Регламентуючі принципи вирішення проблем гармонізації

Екологічне управління

Базові регламентуючі принципи гармонізації співіснування людства і природи викладені в Декларації, прийнятій на Всесвітній конференції ООН з питань навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992), у вигляді керівних принципів, що мають за мету активізувати рівноправне глобальне партнерство через створення нових рівнів кооперації між державами і ключовими секторами суспільства та економіки за допомогою виконання міжнародних угод, які враховують інтереси всіх і захитають цілісність глобальної системи екології та розвитку, визнаючи цілісність і взаємозалежність природи нашого спільного дому — Землі.

Принцип 1. Людина перебуває в центрі уваги концепції сталого розвитку. Вона має право на здорове і продуктивне життя в гармонії з природою.

Принцип 2. Відповідно до Статуту ООН і міжнародних правових норм, держави мають суверенне право на експлуатацію власних ресурсів згідно з власною політикою щодо навколишнього середовища та розвитку; вони також несуть відповідальність за забезпечення того, що діяльність у межах їхньої юрисдикції чи контролю не завдає шкоди навколишньому середовищу інших держав чи територій поза межами державної юрисдикції.

Принцип 3. Право на розвиток повинно реалізовуватися таким чином, щоб справедливо задовольнялися потреби теперішніх і майбутніх поколінь щодо навколишнього середовища і розвитку.

Принцип 4. Щоб досягти сталого розвитку, захист навколишнього середовища повинен бути невід'ємною частиною процесу розвитку і не може розглядатися ізольовано від нього.

Принцип 5. Усі держави і люди повинні об'єднувати свої зусилля у вирішенні надзвичайно важливої проблеми викорінювання бідності, що є незаперечною вимогою сталого розвитку, для зменшення різниці в рівнях життя і кращого задоволення потреб більшості людей світу.

Принцип 6. Особливому становищу та потребам країн, що розвиваються, зокрема найменш розвинених та найбільш екологічно уразливих, повинен надаватися особливий пріоритет. Міжнародні заходи у сфері навколишнього середовища і розвитку мають також враховувати інтереси й потреби всіх країн.

Принцип 7. Держави повинні співпрацювати в дусі глобального партнерства для збереження, охорони та відновлення здорового й цілісного стану екосистеми Землі. Держави несуть спільну, водночас диференційовану відповідальність через різну частку їхньої участі в глобальній екологічній деградації. Розвинені країни усвідомлюють відповідальність, покладену на них в умовах міжнародного прагнення до сталого розвитку, у зв'язку з тиском, який їхні суспільства чинять на глобальне навколишнє середовище, а також технологіями й фінансовими ресурсами, якими вони володіють.

Принцип 8. Для досягнення сталого розвитку та вищої якості життя для всіх людей держави повинні скорочувати й позбуватися несталих моделей виробництва і споживання, а також сприяти розвиткові належної демографічної політики.

Принцип 9. Держави повинні співпрацювати в напрямі зміцнення процесу нарощування ендогенних можливостей для сталого розвитку, поліпшуючи наукове розуміння шляхом обміну науково-технічними знаннями, а також прискорюючи розробку, адаптацію, впровадження і передавання технологій, у тому числі нових та інноваційних.

Принцип 10. Екологічні проблеми найкраще вирішувати на відповідному рівні з участю всіх зацікавлених сторін. На аціональному рівні кожен індивідуум повинен мати належний доступ до інформації щодо навколишнього середовища, якою володіють органи державної влади, зокрема інформації про небезпечні матеріали та види діяльності в їхніх спільнотах, а також мати можливість брати участь у процесах прийняття рішень. Держави повинні полегшувати участь і сприяти свідомості громадськості, забезпечувати доступність інформації, ефективний доступ до розгляду справ в адміністративному чи судовому порядку, включаючи засоби відшкодування й захисту прав.

Принцип 11. Держави повинні послуговуватися ефективним законодавством з охорони навколишнього середовища. Екологічні стандарти, цілі та пріоритети управління мають відбивати екологічну ситуацію й умови розвитку, у яких вони застосовуються. Стандарти, що застосовуються деякими країнами, можуть не відповідати призначенню і з економічного й соціального поглядів бути невиправданими для інших країн, зокрема країн, що розвиваються.

Принцип 12. Держави повинні об'єднувати свої зусилля у заснуванні відкритої й надійної міжнародної економічної системи, яка сприяла б економічному зростанню і сталому розвиткові всіх країн, а також кращому вирішенню проблем екологічної деградації. Передбачені торговельною політикою екологічні заходи не повинні бути засобом свавільної та необгрунтованої дискримінації, прихованим обмеженням у міжнародній торгівлі. Слід уникати односторонніх дій щодо екологічної небезпеки, яка виникає поза межами юрисдикцій країни-імпортера. Екологічні заходи, спрямовані на вирішення міжтериторіальних або глобальних екологічних проблем, повинні, наскільки це можливо, ґрунтуватися на міжнародному консенсусі.

Принцип 13. Держави повинні розробляти внутрішньодержавне право стосовно юридичної відповідальності й компенсацій потерпілим від забруднення та іншої шкоди, завданої навколишньому середовищу. Держави повинні також невідкладно і рішучіше об'єднувати свої зусилля для подальшого вдосконалення міжнародного права стосовно юридичної відповідальності й компенсацій за несприятливі наслідки екологічної шкоди, завданої територіям їхньою діяльністю в межах їх юрисдикції чи контролю.

Принцип 14. Держави повинні ефективно співпрацювати, щоб не допустити чи запобігти перенесенню на інші території та передаванню іншим державам будь-яких видів діяльності або речовин, що завдають серйозної екологічної шкоди або виявляються

шкідливими для здоров'я людини.

Принцип 15. Для захисту навколишнього середовища держави, відповідно до своїх можливостей, повинні широко застосовувати попереджувальні заходи. Там, де існує загроза завдання серйозної чи непоправної шкоди, відсутність повної впевненості, з наукового погляду, не повинна бути підставою для відкладання реалізації економічно обґрунтованих заходів щодо запобігання екологічній деградації.

Принцип 16. Органи державної влади повинні докладати всіх зусиль щодо сприяння інтернаціоналізації витрат на захист навколишнього середовища і використання економічних інструментів, виходячи з принципу, за яким винний у забрудненні, як правило, має нести витрати на ліквідацію такого забруднення, належним чином враховуючи суспільні інтереси і не порушуючи умов міжнародної торгівлі та інвестування.

Принцип 17. Одним з інструментів державної політики повинно бути оцінювання впливу на навколишнє середовище, здійснюване відносно пропонованих видів діяльності, які можуть мати значний шкідливий вплив на навколишнє середовище і тому підлягають розгляду компетентним органом державної влади.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екологічне управління» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Регламентуючі принципи вирішення проблем гармонізації“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • КОНЦЕПЦІЯ ПІДРУЧНИКА

  • Глава 1. ЕКОЛОГІЧНЕ УПРАВЛІННЯ ЯК МЕХАНІЗМ ГАРМОНІЗАЦІЇ СИСТЕМИ "ПРИРОДА-СУСПІЛЬСТВО"

  • Історія розвитку системи "природа—суспільство"

  • Проблеми системної гармонізації

  • Ноосферні принципи вирішення проблем гармонізації

  • Регламентуючі принципи вирішення проблем гармонізації
  • Сучасні вимоги до екологічного управління

  • Базові основи екологічного управління

  • Класифікація систем і механізмів екологічного управління

  • Механізм біотичного регулювання навколишнього природного середовища.

  • Механізм еколого-господарського балансу територій.

  • Кадастровий механізм.

  • Законодавчий і нормативно-правовий механізм.

  • Система економічних важелів і стимулів.

  • Адміністративний механізм.

  • Інформаційно-контрольний механізм.

  • Екологічна політика, програми, стратегічні плани дій

  • Міжнародні організаційні і правові механізми

  • Консультативний орган високого рівня.

  • Програма розвитку Організації Об'єднаних Націй

  • Глава 2. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ СИСТЕМНОГО ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

  • Структура теоретико-методологічних основ екологічного управління

  • Методологія системно-екологічного підходу

  • МЕТОДОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ СИСТЕМНО-ЕКОЛОГІЧНОГО ПІДХОДУ

  • Науково-теоретичні основи системного екологічного управління

  • Екологізація систем життєдіяльності

  • НОРМАТИВНА МЕТОДОЛОГІЯ СИСТЕМНОГО ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

  • Стандартні вимоги до систем екологічного управління

  • Нормативна методологія прийняття рішень

  • Зобов'язання і політика

  • Практичні рекомендації щодо екологічної політики

  • Практичні рекомендації щодо екологічних цілей та завдань

  • Практичні рекомендації щодо відповідальності

  • Практичні рекомендації щодо обміну інформацією та звітування

  • Практичні рекомендації щодо управління діяльністю

  • Аналіз і вдосконалення

  • Інноваційна діяльність

  • Стратегічне планування

  • Інформація в екологічному управлінні

  • Розглянемо висновки для менеджера підприємства.

  • Методологія ефективного прийняття рішень

  • МЕНЕДЖЕРСЬКА МЕТОДОЛОГІЯ СИСТЕМНОГО ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

  • Основи діяльності керівника в системі екологічного управління

  • Основи екологічної підготовки управлінського персоналу

  • ДЕРЖАВНА СИСТЕМА ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

  • Функції та ієрархія державної системи екологічного управління

  • Органи загального державного управління

  • Органи спеціального державного управління

  • Спеціальні функції державного екологічного управління

  • Екологічне ліцензування

  • Екологічна експертиза

  • Екологічна сертифікація

  • Оцінка впливу на навколишнє середовище

  • Екологічний моніторинг

  • Екологічна паспортизація

  • СИСТЕМА КОРПОРАТИВНОГО ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

  • Сутність і особливості корпоративного управління

  • Передумови і вигоди від впровадження системи корпоративного екологічного управління

  • ПОПЕРЕДНІЙ КОМПЛЕКСНИЙ АНАЛІЗ ЕКОЛОГІЧНИХ АСПЕКТІВ ДІЯЛЬНОСТІ КОРПОРАЦІЇ

  • ОРГАНІЗАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

  • ДОКУМЕНТАЦІЯ СИСТЕМИ КОРПОРАТИВНОГО ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

  • Спеціальні функції системи корпоративного екологічного управління

  • ОЦІНКА ХАРАКТЕРИСТИК ЖИТТЄВОГО ЦИКЛУ ПРОДУКЦІЇ

  • Інвентаризаційний аналіз життєвого циклу

  • ЕКОЛОГІЧНЕ МАРКУВАННЯ І СЕРТИФІКАЦІЯ

  • Вибір і розробка критеріїв екологічної чистоти продукції.

  • Вибір функціональних характеристик продукції.

  • Контроль відповідності продукції вимогам екологічної чистоти.

  • АУДИТ СИСТЕМ ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

  • Механізми ефективного функціонування системи корпоративного екологічного управління

  • ЕКОЛОГІЧНА МОДЕРНІЗАЦІЯ (ОЗДОРОВЛЕННЯ) ВИРОБНИЦТВА

  • ЕКОЛОГІЧНИЙ МАРКЕТИНГ, ІНЖИНІРИНГ

  • ЕКОЛОГІЧНИЙ ЛІЗИНГ

  • ЕКОЛОГІЧНЕ СТРАХУВАННЯ

  • Глава 5. СИСТЕМА МІСЦЕВОГО ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

  • Екологічні аспекти і функції місцевого самоврядування

  • Адміністративні системи місцевого екологічного управління

  • Місцева екологічна політика, програми

  • . Місцеві програми екологічного аудиту

  • Вдосконалення управління населеними пунктами

  • Глава 6. СИСТЕМА ГРОМАДСЬКОГО ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

  • Форми участі громадськості

  • Законодавчі засади громадського екологічного управління

  • Посилення ролі неурядових організацій

  • Міжнародні аспекти зміцнення потенціалу місцевих громад

  • Роль громадських організацій у формуванні нового ставлення суспільства до природи

  • Глава 7 СИСТЕМИ СПЕЦІАЛЬНОГО ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ І ГАРМОНІЗАЦІЇ

  • Функції системи басейнового управління

  • Басейнова модель гармонізації і розвитку (міжнародний досвід співпраці)

  • Система управління формуванням національної екологічної мережі

  • Структурні елементи національної екологічної мережі

  • Система управління екологічною безпекою

  • Законодавчі основи і функції забезпечення екологічної безпеки

  • Міжнародні пріоритети екологічно безпечного управління

  • Екологічно безпечне використання біотехнологій у природоохоронній діяльності (цільове управління)

  • Екологічно безпечне вилучення небезпечних відходів (цільове управління)

  • Екологічно безпечне вилучення твердих відходів і очищення стічних вод (цільове управління)

  • Розширення діяльності, пов'язаної з відходами

  • Глава 8. ІНФОРМАЦІЙНІ СИСТЕМИ ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

  • Специфіка інформаційних систем екологічного управління

  • Екологічне законодавство як системоутворювальна база даних

  • Інформація для прийняття рішень у контексті збалансованого розвитку

  • Кадастрова інформаційна система

  • Екологічний моніторинг

  • Екологічне картографування

  • Тематичні карти.

  • Географічні інформаційні системи

  • Регіональні інформаційні системи

  • Загальні терміни та визначення