Розділ «Тема 2. БЮДЖЕТ ЯК ОСНОВНИЙ ФІНАНСОВИЙ ПЛАН ДЕРЖАВИ»

Така ситуація є наслідком неефективного в цілому управління у сфері загальноекономічного планування розвитку держави й управління бюджетом зокрема, який, власне, є одним із найбільш вагомих інструментів регулювання соціально-економічних процесів у країні. Затверджується багато програм, основною метою яких є задоволення індивідуальних або групових інтересів без прив'язки до загальнодержавної (національної) стратегії. Як наслідок, у державі з' являються приховані зобов' язання у формі затверджених (навіть на рівні Верховної Ради України) програм, які фінансуються недостатньо або не фінансуються взагалі. У реальному житті складові кожної цільової програми мають включатися в структуру бюджетної програми і затверджуватися як складова бюджету. Зобов' язання щодо здійснення процедури оцінювання фіскального впливу необхідно закріплювати в законодавчому порядку в Бюджетному кодексі або в Законі про цільові програми.

Для забезпечення включення бюджетної частини цільової програми в структуру бюджетної програми необхідно внести зміни в методику бюджетування. Найпростіше включити цільові програми в бюджетну структуру як підпрограми (програми другого рівня) міжгалузевих програм. Останні використовуються, як правило, для координування зусиль кількох державних відомств, залучених до виконання конкретної програми. Усі державні програми потрібно класифікувати, зважаючи на їх вплив на фіскальну ситуацію в країні і можливості бюджету щодо забезпечення їх стабільного фінансування. З цією метою необхідно закріпити відповідальність за оцінювання впливу на бюджет розробника програм. Міністерство фінансів має нести відповідальність за розроблення методики оцінювання фіскального впливу, тренінгу працівників галузевих міністерств і державних відомств з цих питань, а також давати свої висновки.

Отже, удосконалення і подальший розвиток бюджетування повинні сприяти зміцненню взаємозв' язку між стратегічними цілями розвитку держави і результатами діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування та інших учасників бюджетного процесу. Це потребує як запровадження нових сучасних технологій управління державними фінансами, включаючи бюдже-тування, так і вдосконалення самого бюджетного процесу.

На нашу думку, повноцінному запровадженню і розвитку технологій бюджетування в Україні перешкоджають:

- відсутність загальнодержавних і регіональних стратегічних орієнтирів розвитку, а також якісного і зрозумілого стратегічного планування на рівні головних розпорядників бюджетних коштів. Прийняття виважених, обґрунтованих і послідовних рішень про напрями реалізації бюджетної політики як складової загальнодержавної фінансово-економічної політики є запорукою досягнення встановлених цілей, оскільки часта зміна державних пріоритетів свідчить про відсутність комплексного і довгострокового бачення результатів діяльності всіх учасників бюджетного процесу;

- нереформованість більшості галузей економіки і місцевого господарства, що ускладнює застосування прогресивних технологій бюджетування;

- недостатня обізнаність фахівців провідних державних установ та органів місцевого самоврядування з надбанням світової фінансової теорії і практики, української фінансової науки;

- недосконалість управління державним і місцевими бюджетами, форм і методів бюджетного менеджменту, відсутність реального планування і прогнозування бюджету на середньостроко-вий і довгостроковий періоди на основі новітніх бюджетних технологій, які досить успішно застосовуються в Західній Європі.

Системними напрямами змін для повноцінного застосування програмно-цільового бюджетування в Україні мають стати: по-перше, модернізація всієї системи стратегічного планування і програмування державної політики. Цей крок також має ураховувати структурні реформи в Україні, спрямовані на підвищення ефективності функціонування галузей і якості надання державних послуг; по-друге, удосконалення методики бюджетування (в даному разі програмно-цільового бюджетування) з урахуванням світового досвіду. Така методика має бути науково обґрунтованою, максимально адаптованою до вітчизняних фінансових реалій і враховувати останні досягнення західної практики бюджетування і бюджетного федералізму; по-третє, поступове і професійне навчання фахівців, що працюють у сфері державних фінансів, сучасним методикам бюджетування, починаючи з рівня політиків, державних службовців, які приймають управлінські рішення, і закінчуючи фахівцями на місцях та майбутніми спеціалістами.

Усі запропоновані заходи необхідно здійснювати поступово, з урахуванням зарубіжного досвіду проведення реформи державного управління, важливою складовою якої є запровадження сучасних світових технологій бюджетування. Звідси одним із першочергових завдань є оволодіння теоретичними і прагматичними засадами бюджетування, які лягли в основу практичного його застосування в провідних країнах світу. Ці засади поступово вдосконалюються, модифікуються, адаптуючись до бюджетних систем і специфічних умов кожної країни. Урахування досягнень світового досвіду дасть можливість не тільки оцінити переваги і недоліки різних методів бюджетування, а й вибрати і поступово впровадити оптимальний і ефективний варіант для України.

2.4. Бюджетна класифікація

З метою зміцнення єдиної системи державних доходів та видатків бюджетів усіх рівнів влади, забезпечення загальнодержавного і міжнародного зіставлення бюджетних показників у липні 1996 р. була прийнята Постанова Верховної Ради України "Про структуру бюджетної класифікації України", згідно з якою з 1997 р. упроваджувалась загальна структура бюджетної класифікації України. Упродовж наступних років у зв'язку з переходом на міжнародні стандарти статистики державних фінансів та з урахуванням прийняття Бюджетного кодексу України (2001 р.) набрала чинності нова бюджетна класифікація (наказ Мінфіну "Про бюджетну класифікацію та її запровадження"1 від 27 грудня 2001 р.). Нова бюджетна класифікація була розроблена на основі класифікації функцій управління, опублікованої статистичним відділом Організації Об'єднаних Націй. Поряд з цим також затверджено тимчасову класифікацію видатків та кредитування місцевих бюджетів (з перехідною таблицею до нової функціональної класифікації видатків та кредитування бюджету), яка використовується до впровадження програмно-цільового методу при складанні та виконанні місцевих бюджетів.

Бюджетна класифікація використовується для складання і виконання державного та місцевих бюджетів, звітування про їх виконання, здійснення контролю за фінансовою діяльністю органів державної влади і місцевого самоврядування, інших розпорядників бюджетних коштів, проведення фінансового аналізу в розрізі доходів, організаційних, функціональних та економічних позицій видатків, кредитування, фінансування і боргу, а також для забезпечення загальнодержавної й міжнародної порівнянності бюджетних показників. Вона є обов'язковою для застосування всіма учасниками бюджетного процесу в межах бюджетних повноважень.

Прийняття Бюджетного та Податкового кодексів та набрання ними чинності обумовили необхідність 2розроблення і прийняття бюджетної класифікації в новій редакції2.

Узагальнення підходів до трактування поняття "бюджетна класифікація" наведено в табл. 2.4.

Таблиця 2.4

УЗАГАЛЬНЕННЯ ПІДХОДІВ ДО ТРАКТУВАННЯ ПОНЯТТЯ "БЮДЖЕТНА КЛАСИФІКАЦІЯ"

Продовження табл. 2.4

Закінчення табл. 2.4

Застосування бюджетної класифікації визначає Бюджетний кодекс. Складовими бюджетної класифікації є (рис. 2.3): класифікація доходів бюджету, функціональна класифікація його видатків та кредитування, економічна і відомча класифікація видатків бюджету та його кредитування, програмна класифікація видатків та кредитування бюджету, класифікація кредитування бюджету, фінансування бюджету за типом кредитора і за типом боргового зобов'язання, класифікація боргу за типом кредитора і за типом боргового зобов'язання, тимчасова класифікація видатків та кредитування місцевих бюджетів (із перехідною таблицею до функціональної класифікації видатків та кредитування бюджету).