Кожна з епох у суспільному розвитку людства мала свою історичну домінанту і характеризувалася різними співвідношеннями економічних та екологічних спрямувань.
Розглянемо загальну динаміку зміни інтегральних характеристик різних історичних епох (табл. l.l).
Таблиця 1.1
Еволюція історичних епох в інтегральному аспекті
| Епоха | Екологічні обмеження | Соціальна характеристика | Історична домінанта | ||||
| 1 | Технології з економічними обмеженнями | Охорона природи й життєвого середовища ігнорується тенденцією до максимального демографічного зростання, обмеженого недоїданням і хворобами. Територіально- демографічний експансіонізм | Домінанта прокормлення | ||||
| ЕЕпоха | Екологічні обмеження | Соціальна характеристика | історична домінанта | ||||
| 2 | Технології 3 економічними й частковими екологічними обмеженнями | Охорона природи й життєвого середовища декларується, але здійснюється частково. · Максимальне демографічне зростання підтримується соціально-економічними механізмами і медициною. Територіальний експансіонізм | Домінанта економіки | ||||
| 3 | Технології 3 економічними і зростаючими екологічними обмеженнями | Охорона природи й життєвого середовища здійснюється з технологічними й економічними обмеженнями. Стимулювання демографічного зростання декларується, але не здійснюється (у розвинених країнах здійснюється автоматично). Ресурсний експансіонізм | Домінанта економіки 3 екологічними обмеженнями | ||||
| 4 | Технології 3 абсолютними екологічними обмеженнями | Пріоритет охорони природи й життєвого середовища. Демографічні процеси підпорядковані цілям підвищення якості життя людини (зменшення захворюваності, подовження тривалості життя на фоні підвищення освіченості і забезпеченості). · Поступова депопуляція. Постконфронтаційна епоха загальної безпеки і недоцільності воєн та соціальних напруг | Домінанта виживання. · Домінанта екологічних законів життєдіяльності | ||||
Людство нині перебуває на межі другої і третьої епох, дедалі більше втягуючись у складні проблеми третьої. Але при цьому ще надто мало робиться для зменшення тиску на природу, тобто для власної саморегуляції системи "природа—суспільство". Тому тепер величезного значення набуває система екологічного управління як система протидії суспільства, людства самознищенню, прискореному переходу в четверту історичну епоху.
По суті вже сьогодні людство повинно налаштовуватися на "екологічну революцію", яка і є засобом запобігання самознищенню і відновлення рівноваги екологічних систем (рис. 1.2).
Усі попередні революції — сільськогосподарська, промислова, науковотехнічна, енергетична — призводили до поглиблення глобальної екологічної кризи.
Можна сказати, що на сучасному етапі екологічне управління має відігравати роль стимулюючого механізму "екологічної революції".
Закони гармонізації системи "природа—суспільство"
Серед майже 250 функціональних екологічних законів, принципів, правил законами гармонізації системи "природа—суспільство" можна назвати такі:
Загальний системогенетичний закон (Ф. Мюллер, Е. Геккель). Природні, а можливо й усі системи в індивідуальному розвитку повторюють у скороченій і закономірно зменшеній та узагальненій формі еволюційний шлях розвитку своєї системної структури. Спостерігається одночасний рух у всіх ієрархічних системах від нескінченно великого Космосу до нескінченно малих елементарних часток. Усюди бачимо взаємопов'язаність в ієрархії систем — еволюція еволюцій і розвиток розвитків.
Цей закон дає можливість прогнозувати майбутні наслідки розвитку.
Закон вектора розвитку (Л. Долло). Розвиток є односпрямованим. Отже, змінити напрям еволюції розвитку життєдіяльності ні за яких обставин неможливо. Закон ускладнення системної організації (К. Ф. Рульє). Історичний розвиток живих організмів, як і всіх інших природних і соціальних систем, призводить до ускладнення їх організації шляхом нарощуваної диференціації функцій, а також і підсистем, що виконують ці функції.
Закон ноосфери Вернадського (В. і. Вернадський). На сучасному рівні розвитку людства біосфера неминуче перетворюється на ноосферу, тобто на таку, де розум людини відіграє вирішальну роль у розвитку системи "людина—природа". Люди управлятимуть не
природою, а насамперед собою. Закон еколого-системної спрямованості еволюції. Будь-які еволюційні зміни спрямовуються в остаточному підсумку екологічними чинниками й системними особливостями розвитку сукупності, що еволюціонує, тобто прогрес керується як зовнішніми, так і внутрішніми чинниками.
Закон (принцип) збільшення ступеня ідеальності. Гармонійність відносин між частинами системи історико-еволюційно підвищується. Закон синхронізації і гармонізації системних складових. У системі, як самоорганізувальній єдності, індивідуальні характеристики підсистем узгоджені між собою.
Один із важливих висновків цього закону полягає в тому, що випадання одного з ланцюгів системи змінює структуру й функції інших, пов'язаних із цим законом, або повністю змінює ціле.
Закон необоротності взаємодії "людина—біосфера" (П. Дансеро). Частина відновлюваних природних ресурсів може стати невідновлюваною, якщо людина (суспільство) своїм нераціональним використанням багатств природи зробить їхні життєдіяльність і
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екологічне управління» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Історія розвитку системи "природа—суспільство"“ на сторінці 1. Приємного читання.
