Розділ «2.4. Економічні виміри глобальних енергетичних ресурсів»

Глобалізація світового господарства є основною проблемою наукового дослідження сучасного стану розвитку цивілізації. Цей процес охоплює всі сфери суспільного виробництва країн, зокрема й проблему його енергетичного забезпечення. Стратегічні орієнтири енергетичного забезпечення спрямовані на раціональне використання сукупних енергетичних ресурсів світового співтовариства. Розв'язання цієї глобальної проблеми передбачає поєднання матеріальних, науково-технічних, трудових, фінансових ресурсів зацікавлених країн; розроблення оптимального механізму використання наявних енергетичних світових ресурсів і виваженої системи міжнародного правового регулювання господарської взаємодії країн в енергетичних галузях; раціональне використання енергетичних ресурсів і дотримання відповідних світових екологічних стандартів; оперативне впровадження в практику світовою спільнотою останніх науково-технічних здобутків у енергетичній сфері.

Розв'язання цих проблем має спиратися на об'єктивні передумови розвитку світового енергетичного потенціалу, основною з яких є визначення економічних вимірів глобальних енергетичних ресурсів. Зростання попиту на енергоносії супроводжується за сучасних умов розвитком світового господарства і насамперед вимагає їх оцінювання та детального аналізу Глобальні енергетичні ресурси характеризуються такими показниками: на 01.01.2010 р. розвідані запаси нафти становили приблизно 150 млрд т, природного газу - 150 трлн куб. м, кам'яного та бурого вугілля - 1 трлн т. З урахуванням середньої теплоти згорання та за умови використання цих запасів тільки на отримання енергії їх енергетичний еквівалент становитиме приблизно 1 трлн т у. п. Запаси рослинної біомаси в сухому вигляді оцінюють у 2,2 трлн т, що за середньої калорійності дров до 440 ккал/кг еквівалентно енергії розвіданих запасів нафти, вугілля та газу Запаси урану у земній корі, які визначають залежно від собівартості його видобутку, досягають 1 млрд т за собівартості 500 доларів за 1 кг. Нині економічно прийнятна його собівартість звичайно не перевищує 80-130 доларів США за 1 кг, що скорочує запаси урану в 200 разів. Під час ділення 1 г урану виділяється майже стільки енергії, скільки під час спалювання 2 т нафти. Запаси дейтерію у світовому океані оцінюють в 50 трлн т. Запаси термальної енергії океану становлять 1026 Дж, а запаси геотермальних вод визначають на рівні 100 млн т у. п. Енергію гідроресурсів на суші оцінюють у 40 тис. ТВт/год., енергію припливів-у 22 тис. ТВт/год., а енергію течій т- у 1018 Дж. Запаси енергії інших доступних земних джерел (вітру, хвиль тощо) неможливо порівняти.

На 2003 р. найбільші запаси нафти (млрд куб. м) були зосереджені в таких країнах: Саудівська Аравія (41,2), Канада (28,6), Ірак (18,0), Кувейт (14,9), Абу-Дабі (14,7), Іран (14,2), Венесуела (12,3), Росія (9,5), Лівія (4,7), Нігерія (3,8), Казахстан (1,4), Азербайджан (1,1). За запасами природного газу станом на 2003 р. першість належала Російській Федерації, де було зосереджено 47,6 трлн куб. м, або 30,5% від світових запасів. Запаси природного газу (трлн куб. м) також мали Іран (23,0), Катар (14,4), Саудівська Аравія (6,3), Абу-Дабі (5,6), США (5,2), Алжир (4,5), Венесуела (4,0), Нігерія (3,4), Ірак (3,1). Серед країн Каспійського регіону запаси газу в Туркменистані становили 2,0 трлн куб. м, Узбекистані -1,9 трлн куб. м, Казахстані - 1,8 трлн куб. м, Азербайджані - 0,85 трлн куб. м. У країнах Європейського Союзу найбільшими запасами володіли Норвегія (2,2 трлн куб. м), Нідерланди (1,8 трлн куб. м) та Велика Британія (1,3 трлн куб. м).

Розвіданих ресурсів нафти достатньо для забезпечення потреби в цьому виді палива до 2030 р. Однак у міру вичерпування запасів виникне потреба у нових відкриттях і підтвердженні прогнозованих запасів.

Резерви урану для атомної промисловості є значними, у той час як технічний потенціал для відновлювальних джерел енергії є майже безлімітним.

Особливості географічного розташування основних постачальників енергії відіграватимуть значну роль і будуть дещо змінюватися. Від 2002 до 2030 р. більше ніж 95% зростання виробництва припадатиме на регіони ОЕСР, на відміну від 70%, що мали місце у 1971-2002 рр.

Країни ОПЕК, особливо на Середньому Сході, до 2030 р. будуть швидко розширяти виробництво нафти, оскільки їх ресурси є значними, а витрати на видобуток - низькими, їх частка у загальному видобутку нафти збільшиться від сьогоднішніх 37% до 53% у 2030 р. Очікується, що країни, які не належать до ОЕСР, до кінця поточної декади забезпечать половину зростання у глобальному виробництві палива.

Найбільше зростання у виробництві природного газу прогнозують у країнах із перехідною економікою та на Середньому Сході, особливо в Африці й Латинській Америці. Збільшиться вартість видобутку в найрозвинутіших регіонах, зокрема у Північній Америці та Європі.

Китай посилить свої позиції у світі як виробник вугілля, на нього припаде приблизно половина зростання глобального виробництва протягом проектного періоду. США, Індія і Австралія залишаться найбільшими виробниками вугілля після Китаю. Обсяги виробництва вугілля в Європі продовжуватимуть зменшуватися, оскільки скорочуватимуться субсидії і закриватимуться неконкурентоспроможні шахти.

Очікується, що попит на первинну енергію збільшиться до 2030 р. більше ніж удвічі порівняно із сучасними показниками - середній рівень зростання становитиме приблизно 1,6%. Понад 70% зростання у прогнозованому періоді належатиме країнам, що розвиваються, зокрема Китаю - 30%. Майже половина зростання світового попиту на первинну енергію буде припадати на електроенергетику, але 1/5 - забезпечуватиме потреби транспорту. "Викопна" енергія залишиться домінуючим джерелом енергії до 2030 р. На її частку припаде 83% зростання енергетичного попиту у 2004-2030 рр. Унаслідок цього її частка у світовому попиті збільшиться з 80% до 81%.

Частка нафти зменшиться до 35%, хоча порівняно з іншими видами палива обсяги її використання будуть найбільшими. Очікується зростання попиту на нафту приблизно 1,6% за рік. Світове використання нафти досягне 99 млн барелів щодня у 2015 р. і 116 млн барелів за день у 2030 р., що перевищує рівень 2005 р. - 84 млн барелів за день. 2/3 збільшення використання нафти припадатиме на транспортний сектор, який споживатиме 54% від світового споживання нафти, що перевищує рівень 2004 р. на 47%.

Використання вугілля найбільше зросте в абсолютних показниках насамперед завдяки електроенергетиці. За обсягами використання вугілля залишиться другим після нафти енергоносієм, і його частка в глобальному попиті незначно зросте.

Очікується зростання частки природного газу. Збільшуватиметься використання біомаси для виробництва біопалива та теплової енергії. Відновлювальна енергія - енергія вітру, сонця і геотермальна енергія - перебуватиме на рівні 14%.

Передбачається зростання значення міжнародної торгівлі в енергетичному секторі щодо врегулювання суперечності між місцеперебуванням покупців та енергоносіїв. На ОЕСР припадатиме до 26% агрегованого зростання попиту на паливо, але лише 3% зростання у виробництві. У торгівлі енергоносіями між країнами у кожній групі також очікується зростання.

Нафта залишиться енергоносієм, частка якого у загальному обсязі торгівлі буде найвищою. До 2030 р. 63% всієї нафти, яку споживають у світі, будуть предметом торгівлі між основними регіонами, такими як Північна Америка, Європа, Азія та Океанія, Середній Схід, Африка та Латинська Америка. Обсяг торгівлі нафтою зросте більш ніж удвічі. Залежність від нафти Середнього Сходу збільшиться як щодо країн ОЕСР, так і щодо азійських країн, які розвиваються. Зросте взаємна економічна залежність між країнами, що імпортують та експортують. Ці тренди відіграватимуть значну геополітичну роль.

Обсяги продажів природного газу з політично нестабільних регіонів зростуть, що негативно вплине на енергетичну політику основних імпортерів. Однак 60% у збільшених обсягах торгівлі газом буде становити зріджений природний газ. Через те що Його транспортують морським шляхом, зникають ризики, пов'язані із постачанням фіксованими трубопроводами. Крім того, розвиток загальних операційних стандартів щодо безпеки, якості газу та інших технічних факторів сприятиме розвитку міжнародної торгівлі зрідженим газом. Обсяг вугілля, що е предметом міжнародної торгівлі, стабільно зростатиме до 2030 p., хоча частка вугілля у загальному обсязі постачання залишиться значно меншою, ніж частка нафти і газу.

Експерти прогнозують подальше зростання цін на енергоносії. Очікується, що середня ціна імпортної нафти становитиме 47 дол. У барель на початку наступної декади і потім зростатиме до 2030 р. Ціни на природний газ змінюватимуться подібно до трендів цін на нафту у зв'язку з подальшим застосуванням цін на нафту як індексу в довготермінових газових. Ціни на вугілля будуть змінюватися менше, але відповідно до змін цін на нафту і газ.

Актуальним для України є адекватне оцінювання сучасного стану та перспектив євразійських запасів енергоносіїв. Основні запаси нафти та газу країн Європи сконцентровано у Північному морі. Приблизно 80% газу Західної і Центральної Європи зосереджено в Норвегії, Нідерландах, Великій Британії. Велика Британія видобутий газ використовує для себе, Нідерланди експортують половину видобутого газу, а Норвегія - майже весь. Значні обсяги видобутку спостерігаються також у Німеччині та Італії - цей газ використовують на внутрішньому ринку. Загалом у 2000 р. країнами Європейського Союзу було видобуто 136 836 000 т нафти. Найбагатшими на вугілля з країн Західної Європи є Велика Британія й Нідерланди. Обсяги енергетичного вугілля1 країн Європейського Союзу у 2000 р. становили 57 185 кт. Отже, європейські поклади енергоресурсів мають незначну частку в загальносвітовому обсязі викопного палива.

Нині Європейський Союз зіткнувся з необхідністю пошуку нових джерел поставок енергоносіїв, адже власні запаси газу ЄС у Північному морі обмежені, а їх видобуток- дорогий. Подальше нарощення поставок з Норвегії, Алжиру чи інших великих постачальників газу до ЄС також є проблематичним. Потенційні можливості Алжиру з експорту газу для Європи на 2010 р. становлять 71-78 млрд куб. м на рік, а збільшення постачання алжирського газу стримує необхідність прокладання підводних газопроводів, вартість яких значно вища, ніж на суходолі. Потенційні можливості країн Близького Сходу (Катар, ОАЕ, Іран та ін.) та Африки (Лівія, Нігерія) можуть досягти 30-40 млрд куб. м газу на рік. Лише Росія має змогу нарощувати поставки до ЄС. Однак експерти припускають, що збільшення попиту на газ у ЄС може випередити її спроможність цей попит задовольнити. За даними Газпрому, у 2010 р. Росія зможе експортувати 160-180 млрд куб. м на рік (експорт російського газу до Європи у2000 р. становив 130 млрд куб. м). Отже, загалом експортні потенційні можливості цих експортерів газу у 2010 р. становитимуть від 261 до 298 млрд куб. м, що майже покриває потреби Європи у газі. Це свідчить про перспективи для подальшого зростання економічного та геополітичного значення газо транзитного потенціалу України для європейських країн.