Загальні поняття і положення
Ефективність будь-якого управління залежить від трьох основних чинників: системності, методичності і стандартності управлінських функцій.
Поняття системи як сукупності взаємодіючих частин уперше було висловлено австрійським біологом-теоретиком Людвігом фон Берталанфі, ідеї якого набули розголосу в 30-х роках XX ст. Берталанфі сформулював теорію відкритих систем, яка розкриває процес обміну між організмом і середовищем, що його оточує. Як бачимо, загальна теорія систем має екологічне походження. Це дає історичні підстави вживати термін "системно-екологічний
підхід".
Теорія відкритих систем спочатку застосовувалась у науках про життя, зокрема у фізіології, а потім у психології, соціології, антропології, економіці, управлінні і виробництві.
Водночас із розробкою Людвігом фон Берталанфі теорії відкритих систем над цією проблемою працювали вчені з інших галузей науки. У 1954 р.
вони зібралися, шоб обмінятися думками з приводу різних поглядів на досліджувану проблему. Одним із визначальних результатів цієї зустрічі було заснування Громади з досліджень у галузі загальної теорії систем.
Оцінюючи тенденції в загальній теорії систем Берталанфі, виокремимо три фундаментальні напрями. Наука про системи: досліджує за допомогою емпіричного методу системні концепції у фізичних і суспільних науках. Тут зроблено спроби оцінити рівні складнощів та засоби взаємодій і взаємовідносин між компонентами досліджуваної системи.
Системна технологія: застосовується для вирішення проблем, що виникають у промисловості й суспільстві. Таким чином, концепції теорії систем переносяться на операційні процеси системного аналізу, а отже, в теорію управління, дослідження операцій, інформатику і промислову інженерію для пошуку практичних вирішень конкретних проблем.
Системна філософія: спрямовується на переорієнтацію, тобто формування системного мислення, а також світогляду на системних засадах. Тут варто розглядати чотири головні ідеї системної філософії, якими послуговуються при формулюванні узгодженої концепції системи: упорядковану цілісність, самостабілізацію, самоорганізацію та ієрархізацію.
Системний підхід як загальнонауковий метод виник на основі загальної теорії систем. У 60—70-х роках XX ст. у США він розглядався в поєднанні із системним аналізом у вигляді так званої нормативної методології прийняття рішень, тобто в управлінському аспекті — у вигляді пошуку і прийняття ефективних управлінських рішень. Однак поняття "системний
підхід" набагато ширше за своїм значенням. У звичайній практиці, коли застосовується системна модель об'єкта, маємо справу з таким підходом до об'єкта, згідно з яким останній розглядається як система. У цьому випадку системний аналіз можна трактувати як методологічну атрибутику системного підходу.
Виходячи з того, шо ефективність є основною властивістю систем, розглянемо загальні передумови ефективної системної методології для виявлення і вирішення системних проблем.
Методологія повинна бути системною (принцип "система систем"), тобто виявляти більшість ознак, які використовують для опису систем. Методологія має спрямовувати осіб (керівників), які приймають рішення, на дослідження й перевірку функцій системи з позицій її зв'язків із навколишнім середовищем ("аитиізоляціонізм"), у тому числі природним.
Методологія повинна бути саморегульованою і здатною вирішити проблеми управління системою, коли та стає більш диференційованою й автоматичною (розширюється чи ускладнюється), тобто такою, у якій взаємозалежність структурних елементів послаблюється. Методологія повинна бути здатною структуризувати пріоритети (доміну-
ючі елементи системи), упорядкувати їх у контексті системи, розглядаючи її як одне ціле. Це важливо в умовах нестачі фінансових, матеріальних і людських ресурсів та наявності екологічних обмежень діяльності.
Методологія має забезпечувати баланс між функціями дослідження внутрішнього стану системи (редукціонізм) та її відносинами з навколишнім середовищем (холізм), тобто забезпечувати стійку екологічну рівновагу, сталість розвитку. А це означає, що особи, які приймають рішення, повинні послуговуватися процедурною методологією, встановити бажане (запроектоване) призначення і структуру системи, ідентифікувати складові частини (структурні елементи), окреслити альтернативні стратегії втручання, встановити пріоритети серед структурних елементів, забезпечити вихід альтернативних рішень, вибрати з них
найкраще і застосувати його.
Методологія повинна мати механізм зворотного зв'язку, щоб зберігалася можливість здійснювати коригувальні процедури і вирішувати проблеми розвитку. Це стосується й організації процесів приймання та використання інформації з навколишнього середовища, призначеної для перевірки правильності управлінських дій. Якщо зовнішня інформація
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екологічне управління» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 2. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ СИСТЕМНОГО ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ“ на сторінці 1. Приємного читання.
