Розділ «3.4. Економічний потенціал Японії»

Передумови формування сучасної економіки Японії

Японія в XXI ст. має динамічну економіку, промисловість, оснащену найновішими технологіями, багаті валютно-фінансові ресурси, висококваліфіковану робочу силу та вправних менеджерів, нарощує потужний науковий потенціал і займає міцні позиції на світових ринках. У другій половині XX ст. країна пройшла через небачене в її історії економічне зростання, увійшла в період економічної зрілості, якій притаманні певні завершені форми і пропорції у всій множині структур постіндустріального господарства.

Країна має сучасні продуктивні сили, у яких нестача природних ресурсів перекривається високим рівнем кваліфікації працівників і їх культурою праці, активним і гнучким використанням капіталу й можливостей менеджменту, високим рівнем техніки, технологій та прикладних наукових досліджень. Водночас внутрішніми чинниками розвитку продуктивних сил є ті можливості, які відкриваються завдяки постійній модернізації техніки та перебудові технології виробництва. Не тільки в промисловості, айв інших галузях досягнуто незаперечних успіхів з автоматизації, кібернетизації та роботизації (у виробництві, обслуговуванні і побуті). До основних зовнішніх чинників розвитку належать такі: реалізація на світових ринках високоякісної і конкурентоспроможної продукції високотехнічних галузей промисловості, науково-виробничого комплексу, активна інвестиційна діяльність і міжнародний інформаційний обмін.

Сучасний стан господарства Японії є результатом економічних процесів другої половини XX ст. Однак склад і характер дії факторів розвитку економіки Японії після Другої світової війни змінювалися на різних етапах: у повоєнному періоді до середини 70-х років XX ст.; від середини 70-х (економічна криза 1974-1976) до кінця 90-х років XX ст.; від подолання світової фінансової кризи та внутрішньої структурної кризи 90-х років XX ст. до сьогодення.

Перші три десятиліття після Другої світової війни японці тяжко працювали, вперто накопичували, затято вчилися і освоювали світовий досвід. Уже на початку 50-х років XX ст. у країні закінчилася післявоєнна відбудова господарства, а в наступні роки було закладено основи сучасної економіки і реконструйовано систему політичного устрою держави на засадах демократії, притаманної економічно розвинутим країнам Заходу. Звичайно, у цей час відбувалися й суттєві зрушення в системі та організації світового господарства - змінювалась ситуація на зовнішньоторгових ринках, коливалися ціни на сировину і паливо, розгорталося світове протистояння двох суспільних систем і гонка озброєнь, але все це для Японії тривалий час було зовнішніми подіями, на які вона не могла впливати. Розвиток господарства країни відбувався переважно за рахунок внутрішніх економічних ресурсів. Вирішальне значення мали високі показники норми накопичення і внутрішніх інвестицій. Іноземні інвестиції і кредити залучали в обмежених розмірах.

У 50-60-ті роки XX ст. склалося найсприятливіше поєднання факторів економічного розвитку за всю історію економіки Японії, що було вдало використано діловими і політичними колами країни.

Важливим фактором економічного розвитку стало інтенсивне використання висококваліфікованої робочої сили, при цьому тривалий час підприємцям вдавалося поєднувати високу якість праці з низькою заробітною платою. У ці самі роки японські підприємства вміло скористалися досягненнями світової науково-технічної думки - Японія першою у світі почала скуповувати іноземні патенти та ліцензії.

В умовах, що об'єктивно склалися, відбулася докорінна реорганізація японського капіталу, яка призвела до посилення державно-корпоративної тенденції. Замість довоєнних дзайбацу, розпущених після війни згідно з антимонопольним законом, розпочався процес концентрації капіталу на новій основі, який призвів до формування потужних корпорацій нових типів. Реформою 1946-1949 рр. було реорганізовано аграрні відносини шляхом знищення феодалізму в сільському господарстві - поміщицькі землі було на виплати передано селянам. Сільськогосподарський закон 1961 р., який дозволив купівлю-продаж землі, активізував суспільне розшарування селянства і створив умови для відтоку робочої сили із села в місто. Малі воєнні витрати держави стали ще одним сприятливим чинником зростання нагромаджень та активізації інвестиційного процесу.

У 50-60-ті роки XX ст. склалася сприятлива кон'юнктура на світових ринках. З одного боку, розпад колоніальної системи і поява багатьох нових незалежних країн відкрили японському капіталу "двері" раніше зачинених для них районів - багатих ринків сировини і потенційних ринків збуту, з іншого, тривалий час (аж до "нафтового шоку" середини 70-х років XX ст.) знижувалися світові ціни на сировину, паливо, продовольство, від імпорту яких залежала Японія, і навпаки, зростали ціни на продукцію важкої промисловості, яка ставала основою японського експорту.

В останній чверті XX ст. у розвитку господарства Японії сталися зміни після структурної кризи середини 70-х, викликаної як катаклізмами на світових ринках, так і наростанням необхідності структурних змін в японській економіці.

Деякі фактори, які сприяли прискореному економічному розвитку, себе вичерпали: зросли ціни на сировину і паливо на світових ринках, витрати на закупівлю патентів і ліцензій, витрати на воєнні потреби, невпинно підвищувалася заробітна плата працівників, поступово вичерпувалися резерви дешевої робочої сили із села.

Інші фактори економічного зростання трансформувалися. Так, високий рівень кваліфікації робочої сили (поєднаний із певними традиціями дисципліни і культури праці) зберіг своє значення, але поступово ця робоча сила стала однією з найдорожчих у світі. Від практики запозичення зарубіжних технологій Японія перейшла до інтенсивного розвитку власних наукових досліджень (особливо прикладних). Ускладнення ситуації на світових ринках сировини і палива японська економіка нівелювала упровадженням енерго- та матеріалозберігаючих технологій. Необхідним стало створення принципово нової системи капіталомістких об'єктів техніко-економічної інфраструктури, зокрема системи швидкісних залізниць і швидкісних шосейних доріг, унікальних мостів і тунелів, транспортних мереж і систем комунального господарства великих міст.

Опанувавши передовий світовий науково-технічний досвід, Японія була змушена створювати власні передові технології, а отже, власний науково-виробничий комплекс зі своїми пріоритетами наукового пошуку. У 80-ті роки XX ст. виробництва "високих технологій" стали основними у структурі виробництва, експорту товарів. Японія опинилася серед світових лідерів не тільки в чорній металургії, хімічній промисловості та суднобудуванні, а й у виробництві побутових електроприладів, електронних виробів, інтегральних схем, ЕОМ та офісного устаткування і автомобілебудуванні.

Водночас у 70-80-ті роки XX ст. на тлі безумовних успіхів Японії в розвитку науково-технічного прогресу та експансії на зовнішніх ринках не настільки однозначно успішно розвивалися внутрішні макроекономічні процеси. Економічна активність наприкінці 70-х, коли Японія могла купувати сировину та інші імпортні товари за порівняно низькими цінами завдяки зростанню курсу єни, та у першій половині 80-х років XX ст., коли до цього додалося розширення експорту на американський ринок, завершилася наприкінці 80-х найдовшим за всі післявоєнні роки періодом економічного зростання. Його почали називати "Бум Хейсей", але інтерпретували зрештою як період "бульбашкової економіки". Економічне зростання в цей час ґрунтувалося на активному попиті внутрішнього ринку в сегментах приватного житлового будівництва, інвестицій в устаткування та виробництво високотехнологічних товарів. Однак значна частина внутрішнього попиту задовольнялася завдяки дешевим кредитам і позикам, кошти для яких надходили від спекуляції землею, нерухомістю та цінними паперами. Коли на початку 90-х років XX ст. "обвалився" ринок цінних паперів, а з ним і ринки землі та нерухомості, країна потрапила в смугу тривалої економічної кризи. Фінансові інституції зазнали тяжких втрат капіталу. Основною причиною економічного зриву стала недосконалість існуючої структури фінансового сектору Японії, яка вже не відповідала вимогам сучасної світової економіки.

Потреби в регуляції фінансово-банківської системи уряд і ділові кола Японії вирішили шляхом реалізації системи реформ, яка отримала назву "японський Біг-Бен". Мета реформування фінансової сфери полягала в тому, щоб зробити японський фінансовий ринок вільним, прозорим і глобальним. Водночас було реорганізовано державну адміністрацію й відкрито нові можливості реорганізації структури корпоративних утворень. Очікується, що це призведе до суттєвих змін в організації системи власності. На основі традиційних угруповань японського капіталу, які походять від колишніх дзайбацу І опорними стовпами яких останнім часом була "велика шістка" банків (Міцубісі, Міцуї, Сумітомо, Даїті-Кангьо, Фудзі, Санва), виникають і розбудовуються нові корпоративні утворення.

Процеси нової структурної перебудови господарства Японії перебувають на початковій стадії, але в дію вступили саме ті чинники, які будуть працювати на формування інформаційно-технологічної моделі її економіки. Основним ресурсом господарства країни і надалі буде висококваліфікована, дисциплінована, з певними позитивними рисами національного менталітету робоча сила. Виробничі процеси орієнтовані на використання технологій, які опираються на інформаційні і наукові ресурси - економіка країни вже давно перейшла від системи експлуатації природи до системи використання людського розуму. Науково-виробнича діяльність пере орієнтована від системи запозичення і відтворення чужих фундаментальних знань (якою вона була до 80-х років XX ст.) до системи активізації власної творчості. Організація системи власності, яка склалася в другій половині XX ст., призвела до формування стійкої, але водночас гнучкої структури державно-корпоративного комплексу, який нині перебуває в стані докорінної реорганізації і перебудови. Потужні корпорації і фінансово-корпоративні групи стали транснаціональними. Японія стала на шлях глобалізації як активний учасник подай у світовому просторі, його інформаційних та інвестиційних процесах.

Державно-корпоративна структура господарства Японії

Основними взаємодіючими елементами сучасної економіки Японії є держава в особі різноманітних державних організацій і підприємств, корпорації, індивідуальні власники, різноманітні громадські та некомерційні організації

(університети, науково-дослідні установи тощо) та іноземні підприємства. Корпоративний сектор становить основу цієї структури: у 2006 р. 2591 тис. юридичних осіб (майже половина з них - акціонерні підприємства) контролювали приблизно 3/5 сукупних активів держави, у них було зайнято понад 55% економічно активного населення.