владні структури, обов'язком яких є не тільки забезпечення виконання законодавства та екологічний контроль, а й інформування та просвіта населення;
потужні споживачі природних ресурсів та продуценти відходів, від поведінки яких значною мірою залежить екологічний стан довкілля;
широкі верстви населення в різних ролях: як виборці, продуценти відходів і забруднювальних речовин, споживачі товарів та послуг.
Крім подальшого розвитку екологічного законодавства Програма пропонує низку рекомендацій:
посилити увагу до забезпечення достовірної й повної інформації про стан навколишнього природного середовища в Європі, забезпечити належне екологічне інформування суспільства. Для цього, зокрема, слід створити Європейську екологічну агенцію;
сприяти розвиткові наукових досліджень екологічних проблем і дослідно-конструкторських робіт у галузі екологічно чистих технологій;
застосовувати інтегровані підходи в плануванні територіального розвитку та розвитку секторів як на локальному рівні, так і на рівні всього регіону ЄС. Враховувати при цьому економічні, соціальні й екологічні складові, виходячи з необхідності створення передумов для переходу в майбутньому до моделі сталого розвитку. Важливим і обов'язковим інструментом має бути екологічна експертиза проектів, планів і програм усіх рівнів;
впроваджувати розрахунки справжньої вартості екологічних втрат та оцінювання екологічних ризиків будь-якої економічної діяльності. У тих випадках, коли неможливо здійснити точні фінансові розрахунки, слід під час оцінювання застосовувати альтернативні методики. Як ефективний засіб рекомендується вживати інструменти економічного стимулювання (екологічні платежі, субсидії та податкові пільги, торгівля дозволами на викиди і скиди);
застосовувати екологічний аудит для визначення екологічної ефективності виробництва і для інформування громадськості та влади про те, наскільки відповідально керівники компаній і підприємств ставляться до цих проблем;
сприяти активній підтримці екологічної діяльності з боку громадськості, розвиваючи системи інформування її щодо діяльності, спрямованої на досягнення сталого розвитку, створюючи сприятливі умови для реалізації громадських ініціатив у цій галузі;
приділяти особливу увагу інформуванню й просвіті представників бізнесових кіл; готувати спеціалістів-екологів для роботи на виробництві, в інших секторах бізнесу, владних структурах та громадському секторі;
урядам забезпечувати фінансування означеної діяльності. Обґрунтуванням необхідності цього фінансування є те, що діяльність з охорони довкілля економічно вигідна, якщо обчислювати справжні екологічні вигоди і збитки.
Належна увага має приділятися міжнародному співробітництву на всіх рівнях, особливо з країнами, шо розвиваються. А екологічне співробітництво з країнами Центральної та Східної Європи (ЦСЄ) визначено як один із стратегічних пріоритетів. Наголошується, шо це важливо не лише з екологічного погляду, а й з міркувань сприяння політичній та економічній стабілізації у регіоні.
Можна стверджувати, що за останню чверть XX ст. досягнуто суттєвого прогресу в забезпеченні охорони та оздоровлення навколишнього природного середовища за допомогою застосування різноманітних інструментів екологічної політики, у тому числі таких, шо ґрунтуються на ринкових підходах. Нині серйозна увага приділяється забезпеченню дотримання створеного за цей період екологічного законодавства. Проте дедалі більше зростає усвідомлення того, що зусиль тільки урядового й громадського секторів
недостатньо. Впровадження екологічно стійких схем виробництва і споживання, як цього вимагає Порядок денний на XXI століття, можливе лише за умови забезпечення суттєво більшої відповідальності корпоративних бізнесових кіл за досягнення цієї мети. Добровільні угоди між урядами та промисловими корпораціями щодо екологізації виробництва — це тільки перший, але не визначальний крок у цьому напрямку. Нагальною потребою є створення корпоративних систем екологічного управління.
Хоч Європейський союз і головна рушійна сила та "законодавець мод" сучасної Європи, екологічна політика, звичайно, розробляється і на національних рівнях. На сучасному етапі великою перевагою можна вважати те, що кожна країна прагне розвивати свою національну політику, орієнтуючись на загальноприйняті в європейському регіоні екологічні цілі і застосовуючи схожі підходи, теоретично обгрунтовані і практично перевірені в країнах ЄС. З історичного погляду, відлік координованого природоохоронного співробітництва на рівні всього європейського регіону можна починати від Конференції міністрів екології європейських країн, що відбулася в замку Добржиш поблизу Праги в 1991 р. На цій конференції прозвучав і був підтриманий заклик до здійснення комплексної оцінки стану навколишнього природного середовища Європи, а також була висунута пропозиція щодо розробки Екологічної програми для Європи.
Програма, яку було ухвалено на Софійській конференції міністрів "Довкілля для Європи" (1995), стала першою спробою сформулювати довгострокові пріоритети екологічної політики на загальноєвропейському рівні, які б могли сприяти створенню концептуальних підвалин для координації національних і міжнародних зусиль стосовно поліпшення стану навколишнього природного середовища в Європі та інтегруванню екологічних чинників у політику розвитку. Особливістю цього документа є те, що в ньому не пропонуються кількісні показники стану навколишнього природного середовища і терміни досягнення їх, не ставляться завдання конкретним країнам. Це скоріше політичний документ, у якому формулюються основні напрями реалізації екологічної політики в Європі, загальновизнані заходи й рекомендації. Таким чином, Екологічна програма для Європи — не лише
документ, а й динамічний процес удосконалення і розвитку європейської
екологічної політики.
В основу Програми покладені принципи Декларації з питань довкілля і розвитку (Ріо-де-Жанейро). У ній також зроблено спробу надати Порядку денному на XXI століття практичного характеру в контексті європейського регіону, особливо в питаннях інтегрування екологічної та секторальних політик. Програма також відображає конкретні напрямки співробітництва з поліпшення екологічного стану навколишнього природного середовища, ухвалені на Європейській конференції "Довкілля і здоров'я", проведеній під егідою Всесвітньої організації охорони здоров'я в Гельсінкі (1994).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екологічне управління» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Екологічна політика, програми, стратегічні плани дій“ на сторінці 4. Приємного читання.
