Розділ «4. Україна в сучасному геоекономічному просторі»

д) створення механізму залучення іноземних інвестицій;

е) розроблення і запровадження сучасного механізму надання пільг іноземним інвесторам;

є) оптимізація та спрощення процедур започаткування підприємницької діяльності в Україні;

ж) прискорення приватизації та розбудови вторинного фондового ринку;

з) раціональна взаємодія в інноваційній сфері на основі прямих зв'язків та міждержавних програм взаємного використання інноваційного потенціалу за умов чіткого захисту інтелектуальної власності України на ринку науково-технічної продукції.

Будучи державою Центральноєвропейського регіону, Україна має економічні інтереси і поза його межами, які реалізовує в таких діях:

1) зміцнення стратегічного партнерства із США і зв'язків із країнами Західної Європи відповідно до економічних інтересів і пріоритетів України;

2) підтримка та розвиток рівноправних, взаємовигідних економічних відносин із Росією;

3) укріплення та консолідація відносин із стратегічно важливими сусідами, насамперед Польщею, країнами Балтії, Туреччиною, Грузією, Азербайджаном, Узбекистаном, Молдовою;

4) сприяння формуванню регіональних структур економічної безпеки від Балтійського і Чорного морів до Закавказзя і Центральної Азії. Співробітництво з країнами Центральної Європи і Балтійсько-чорноморського регіону в різних галузях економіки є важливим перехідним етапом інтеграції України в ЄЕП;

5) створення європейських і євразійських транспортних коридорів: "Балто-Чорноморсько-Близькосхідний", "Західна Європа - Україна - Закавказзя - Центральна

Азія - КНР" та використання їх для формування систем постачання енергоносіїв і стратегічно важливої сировини; розбудова нафтогазових транспортних коридорів, створення умов їх безпечного функціонування;

6) поширення економічних інтересів України на Близькому Сході, у Центральній і Південній Азії та країнах АТР.

Україна має значний потенціал для розвитку та поширення національного ринку інноваційних послуг. Із цією метою інтенсифікують діяльність у таких напрямах:

1. Зосередження розв'язання завдань зі створення ефективної системи підтримки розвитку інноваційної діяльності та моніторингу її стану в єдиному уповноваженому державою центрі. Він повинен приділяти увагу проблемам стратегічного характеру (конкурентоспроможність України,, налагодження зв'язків між наукою, освітою і бізнесом тощо).

2. Заохочення інноваційної активності, організаційна модернізація науково-технологічної сфери та формування мотивації суб'єктів господарювання до інновацій, наприклад шляхом внесення змін до нормативно-правових актів, що регулюють розвиток інноваційної діяльності в Україні, зокрема до Закону України "Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій", положення якого забороняють вільний доступ до патентної інформації, що унеможливлює творчу працю винахідників. Необхідно змінювати цільове субсидування трансферу технологій щодо визначення порядку його здійснення; норми щодо реєстрації договорів про трансфер технологій під час експорту технологій, створених за рахунок коштів державного бюджету; положення із визначення мінімальних ставок винагороди авторам технологій за тимчасового невикористання та збереження технології як конфіденційної інформації.

3. Удосконалення системи державного регулювання трансферу технологій, створення умов для ефективного і повноцінного розвитку інноваційної інфраструктури та інфраструктури трансферу технологій, сприяння комерціалізації результатів науково-технічних досліджень і винаходів.

4. Пошук шляхів розв'язання проблем інформаційно-аналітичного забезпечення реалізації державної інноваційної політики та моніторингу становища інноваційного розвитку економіки, зокрема за рахунок впровадження принципово нової технології в інформаційних системах.

5. Ефективне впровадження заходів Державної економічної програми "Створення в Україні інноваційної інфраструктури на 2008-2012 роки", що повинна стати вирішальним фактором сприяння розвитку національного ринку інноваційних послуг.

Нині участь України в торгівлі ліцензіями і ноу-хау поки що незначна. Українські покупці ліцензій останніми роками припускалися істотних помилок: вибір ліцензіарів мав формальний і суб'єктивний характер, недостатньо вивчали кон'юнктуру на міжнародному ліцензійному ринку, перевагу надавали ліцензіям не на кінцеву продукцію, а на технологічний процес тощо. Україна характеризується визначеною специфікою територіальної структури торгівлі технологіями, вектор якої спрямований із країн Західної Європи, США, Японії, а також держав СНД (зокрема, Росії). Азійські, південноамериканські, африканські ринки ліцензійної торгівлі практично не вивчені, хоча для України вони важливі, оскільки розвиваються дуже динамічно. Необхідно поступово переорієнтувати ринок закупівлі ліцензій із країн ближнього зарубіжжя на інші країни, тому що держави СНД з кожним роком втрачають свої позиції у розвитку науково-технічного потенціалу, а їхні винаходи старіють.