивілізаційних традицій і їх ідейно-ціннісних підвалин як мотиваційних чинників поведінки людей; здатність представників певного соціуму сприймати й адаптувати до власного культурно-цивілізаційного ґрунту новітні продуктивні досягнення людства; стан фундаментальної науки та науково-технічних розробок, можливість продукувати і впроваджувати у виробництво та інші сфери життя новітні технології; інформатизація суспільства та доступність інформації громадянам; рівень медицини, медичного обслуговування людей та загальний стан їхнього здоров'я.

Найважливіші ресурси геоекономічного розвитку безпосередньо визначає людський фактор, а саме: знання, інформатизація, творчий потенціал, продуктивні здібності, загальна культура та ін.

Передумовами розроблення і глобального застосування наукоємних, ресурсозберігаючих, безпечних та екологічних технологій є прогрес фундаментальної науки, максимальна поінформованість людства та інформатизація економіки, зокрема виробництва. Для геоекономічного розвитку необхідне (і технічні можливості для цього є) передання відповідних ноу-хау, які розробляють і використовують у найрозвинутіших країнах (США, Японія і Південна Корея, країни ЄС), менш розвинутим науково-інформаційно і технологічно. Проте нині держави світ-системного ядра експортують здебільшого морально застарілі та екологічно небезпечні технології, які потрібні для нормального функціонування їх власних економік та світової економіки загалом, однак не потрібні на власній території (наприклад, комплекси для зберігання промислових відходів).

Найрозвинутіші держави витрачають значні ресурси для військових цілей. Так, станом на березень 2007 року США витратили приблизно 500 млрд доларів на війну в Іраку. Ці кошти разом із військовими витратами інших держав могли ліквідувати голод та значно покращити медичне обслуговування у світі, стати інвестиціями, що прискорюють розвиток світових периферії і напівпериферії.

Потенційно незадіяним ресурсом лишається підвищення рівня освіти і культури в усьому світі, особливо в країнах напівпериферії та периферії світ-системного ядра. Освіта має поєднувати опанування людьми глибинних національно-цивілізаційних ідейно-ціннісних підвалин, культури кожного народу і культурних цінностей, надбань інших народів та цивілізацій, що актуалізує гуманістичні та екологічні цінності, притаманні кожній релігійній і філософсько-етичній традиції. Успіхи Японії, Південної Кореї та Китаю останніх трьох десятиліть невіддільні від актуалізації їх базових цінностей і традицій за цілеспрямованої адаптації до них передових світових досягнень. Поглиблене ознайомлення з культурними цінностями і надбаннями інших народів та цивілізацій сприяє розширенню можливостей використання іноземного досвіду і ноу-хау, зниженню расової, конфесійної та національної упередженості, напруженості й агресивності (зокрема, тероризму) на регіональному та глобальному рівнях.

Нині основною проблемою є не виявлення і визначення ресурсів розвитку, а пошук того, хто зацікавлений в актуалізації і продуктивному використанні на благо всього людства потенційних важелів розвитку. Важливими є не стільки винаходи вчених, скільки мета їх використання і призначення (на благо людства чи багатіїв і можновладців, навіть "золотого мільярда" населення планети).

Провладні прошарки суспільства зацікавлені у примноженні власних капіталів та утриманні, посиленні й зміцненні влади. Тому, розробляючи нові технології, зокрема спрямовані на маніпуляцію масовою свідомістю, вони не бажають передавати їх іншим країнам, навіть у межах "золотого мільярда", не кажучи про світові напівпериферію і периферію. Причиною е не лише прагнення мати монополію на ноу-хау та підтримувати екологію власних держав, а й дешевизна робочої сили, недосконале законодавство та високий рівень корумповано державних інститутів країн периферії та напівпериферії.

Скорочення військових витрат у майбутньому теж не спостерігатиметься. США, Китай, Росія, Індія демонструють збільшення військових витрат. Таку політику здійснюють і багато інших держав - Пакистан, Іран, Саудівська Аравія, навіть окремі країни Африки. Це зумовлено взаємною недовірою на регіональному (Індія і Пакистан, Японія і Північна Корея) і глобальному (США та Іран, Росія, Китай) рівнях та конкуренцією між ними. Крім цього, Сполучені Штати на чолі сил НАТО або разом із союзниками, насамперед Великою Британією, та сателітами незмінно демонструють право сили (Сербія, Афганістан, Ірак).

Важливу роль відіграє те, що військово-промислові комплекси мілітарних держав зацікавлені в нарощуванні військових витрат, забезпечуючи це не завжди законними засобами. Крім того, більшість можновладців пов'язана з військово-промисловим комплексом, а тому особисто прагне збільшення військових витрат. Водночас у багатьох країнах напівпериферії та периферії можновладці зацікавлені у нарощенні військової сили з огляду на недостатню легітимність владних повноважень та побоювання щодо масових протестів проти їх панування.

Реальні господарі глобалізованого простору орієнтовані на поглиблене опанування народами різних цивілізацій ідейно-ціннісних і мотиваційних підвалин буття так, як і представники одних цивілізацій культури, зокрема релігійних надбань, зацікавлені в інших культурах. Глибинні національні цивілізаційно-релігійні цінності об'єктивно підвищують "соціокультурний імунітет" незахідних народів і перешкоджають глобальній експансії комерційних квазіцінностей культури масового споживання.

Для виправдання перед світовою громадськістю та власними виборцями нарощування озброєнь та фінансування військово-промислового комплексу можновладці деяких країн НАТО прагнуть створити та підтримати образ ворога, яким спочатку був СРСР, а тепер став мусульманський світ. Американські засоби масової інформації прямо не звинувачують у тероризмі та інших ганебних учинках усіх, хто сповідує іслам, однак через кінопродукцію, телебачення створюють негативний образ мусульманських народів.

Отже, пошуку і отриманню нових ресурсів геоекономічного розвитку перешкоджають політичні лідери країн світ-системного ядра та фінансово-промислові олігархи, від яких залежить надання країнам напівпериферії та периферії ноу-хау; інформатизація всіх сфер їх життя, покращення екології на планеті, скорочення військових витрат, поліпшення медичного обслуговування, підвищення якості освіти і зростання духовно-культурного рівня громадян.

Без допомоги найрозвинутіших держав країни, які належать до периферії і напівпериферії, не зможуть належним чином поліпшити життя своїх громадян. Однак високий рівень життя у країнах "золотого мільярда" неможливо буде утримувати шляхом "підтягування" до нього решти людства з огляду на ресурси планети.

Нині Китай та Індія демонструють значні успіхи у покращенні якості життя своїх громадян, що спричинює глобальні наслідки.

Основне протиріччя глобалізації полягає у зростанні різниці між багатими найрозвинутішими країнами, що перебувають на стадії постіндустріально-інформаційного розвитку, та бідними країнами, у яких навіть відбувається регрес до попередніх стадій розвитку (Афганістан, Сомалі, Судан, Руанда, Сьєрра-Леоне та ін.). Протиріччя глобалізації проявляється в: інформаційно-технологічному, економічному, соціальному, політичному, демографічному, екологічному та культурному планах.

Лідируючи у розробленні новітніх електронних та інших технологій, країни Заходу володіють монопольним правом у формуванні інформаційних потоків (з усіма перевагами щосекундного огляду стану планети) та контролі за ними. Продукуючи новітні виробничі технології, вони реалізують на світовому ринку товари найкращої якості й оновлюють технологічну базу, налагоджують випуск товарів нового покоління до того, як інші країни досягнуть й реалізують їх попередні стандарти. Країни приречені або тиражувати морально застарілі виробничі зразки Заходу, одержуючи мінімальний прибуток (напівпериферія), або задовольнятися сферами, які не потребують високих технологій, зокрема сільським господарством і видобувною промисловістю, ціни на продукцію яких (за винятком нафти і газу) загалом низькі (периферія).